УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 6/2010

Схід України: „дайте ж насолоджуватися!“

(Скачати весь номер: 6/2010 [PDF, 2.6 Mb])

   Текст: Ярослав Гребенюк,

   Луганськ

 

   Що зробив за два місяці правління Віктор Янукович? Він зосередив в одних руках важелі керування Верховною Радою, Кабміном, військом, силовиками, судами, прокуратурою. Як тільки під навалою регіоналів упадуть обласні та міські ради, ми отримаємо остаточну відповідь – в Україні сталася узурпація влади. А що відбувається в регіонах, де останніми роками стабільно віддавали перевагу біло-блакитним? Адже тут і гартувалася перемога!

    Завзятість, з якою регіонали пробивають дірки в законах, вже отримала назву „тактика бульдозера-пікерувальника“. Так, стає можливим обхід Конституції, де недвозначно написано, що коаліція у Верховній Раді будується фракціями, а не окремими депутатами, „тушками“ за новою термінологією. Так, стає можливим голосування за пролонгацію перебування російського флоту в Криму, незважаючи на те, що у сесійній залі не було кворуму. За перші два місяці правління Віктор Янукович устиг: скасувати укази про „персон нон ґрата“; випустити пам’ятну медаль на честь власної інавгурації; зменшити розмір Шевченківської премії; зробити коаліцію з „тушок“, яка призначила 29 членів Кабміну (це рекорд Європи); закрити кримінальні справи проти „героїв вчорашніх днів“ (зокрема Василя Цушка – міністра внутрішніх справ при попередньому прем’єрстві Януковича та Ігоря Бакая – у часи Кучми голови Державного управління справами, що прославився мільярдними оборудками); підписати угоду про продовження на 25 років терміну перебування Чорноморського флоту в Україні…

   Торкнулися нововведення Януковича і гуманітарної галузі. Президент заявив у Страсбурзі, що „визнавати Голодомор геноцидом – неправильно“. Одіозний Дмитро Табачник, ставши міністром освіти, скасував зовнішнє тестування, обов’язкові тести українською. Пізніше Табачник скасував державний іспит з української для бакалаврів та пообіцяв введення в українських школах окремого предмету „російська література“. Його шеф – гуманітарний віце-прем’єр Володимир Семиноженко (несподівано для всіх виринувший з безвісті кучміст, екс-міністр освіти) бовкнув про союз Росії, України та Білорусі й що „обов’язковий дубляж фільмів українською не приніс користі“, отож можна очікувати, що й цю норму буде скасовано. Донецький окружний адмінсуд скасував указ про присвоєння звання Героя України Степанові Бандері. У Луганську встановлено пам’ятник жертвам „карателів ОУН–УПА“, в Запоріжжі – Йосипу Сталіну.

 

 

   Опозиція?

   Ця ретроспектива перших місяців була б неповною без повторення – „пропомаранчева“ опозиція, представлена політиками, яким кілька років тому довіряли мільйони людей, раптово виродилася до рівня кумедних вчинків. Так, на „всеукраїнський мітинг“ під стінами Верховної Ради прийшла купка людей. Юлію Тимошенко, яка свого часу зібрала на Майдані сотні тисяч, прийшли послухати до трьох тисяч осіб. Серед них не було ні Юрія Луценка, ні В’ячеслава Кириленка, ні Юрія Костенка, ні Арсенія Яценюка. Дуже сумний факт, зважаючи на те, що діяльністю екс-прем’єрки зацікавилися в Генпрокуратурі. Будь-які спроби опозиції, доволі мляві, відстояти право наштовхуються на спокійну впевненість переможців. Вони переконані – у колишньої влади не вистачає резервів, матеріальних та моральних, щоб перешкодити порушенням Закону.

   Прихід Януковича до влади позначився скасуванням місцевих виборів – вони мали б відбуватися саме в ці травневі дні. Послаблені боротьбою за президентство бютівці не голосували за цю ухвалу, однак і не були проти – для них було невигідно йти на місцеві вибори, бо по всій Україні – у центрі, заході та на сході – в них би вирвали добрячий шмат Тігіпко та Яценюк. Є докази, що регіонали планують перейти назмішану систему – частина йде за партійними списками, решта – по мажоритарці. Це досить розумний хід з боку регіоналів, оскільки їм, як і раніше, буде важко обиратися у більшості регіонів України. Але, згадаємо, що саме змішана система допомагала президентові Кучмі мати більшість після виборів 2002 року, – коли перемогла „Наша Україна“, проте президентські сили, заохочуючи безпартійних депутатів, змогли здобути більшість. Отже, змішана система – це єдиний спосіб досягти тотального панування „на місцях“.

   Після травневих свят до „Коаліції тушок“ перебігло ще 5 бютівців. До вирішальних 300 голосів, які формують Конституційну більшість, вже не так багато й залишилося.

