УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 6/2010

„Літературна“ музика

(Скачати весь номер: 6/2010 [PDF, 2.6 Mb])

   Коли ліра була ще передусім музичним інструментом, а не напівстертим символом, поети не мислили своєї, так би мовити, професійної діяльності, без мистецтва музичного перформансу. І мудрі люди кажуть, що численні літературні аудіопроекти, які з’являються останнім часом у наших навушниках, – це, можливо, втілення повсякчасного прагнення людства повернути свої золоті часи. Щоправда, інші мудрі люди зазначають у відповідь, що нові формати існування літератури наводять на думку, що сучасний читач уже нудиться в компанії друкованого слова, втративши вміння зробити власний крок сприйняття назустріч літературному твору.

 

 

   Юрій Андрухович та

    Karbido „Цинамон“

   (з додатком „Індія“)

   Серед речовин-засобів зміни свідомості, що їх пропагують назви дисків з аудіотрилогії Юрія Андруховича („Самогон“, „Цинамон“ та „Абсент“), „Цинамон“, без сумніву – найбільш екзотичний. І не тому, що цей засіб важко дістати. Адже це неправда: на відміну від самогону і абсенту, цинамон у відповідній крамниці може купити навіть дитина. Але справа тут саме у них, у „Цинамонових крамницях“ Бруно Шульца, видатного польського письменника, що прожив свій вік у галицькому Дрогобичі, створюючи химерний, чудернацький візійний світ.

   Справа у цьому незвичному методі зміни свідомості: через запах, смак, колір, звук… До речі, про звуки. Якщо вірити прес-релізам до туру на підтримку альбому, все, записане на ньому, що не є читанням Юрія Андруховича і музикою польського гурту „Karbido“ – це звуки, впольовані на вулицях Єрусалиму та Гонконгу. Втім, досвідченого поціновувача електроніки цим не злякаєш. Тому „Karbido“ „беруть“ не нагромадженням, а відмежуванням. Якщо „Цинамон“ – це радіотеатр, то найбільш гідні подиву актори у ньому – саме ці „сторонні“ звуки: незнаний шум, звук птаха, що злітає, акустика приміщень, у якихніхто з нас не був. У центрі уваги тепер не оповідь штибу „Сто баксів на місяць, і всі…“, а синтетичний образ, який виникає з образу поетичного, даного у вірші, розгортається в образі акустичному і триває у майже реальних відчуттях запаху, смаку і навіть простору. Відтак добре знайомий нам світ „Екзотичних птахів і рослин“ (хочадо настільки химерного світу ніяк не пасує означення „добре знайомий“), стає у такій інтерпретації іще більше експресивним („Танґо “Біла троянда”“) і ще більш моторошним („Зміна декорацій“).

   Трилогії гарні тим, що створюють традиції. Як пам’ятаємо, після виходу польськомовної версії „Самогону“ через певний час з’явилося і українське „спеціальне видання“. На момент написання цієї рецензії україномовного „Цинамону“ у крамницях поки що не видно. Відтак додається іще один вид екзотики – слухати, як Патріарх нашої літератури читає переклади своїх текстів польською. Здається навіть, що інша мова змінює не лише інтонації, але і голос.

 

оцінка: 9/10 

 

 

   Тельнюк: Сестри

   „Сонмо“

   На запитання „що таке Сонмо?“ однозначної відповіді не дає ані однойменна пісня, ані весь альбом. Коментарі до альбому, що їх авторки озвучили на прес-конференціях, присвячених його виходу, можна інтерпретувати так: ця підкреслена семантична невизначеність назви – запрошення до співтворчості.

   Якщо попри знайому стилістику і впізнаваний почерк із завитками“ та ознаками попередніх епох у музиці, крізь які тривала творчість дуету, кожен новий альбом Галини та Лесі Тельнюк – це окремий світ, то „Сонмо“ – це, певно, два світи одразу. Один із них розсипається, інший – витворюється. Перший – це буденний „Світ надійних та вічно помитих машин, / озер блакитних та озер металік. / Запахів піци та соків-фреш, /вибритих тіл та вибрито-свіжих газонів“. А інший – світ особистий, світ весняний, бурхливий, в якому „Вітриженуть / У штормі веснянім / Дві сили й сторони: / Життя та смерті“.А лірична героїня альбому – десь у березневому межисвітті, де „Вжеі не зима… Ще і не весна…“.

   Можна пригадати багато випадків, коли музика „приводила“ поезію до читача, робила її зрозумілішою, знищувала бар’єри сприйняття. На мою думку, у творчості сестер Тельнюк завжди відбувалося дещо якщо не протилежне, то абсолютно не подібне. Їхні пісні чи, можливо, музично-поетичні композиції, як на мене, завжди ускладнювали, додавали щось своєрідне і дивне до первісного поетичного твору, закликали слухача зробити іще один крок. Оригінальне інтонування, повторення одного рядка, возведення його у багатоголосся і навіть, як здається, усвідомлений намір іти не найпростішим шляхом, не зовсім тим, що його „підказує рядок“ – одна з ознак тої „альтернативності“, що приваблює у творчості гурту. Красномовний приклад цього прийому – композиція „Жовта троянда“, у якій ритм, музичний малюнок вступають в діалог із ритмом поетичного рядка, у результаті чого повністю змінюються наголоси, постають такі очуднені слова, як „троянда“, „шпалерах“ і „вітром“ з наголосами на останніх складах, витворюючи дивнунечувану мову, лише схожу на нашу. 

 

оцінка: 9/10

 

Галина Романенко, Київ

Український журнал