УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 11/2007

Одна за всіх*

(Скачати весь номер: 11/2007 [PDF, 2.7 Mb])

Текст: Святослав Караванський, Київ 

Ми змалку звикли до вислову «Один за всіх — усі за одного». Вислів — висловом, а як насправді у житті? Чи справджується задеклароване? Тут можна багато говорити, a мало слухати. Краще перейду до прикладів. До прикладів літературних. Читаю оце роман Лесі Степовички «Шлюб із кухлем пільзенського пива». Хто не читав, а має себе за знавця літератури, мусить прочитати. Інакше, то його проблеми.Ми всі читаємо про іноземні борделі і про наших «Наташ» /вірніше «Наталок»/ у тих борделях. Читаємо про борделі, а пишемо про «польові дослідження із сексу». Бо це і модно, і «просунуто», і «касово», та й наша духовна сфера вся на послугах у нижньої частини тулуба. А доля «Наташ» мало турбує і політиків — депутатів Рад усіх рівнів і президентів, одного з яких героїня роману Степовички називає «мурлом». А що духовна еліта нації? П.Загребельний написав роман «Юлія», запросив до самогубства чоловіків усіх категорій, але ніхто не відгукнувся. Мабуть, про жіночі проблеми має писати таки жінка. Писали трохи й жінки. Але писати — мало. Треба ще «дістати» читача. Така майстриня, що «дістала» читача, таки знайшлася, написавши роман «Шлюб із кухлем пива». Ця майстриня — Леся Степовичка.Правда, в романі не йдеться про борделі і про «Наташ». Ідеться про жінку, яка шукає щастя в Європі. Не всі з цих шукачок потрапляють до борделів, то й Мар’яна — героїня роману — не поділяє долі «Наташ». Її доля інша: пристойні шлюбні відносини. І на них клюнула Мар’яна, одружившись із берлінським барменом. Вона інтелектуалка, що якоюсь мірою рівнозначно з феміністкою. І вскочила, як той каже, вище халяв. Два різні світи і дві різні ментальності не так легко поєднати. Інтелектуалка і господар бару — це речі несумісні навіть у межах однієї національності. А шлюб Мар’яни з «кухлем пива» додав до цієї несумісності ще й національну несумісність переможців та переможених. Переможці — жебраки-українці (в Європі — «руські»), переможені — забезпечений німецький середній клас. Тут точок для нестикування більше ніж досить. І знову ж приказка свідчить: «Ситий голодному — не вірить». І Мар’яна, хоча й пізно, а таки доходить думки, що «краще бути бідній у бідній країні, ніж бідній у багатій країні». Мар’яна не зазнала «свободи» червоних ліхтарів, але доля зводить її і з київським сутенером Владіком, і з «бізнесменами по соловецьких понятіях», і з іншими емігрантами. Отже, цей роман не про одну особу — це роман про всіх емігрантів четвертої хвилі. І доля «Наташ» у ньому чи не найсуттєвіша. Хоча сказано про цих «паріїв свободи» нібито й небагато, але сказано і побажано їхнього повернення «назад додому з борделів, з панелей, з нічних вар’єте, щоб більше не корилися сутенерам-владікам, а народжували дітей на батьківщині».Роман, як тепер кажуть, «знаковий». Він легко читається. Це не детективний трилер, але структуру має подібну: події розгортаються впродовж усієї оповіді, а в останніх розділах — розв’язка. Останні сторінки роману важко читати без сліз, хоча там не діється нічого трагічного: людина повертається додому, а читача тягне на сльози. Роман буде перевидаватися і перекладатися. І якби ми мали людських, а не мафіозних гуманітарних керівників, він увійшов би до шкільних програм, щоб сутенери-владіки не похвалялися, що в них добре працюють київські школярки.А Лесі Степовичці — одній за всіх — треба подякувати за написану кров’ю серця річ. *Леся Степовичка. Шлюб із кухлем пільзенського пива. Роман. — Дніпропетровськ: «Ліра ЛТД». — 2007, — 304с.

Український журнал