 

 

   Куди зникли Ахметов і Ко?

    Варто звернути увагу на те, як вчинили з людьми, які нарівні з Януковичем асоціювалися з Партією регіонів. Завше загадкова постать Рината Ахметова так і не вийшла з тіні. В Україні, зважаючи на командорський рух Януковича до абсолютної влади, все частіше згадують долі головних спонсорів російської влади – Ходорковського та Березовського. Звісно, поки ніхто не стверджує, що головний спонсор Януковича завтра поїде на лісоповал. Проте зрозуміло, що Ринат Ахметов не отримав належної кількості „своїх людей“ у владі. Натомість туди потрапили об’єкти гніву команди Ахметова: „луганський“ Віктор Тихонов, якого Ахметов та його права рука Борис Колесников цькували, називаючи „старим маразматиком“, „собакою“, став віце-прем’єром в уряді Азарова. Дмитро Табачник, якого Колесников називав „дешевим клоуном“ та звинувачував у розкраданні державних коштів, стає міністром. Самому ж Колесникову дістається підготовка до Євро-2012, що, враховуючи слабку підготовку до цього заходу „старою владою“, можна радше назвати почесним засланням.

 

 

   Що відбувається на Сході

   Почнемо з Луганська, де мешкає автор цієї статті. Призначення, з яких почали місцеві регіонали (рівень контролю ПР над місцевим радами на Луганщині можна вважати стовідсотковим), викликали не меншу несподіванку, ніж потрапляння у Кабмін фігур на кшталт Табачника та Семиноженка. У регіонах України добряче зачистили губернаторів, торкнулося це й Луганщини, де керівник області Олександр Антипов був до призначення головою фракції ПР в обласній раді, а відтак уславився тим, що знаходив спільну мову і з місцевими „борцями з УПА“ (хоч і не підписував їхні звернення), і з президентом Ющенком.

   На його місце призначили Валерія Голенка, діяльність якого трактувалася, як маргінальна – аж надто часто він їздив на поклін до Москви, де розповідав про жахи українізації в Луганську, де українську мову можна почути на вулиці хіба що відтуриста з Галичини. Валерій Голенко також любив привітати в Луганську персон нон ґрата з РФ. Як виявилося, нічого кримінального в подібній поведінці немає, отож з крісла голови обласної ради Валерій Голенко пересів у губернаторське. А на його місце перебрався Володимир Пристюк, відомий своєю „красномовністю“. Цікаво, що й 10 років тому, коли він боровся за крісло Луганського міського голови, і кілька місяців тому, коли і біло-голубі, і помаранчеві боялися, що Пристюка призначать губернатором, до його дискредитації підходили однаковим чином – знаходили людей, які працювали в готельному комплексі „Дружба“, що належить Пристюкові. Вони давали свідчення, що відомий регіонал причетний до сутенерства. Першим заступником губернатора став банкір Едуард Лозовський, якого навіть колеги попартії (зокрема нардеп з Луганська Володимир Ландік) звинувачували в розкраданні державного майна. Тепер він відповідатиме за приток інвестицій.

   Далі луганці зайнялися підготовкою до спільного з Росією Дня перемоги – бо весь час після подій 2004 року у нас із завзяттям готувалися нестандартні заходи – аж до відкриття музею „оранжевої“ революції. Зараз на місці музею, у художній галереї, проходить виставка, присвячена „звєрствам“ бандерівців. А до Дня перемогив Луганську відкрили довгоочікуваний пам’ятник „жертвам ОУН–УПА“. На цю подію особисто приїхав особистий друг Голенка Костянтин Затулін – депутат Держдуми та двічі персона нон ґрата. Наразі ніхто йому не заважав сказати, що „ветерани Великої Вітчизняної війни для нас не будуть на одній дошці з тими людьми, хто невідомо з яких мотивів почав воювати з власним народом“.

   Що думають луганці з цього приводу? Вони охоче фотографуються біля пам’ятника, але останні бурхливі роки навчили їх, що змін на краще швидко не буває. З приватних розмов мені відомо, що так звані „прості луганці“ не вбачають в останніх домовленостях з Росією нічого зневажливого для нашої держави.

   Щодо опозиції на Луганщині, то останній факт остаточно свідчить про її безпорадний стан. Газета „Молодогвардієць“, яка майже 10 років боролася з „батьками губернії“ Єфремовим і Тихоновим, згодом – з Пристюком та Голенком, останнім часом у кожному номері друкує на третій сторінці портрет Голенка і розповідає про його „добрі діла“. Отже, Луганський БЮТ (рупором якого фактично був „Молодогвардієць“), до якого входять люди зі статками в десятки, сотні мільйонів, не спромігся якось „перекупити“ цю сторінку.

