Ukraiński Żurnal - 7/2010
Армійські 100 днів Януковича
(Скачати весь номер: 7/2010 [PDF, 2.4 Mb])Текст: Михайло Самусь,
заступник директора
Центру досліджень армії,конверсії та роззброєння, Прага
Підведення підсумків перших 100 днів перебування при владі, як на мене, було проведено Віктором Януковичем відмінно. Ним було проголошено стільки вірних, в міру песимістичних, в міру оптимістичних, об’єднувальних, інтелектуальних, обнадійливих, жорстких та лагідних думок, що опозиції тільки й залишалося очима кліпати. А що ще робити, якщо президент сказав те саме, що хотіла сказати Юлія Тимошенко? Якби була президентом. Про армію новий Верховний Головнокомандувач теж поговорив.
Діагноз є. Чи буде лікування?
Однак владі, на відміну від опозиції, треба ще й демонструвати результати своєї діяльності. Хоча, скажімо прямо, Віктору Федоровичу робити це легко. Після п’яти років „мильної опери“ про Віктора Андрійовича з Юлією Володимирівною, навіть вчасна поява очільника держави перед журналістами видається успіхом.
Свої 100 днів при владі у сфері безпеки і оборони В.Янукович відзначив відмовою України від вступу до НАТО, а також обіцянками забезпечити територіальну цілісність та державний суверенітет через позаблоковий статус. Проте в його промовах все ж було більше критики попередньої влади, аніж конкретних пропозицій щодо виходу українських Збройних Сил з загальновідомої руїни.
„На тлі нескінченних розмов про національну безпеку доведено, як то кажуть, „до ручки“ українські Збройні Сили. Їх низька боєздатність – це результат непрофесійних дій тих, хто звик до пустих гасел, але нічого не робив для того, щоб наші літаки були на бойовому чергуванні, ракетні війська – боєздатними, а військовослужбовці – професійними, забезпеченими та навченими. Останні роки Україну роззброювали не зовнішні чинники, а власні демагоги“, – повідомив президент. Святі слова. Але хіба про це ще хтось не знав?
„Фінансування українського сектору безпеки у розрахунку на 1 співробітника в 3 рази менше, ніж у Російській Федерації, і на порядок нижче, ніж у країнах НАТО. Збройні Сили України обмежено готові до виконання завдань за призначенням. Озброєння та військова техніка морально і фізично застаріли, недостатньо фінансується проведення бойової підготовки“, – підкреслив В. Янукович, явно розраховуючи на те, що для української політичної еліти це стане новиною.
А ось рекомендації президента, як Україні вийти з цієї неприємної ситуації.
Перше: відновити роль Ради національної безпеки і оборони України як центру вироблення політики перетворень у цьому секторі.
Друге: після прийняття нового Закону „Про засади зовнішньої і внутрішньої політики“, прийняти оновлену Стратегію національної безпеки та нову Воєнну доктрину.
Третє: покращити процедури підбору, підготовки, просування щаблями професійної кар’єри, забезпечити підвищення матеріальної зацікавленості співробітників органів сектору безпеки, військовослужбовців та їхнього морального духу.
Четверте: змінити підходи до бюджетної політики у сфері національної безпеки і оборони, поклавши в її основу досвід 2003–2004 років, а також європейську практику.
П’яте: головні зусилля, фінансові, матеріальні ресурси слід зосередити нарозвиток Об’єднаних сил швидкого реагування.
Ось такі концептуальні плани. В принципі, всі ці постулати використовували у своїх виступах всі українські президенти. Дійсно, щось нове тут придумати важко: сформувати законодавчу базу, розробити концепції, створити систему державного управління, забезпечити належне фінансування і реалізацію намічених планів. І, здається, справа „в шляпі“. От тільки попередніх Верховних Головнокомандувачів вистачало лише на два перші кроки – написати красиві закони та концепції. Далі – ступор.
Ще дуже цікавим є зауваження президента щодо концентрації головних зусиль на розвиток Об’єднаних сил швидкого реагування. Пріоритетна важливість цього компоненту для Збройних Сил та їх боєготовності і боєздатності сумнівів не викликає. Але чому на розвиток ОСШР (які складають близько 30 % від загальної чисельності ЗС) потрібно зосередити „головні“ зусилля та ресурси, а не „достатні“? Чи не означає це, що на забезпечення Основних сил оборони (близько 70 % від загальної чисельності ЗС) зусиль та ресурсів взагалі не залишиться, що призведедо їх остаточної деградації?
Реформи армії – лише після 2021 р.
