УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 6/2010

Огірки, греки і храми Ніжина

(Скачати весь номер: 6/2010 [PDF, 2.6 Mb])

   Текст: Олег Коцарев, Харків

 

   Це маленьке українське містечко з населенням менше ста тисяч, але не зовсім звичне: адже з одвічними калюжами, хлопцями у спортивних костюмах на мотоциклах і кумедно поламанаю українською мовою тут сусідить університет, низка інших навчальних закладів, пам’ятник огірку і ціла „грибниця“ гарних барокових церков та цивільної архітектури в стилі класицизму.

 

 

   Із Києва до Ніжина діставатися лише годину, якщо їхати „електричкою підвищеної комфортності“. Уже неподалік вокзалу гостей міста зустрічає кумедний пам’ятник ніжинському огірку. За легендою, тутешні огірки – найсмачніші в світі. Зрештою, гастрономічні вподобання – річ індивідуальна, але так чи інакше, знаходяться фанати, які настільки люблять ці овочі, що навіть час від часу крадуть з пам’ятника його бадилля. Звідси можна проїхати кілька зупинок або пройтися – і ось до уваги туристів історична частина Ніжина.

   Чим же зумовлено те, що поряд із провінційними „генделиками“ тут опинився помітний освітньо-культурний центр (тутешня освіта цінується значно більше від, скажімо, навчання в закладах обласного центру Чернігова, а в університеті щороку навіть відбувається великий фестиваль сучасної літератури „Гоголівка“) і розсипались архітектурні перлини? Напевно, річ у тім, що місто, вперше згадуване у ХІІ столітті як звичайна невеличка фортеця, 1648 року стало центром найбільшого полку козацької України. Відтоді тут перебувало чимало представників інтелігенції, старшини, розквітла торгівля – і Ніжин отримав такий поштовх до розвитку, що й тепер вирізняє його на тлі інших північно-українських містечок.

   Торгівля й справді важила багато – у XVII–XIX століттях у Ніжині постійно відбувалися величезні ярмарки, а отже, „життя буяло“. У сімнадцятому столітті в місті з’явилася велика грецька громада, що також займалася переважно торгівлею – вони прибули сюди за дозволом Богдана Хмельницького, рятуючись від утисків Османської імперії. У греків була своя церква (вона збереглась і до сьогодні), своє самоуправління у власному магістраті, а 1696 року вони навіть відкрили грецьку школу.

   Важливу роль відігравало те, що саме в Ніжині містилася митниця, що контролювала українсько-російський кордон. Маловідомий факт: митний контроль між двома країнами існував аж до 1754 року.

   Та у XVIII столітті Російська імперія за активної участі українців завоювала Північне Причорномор’я – і Ніжин утратив своє значення перевалочного пункту. Полковий адміністративний устрій України було скасовано, губернським центром став Чернігів, греки переважно виїхали на Південь (хоча якась частина залишилась у Ніжині й нібито навіть тепер вони мають своє об’єднання) і почалося тихе провінційне життя. Втім, дався взнаки „кадровий потенціал“ – і 1820 року князь Олександр Безбородько, нащадок знаменитого козацького роду, заснував, виконуючи заповіт брата Іллі, гімназію. Із неї виросло чимало навчальних закладів, у тому числі й нинішній Ніжинський державний університет імені Гоголя, там здобули освіту такі діячі, як Євген Гребінка, Аполлон Мокрицький, Леонід Глібов та, звісно, Микола Гоголь.

    У будівлі гімназії сьогодні університет, він розташований на протилежному від центру боці, на березі річки Остер. Тут можна помилуватися якісною класицистичною архітектурою, походити старовинними скрипучими дерев’яними сходами, побачити пам’ятник Безбородькові.

    А в самому центрі варто передусім відвідати один з яскравих зразків українського бароко, козацький Миколаївський собор (1668) з розлогими й одночасно масивними та грайливими формами. Цікаві також барокові церкви зі, здається, суто місцевими „подвійними“ банями, як-от Покровська (1757) чи Спасо-Преображенська (1757), в якій була зупинка процесії під час перепоховання Тараса Шевченка, і її ж намагалися підірвати нацисти під час окупації. Романтичне враження справляє невідреставрований Благовіщенський собор (1702–1716), збудований у вірнопідданому екстазі на честь Полтавської битви, а церква Іоанна Богослова (1752), завдяки своїм витонченим і „повітряним“ рисам, нагадує фахівцям творіння архітектора Івана Григоровича-Барського. Дещо несподіваною пам’яткою є електростанція в стилі спрощеного українського модерну.

   Зрештою, в Ніжині приємно просто поблукати старими вуличками, серед будиночків, парків і церков. Поспостерігати за людьми. Іноді вони не зовсім передбачувані: наприклад, літня жінка, що розбирала сміття коло Покровської церкви й мала під оком синець та явно не тиху і спокійну старість, раптом заговорила до мене про те, яка красива Покровська церква і який чемний та добрий тут священик, не те, що в сусідньому храмі Московського па тріархату. А ще – попросила згадати про неї в статті.

 

Український журнал