Ukraiński Żurnal - 6/2010
Україна залишилась наодинці з собою
(Скачати весь номер: 6/2010 [PDF, 2.6 Mb])Текст: Міхал Кацевіч, Варшава,
політичний оглядач тижневика
„Newsweek Polska“
Немає сумнівів, що прискорення російсько-українського зближення більшою мірою ініціатива російської сторони. З боку Росії тривав дипломатичний та економічний наступ на Україну. Але на українському боці, передусім у лавах Партії регіонів є люди, які ще в ході виборчої кампанії лобіювали за швидке російсько-українське зближення, як наприклад, віце-прем’єр Клюєв, сам Азаров чи Дмитро Фірташ, для якого важливо повернути схему торгівлі газом. Тому російсько-українське порозуміння, якого свідками ми є, має і мало своїх потужних „керівників“ і союзників. Москва, і особи, пов’язані з Партією регіонів (хоча не всі) кують залізо, поки гаряче.
Звичайно, в нас ці темпи викликають певний неспокій, але на Україну зараз у Польщі не звертається багато уваги, особливо з огляду внутрішніх проблем – Смоленськ, повінь, виборча кампанія. А Європейський Союз зайнятий Грецією та кризою євро в Європі. Тому, насправді, ситуація з точки зору московського бачення в даний момент ідеальна – Україна залишилась наодинці з собою. Для України треба створити альтернативу російському зближенню, бо Україна опинилася під стіною. А Янукович не має місця для великих маневрів. З іншого боку, є велика спрага успіху (успіх – поняття дуже суб’єктивне) і показати будь-які дії з боку Януковича і Партії регіонів. Вони надалі не почуваються настільки впевнено, а темп російсько-українського зближення є певною конкретикою. Янукович може вийти і сказати: „Я оздоровлюю українську економіку, входжу до таких господарських союзів, які тільки можливі, бо ніхто інший не пропонує українським господарствам і підприємствам жодних інвестицій і можливостей входження до союзів і відкривання ринку так, як це робить Росія“. Тим він може похвалитися.
Але його прагматизм не є прагматизмом, який нам потрібний. Це прагматизм через відсутність іншого виходу. І наразі все вказує на те, що у товаристві Януковича не всім залежить на якнайшвидшому продажу найбільш привабливих об’єктів української економіки російській стороні. Є моменти, які вказують, що вони не обов’язково будуть такими відкритими щодо входження у близькі альянси з російським бізнесом. Андрій Клюєв, наприклад, довгий час конкурував з Віктором Вексельбергом, якщо йдеться про кольорову металургію – мідь, титан, нікель, – на українському ринку. Дійшло до гострих конфліктів між цими двома олігархами – російським та українським. Натомість геополітично це зближення відбувається і матиме дуже невигідні для нас наслідки. Адже Україна (багато на це вказує), „продасть“ справи Придністров’я Росії. Тобто, як і раніше, стане на російський бік у справі розв’язання придністровського конфлікту, у питанні Чорноморського флоту, питанні співпраці розвідок, що також має значення (беручи до уваги, що останні п’ять років Захід робив певні спроби, аби принаймні частково залучити українські спецслужби до співпраці iз західними службами, але це не дуже вдалось, оскільки в українських службах не відбулась люстрація).
Договір про перебування Чорноморського флоту, теоретично, не повинна перекреслювати шансу країни на вступ до Альянсу, але це математика на рівні вищої теорії. Росія не може дозволили собі „евакуацію“ російських кораблів з Криму, її дуже важливо утримувати флот з огляду на Туреччину. Розмови про те, що Росія могла би побудувати військовий порт у Новоросійську – дурниці, оскільки цей порт використовується у комерційних цілях. Немає географічної можливості побудови військового порту з глибокими проходами. Інша локалізація є неможлива з огляду на кошти. Тому це, напевне, великий успіх російської дипломатії – розміщення флоту у Криму.
На даний момент ЄС може небагато зробити, хоча, очевидно, ЄС співпрацює з Україною, яка є членом програми „Східне партнерство“. Найближчим часом і в цьому Партнерстві дійде до істотних рішень. По-перше, має відбутися зустріч міністрів закордонних справ країн-учасниць Партнерства. І Польща мусить бути більш рішучою, і надалі „втягувати“ команду Януковича в проект „Східне партнерство“. І не закривати їм хвіртку, а залишити відкритою настільки, щоб дати усвідомити українській владі, що вони повинні змінювати своє законодавство і інституції. Очевидно, такі зміни не наступлять швидко, але ця „дірка“ повинна проторюватися. Це власне єдина можливість, яку має ЄС.
Під кінець травня повинен відбутися саміт Росія – ЄС у Ростові-на-Дону. Там піднімуть досить важливе питання шенгенських віз для росіян. Можливо, відкриють Дорожню карту, метою якої є відміна віз для росіян. І тут чергова загроза: як в цій системі буде функціонувати Україна? Адже не можна собі уявити, щоб ЄС відмінила візи для Росії і залишила їх для України. Це було би принизливим і цілком закрило б дорогу Україні в ЄС. Українська дипломатія повинна боротися, бо на даний момент позиція України, якщо брати до уваги визначник симпатій європейців, дуже впала.