Зрозуміло, що порятунок армії об’єктивно не може бути пріоритетом нової адміністрації – все ж ситуація в країні така, що хоча б у бюджеті дірки залатати за допомогою МВФ. Де там вже воєнними стратегіями займатися.
Але новий міністр оборони Михайло Єжель до роботи взявся з натхненням, і як справжній морський офіцер наказав підлеглим „Оглянутися у відсіках“. Тобто, оцінити, що ж дійсно відбувається в армії. При цьому, керівництво Міноборони офіційно оголосило 2010 рік „Роком стабілізації“, протягом якого передбачається зупинити руйнівні процеси в армії. І лише у 2011 р. спробувати почати реформи. Для цього в Міністерстві оборони розпочалася робота над новою Держпрограмою розвитку Збройних Сил на 2011–2015 рр.
Правда, як випливає з інших повідомлень з будівлі військового відомства на Повітрофлотському проспекті в Києві, не багатьом з нинішнього покоління офіцерів доведеться послужити у реформованій та модернізованій українській армії. До кінця літа Міноборони планує завершити Стратегічний оборонний бюлетень на період до 2025 р. Так от, цей документ передбачає, що до 2015 р. українські військовики будуть займатися лише „збереженням можливостей для відновлення боєздатності Збройних Сил“. До 2020 року Міноборони сподівається домогтися відновлення боєздатності армії. І лише з 2021-го почнеться розвиток і реформування ЗСУ. Небудемо розбиратися з термінологією і логікою процесу. Однак цікаво, як військовому керівництву вдасться протриматися без розвитку і реформ в армії аж 11 років. І це при тому, що, як обіцяє президент, уся країна буде до цього терміну реформована за всіма напрямами – і буде у числі G20. Принаймні, слід визнати, що навряд чи президент і уряд можуть ось так чесно, як військові, зізнатися, що раніше 2021 року реформ не чекайте...
Помітно, що нове керівництво військового відомства намагається утримати офіцерський кістяк армії, чудово розуміючи, що якщо кадровий потенціал буде знищено, Збройні Сили не дотягнуть не тільки до „реформного“ 2021 р., але й до „стабільного“ 2011 р. За офіційним даними МО, в 2008 р. зі Збройних Сил звільнилося 3286 офіцерів, у 2009 р. – 2526 офіцерів, а за чотири місяці 2010 р. – вже 915 офіцерів. А тут ще чутки про те, що новий уряд може збільшити пенсійний вік офіцерського складу, тобто остаточно знищити залишки привабливості військової служби.
Тому нове керівництво сподівається зацікавити офіцерів давно випробуваним способом – знову пообіцяти вирішити квартирне питання і підняти платню. Зовсім не оригінально. Але, безумовно, актуально – у черзі на отримання житла знаходиться 45085 військовослужбовців українського війська.
І ось Міноборони повідало про плани надати до кінця поточного року 3440 квартир (для порівняння – у 2009 р. було надано 85 квартир). І підняти офіцерам посадові оклади до рівня держслужбовців – аж на 55 %. Безумовно, звучить привабливо. Більш того, віриться в те, що міністр оборони прагне поліпшити життя своїх підлеглих. От тільки політикам і фінансистам це, як кажуть, нецікаво. У них свої проблеми – МВФ, газ, дефіцит бюджету, криза. Тому, на жаль, квартирне і грошове питання, мабуть, і далі буде регулярно підніматися, як тільки доведеться задобрювати зневірених військових. Що стосується дуже популярного, а з легкої руки Юлії Тимошенко – ще й дуже популістського питання переходу на контрактну армію, то тут, як і передбачалося, нова команда зіграла на правильному використанні прийменників в політичній агітації. У передвиборній програмі Віктора Януковича чорним по білому написано: „Гарантую перехід на контрактну армію з 2011 р.“. Чомусь багато хто зрозумів це як „перехід на контрактну армію у 2011 р.“. Тому, коли М. Єжель сказав, що саме з 2011 р. почнеться процес переходу армії наконтракт, а коли закінчиться – невідомо, це стало одкровенням для пересічного українця. А даремно – потрібно уважніше придивлятися до прийменників у передвиборних програмах.
Вінцем 100 днів В.Януковича на армійському напрямку стала, безумовно, відставка начальника Генерального штабу ЗС України генерала армії Івана Свіди. І як випливає із заяви самого генерала, пішов він з посади у зв’язку з незгодою з президентським „баченням шляхів розвитку Збройних Сил“. Можна сказати,що тепер армія готова до змін „від Віктора Федоровича“.
Ось тільки чи готові політики працювати, а не тільки обіцяти?
