Ukraiński Żurnal - 6/2010
Іван Малкович: Із книги „Вірші на зиму“
(Скачати весь номер: 6/2010 [PDF, 2.6 Mb])Ще одна осінь
Тяглось на тумани та не відтепліло
віяло злагодою і раєм
вітряне золото миготіло
вуличка похитувала трамваєм
Равлики хмиз запасали бо саме
час їм в хатках палити
булькали вина в бутлях під лавками
(щасливий хто буде їх пити)
Проходили сумно безглуздо й далеко
люди самотні навзаєм
вітер відносив листки і лелеки
й вуличку із трамваєм.
Тільки спогад
В і н:
Було це так давно, що й родимок на
тілі
я вже б і не згадав; сузір’я їх ясні
ще й світяться немов, та вже десь
відлетіли,
і їх розташувань не відтворить мені.
В о н а:
Було б тобі в ті дні, мрійливий кароок,
не ружі нетривкі, не вірші дарувати,
а в тиші затяжній скидати
ланцюжок
і родимки мої губами рахувати.
***
щастя
повертається
разом з посмішкою дитини
яка видужує
і поки що
менша за парасольку
що також
склала крила
й грипує
грипує в кутку дзиґа
не в змозі тупнути ніжкою
щоб розвіяти
свої кольорові
спіднички
з температурою
тридцять вісім і три
принишкла
вся оселя
і лише
двійко сумних істот
безпорадно снують
по кімнаті
шурхаючи по підлозі
своїми опущеними
крильми
***
Сизі ранки поснулі,
зозулі під росами сплять,
зелені стебла цибулі
з низеньких туманів стримлять.
Грузне в туман драбина,
прихилена до воріт.
Видно: якась людина
мирно стриже живопліт.
Чутно, як соки нуртують,
й знову при рідній ріці
равлики біло мурують
тихі свої церковці.
Хочу і я ставати
тихим, гасити вапно,
і живопліт доглядати,
й довго дивитись в вікно.
Автопортрет перед дзеркалом
це велике-велике дзеркало
проз нього людей і людей
ось пішов один
(либонь вогнековтач)
а ген іще один
з роззявленим ротом
а ось – прошу –
якесь півопудало:
білоштанне
чудне
лисо-кучеряве
ще й усміхається
блазень-не-блазень
чугайстер-не-чугайстер
ну щось таке точнісінько
як я
о! та це ж я
їй-богу
упізнаю себе
по дружині з дітьми
що сидять осьо на плечах
як янголи