 

 

   Народ нічого не очікує

   На Донеччині ситуація схожа і це не дивно. Олексій Мацука, директор Донецького інституту інформації, у коментарі „Українському журналу“ зазначив, що народ за 20років звик до місцевих ватажків – нічого нового від них не очікує. Проте влада змінила тактику: „Змінилась риторика місцевих партійних керівників. Тепер вони всебічно дякують центру за “розуміння” і отримують, за їхніми словами, більше грошей з держбюджету в якості дотацій та субвенцій. Місцеві ЗМІ – тотально контрольовані регіональною владою – починають тираж нового міфу „наш президент нам допомагає“. За словами Олексія Мацуки, посилилася діяльність антиукраїнських організацій, бо ж ніхто вже не перешкоджає їхній діяльності. „Це відчутно через проведення низки провокаційних заходів – святкування Дня створення Донецько-Криворізької республіки, встановлення прапорів з написом ,Донецька республіка‘ в центрі Донецька тощо. Жодної публічної реакції правоохоронців чи СБУ на це не було. Подібні акції фінансово підтримують чиновники з міської ради – це доволі відомий факт“, – розповів Олексій Мацука. Проте між низовими донецькими регіоналами та мером Олександром Лук’янченком розпочинається конфлікт. Мер вирішив розігнати „політичних солдатів“, ліквідувавши в місті районні ради (їх у місті 9), а це близько 500 депутатів-регіоналів, які можуть уже ніколи не повернутися до практичної політики. Це створило лінію конфлікту у міській організації Партії регіонів.

   Альона Бестужева, керівник аналітичних проектів обласної організації Комітету виборців України, розповіла, що президентство Януковича вдарило по самоврядуванню… на Донеччині: „Якщо раніше в Донецькій області основні владні важелі були в органів місцевого самоврядування, то зараз вони йдуть до президентської вертикалі влади. Найбільш потужних гравців органів місцевого самоврядування перевели до адміністрації. Янукович обрав стратегію Кучми й активно її впроваджує. Нещодавно на сесії облради багато комунальних підприємств було передано на баланс облдержадміністрації. Янукович затято будує вертикаль влади“.

 

 

   У Дніпропетровську на

   „донецьких“ прихильність

   не розповсюджується

   Щодо сприйняття донеччанами нової влади, всі респонденти були одностайні – часу ще замало для висновків. Денис Казанський, відомий донецький блогер (Frankensstein), підвів риску: „У глибині душі люди і на Сході, і на Заході, звичайно ж, знають, що якісного економічного стрибка їм не може запропонувати ніхто, і голосують більше за принципом ,свій–чужий‘. Прекрасно розуміють це і регіонали. Своїм виборцям вони платять не дзвінкою монетою, а перемогами на ідеологічних фронтах. Пам’ятниками, парадами і російськими моряками в Севастополі. Народ задоволений: перемога прийшла, дайте ж насолоджуватися!“.   Ближче до центру – картина змінюється. Дніпропетровськ – регіон, що дав Україні велику кількість бізнесменів та політиків, вважається проросійським. Проте на „донецьких“ їхня прихильність не розповсюджується. Блогер з Дніпропетровська Sparrow-hawk зазначив, що дніпропетровці здебільшого прагматики, на „цяцянки“ їх не купиш, вони не сподівалися на якісь економічні покращення, проте вважали, що Янукович буде поміркованим президентом, який не заважатиме їм працювати, тому вони розгублені його екстремістськими кроками: „Люди шоковані тим, як швидко і за яку малу ціну Янукович все злив. Особливо серед ,технократів‘ сильне обурення на такий дешевий злив авіації та ,атомки‘. Дніпряни дуже боляче сприйняли те, що їхнє дуже величезне місто, один з регіональних центрів, ніяк не представлено у владі. Всі, хто пов’язаний з бізнесом, скаржаться на початок нової ,азаровщини‘“, – розповів Sparrow-hawk.

   Є й інша думка. „Поки що нічого принципово не змінилося в житті міста на Дніпрі“, – розповів Святослав Ковтун, президент дніпропетровського Фонду конституційних та громадянських прав. Він зазначив, що дніпропетровців не так легко притиснути. По-перше, тут присутня значна частина електорату БЮТ – малі та середні підприємці, у місцевих радах ПР немає тотальної переваги, тому доводиться вступати в переговори з іншими політичними силами. По-друге, Дніпропетровськ – потужний центр єврейського громадського життя. Люди, в руках яких рітейл (роздріб), банки, підприємства міста є активістами єврейського руху. Піклувальниками руху також є люди, яким належать такі потужні корпорації, як „Приват“, „Інтерпайп“, „Алеф“ – отож вони не вірять в потуги регіоналів, а наразі гуртом будують найбільшу в Східній Європі синагогу.

   Наприкінці нагадаємо ще раз – щоб ліквідувати „фронду“ на місцях, регіонали і задумали змінити формат місцевих виборів. Захопити спочатку центр, а потім і непримиренних поки що „западенців“.

 

Український журнал