УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 7/2010

Багата Буковина

(Скачати весь номер: 7/2010 [PDF, 2.4 Mb])

   Текст: Катерина Шестакова, Познань

 

   Кілька тижнів тому один польський знайомий поцікавився Чернівцями, мовляв, кому як не мені знати особливості малої Батьківщини. Розмова зайшла про політичні процеси, особливості електоральної поведінки, національно-культурну специфіку. Просто парадоксально, як міцно в нас вкорінені стереотипи та штампи: Західна Україна – оплот українськості, а Схід – суцільний маргінес, Донецьк – місто шахтарів та „донецького клану“, а в Чернівцях живе багато румунів і поширена російська мова. Останнім часом мені все частіше доводиться чути про „чернівецьких“, а „завдяки“ Арсенію Яценюку Чернівці відомі як Батьківщина „молодого реформатора“. Ця лінійка політичних постатей новітньої історії України, які народилися чи сформувалися на Буковині, або просто пов’язані працею в області, чимала.

    Колишній „головний міліціонер“ Геннадій Москаль, колишній соратник президента Ющенка Олександр Зінченко, „газовий“ олігарх Дмитро Фірташ, колишній міністр праці та соціальної політики України і теперішній глава обласної адміністрації Михайло Папієв. Теперішні Чернівці давно вже не німецькомовне місто, а єврейські барви помітні хіба що в архітектурі. Проте традиції багатокультурності на тлі прекрасної забудови, своєрідна і неповторна атмосфера створили багато незвичайних постатей та ініціатив.

 

   Один із номерів незалежного культурологічного часопису „Ї“ повністю присвячений Чернівцям. Як писав Тарас Возняк, його дивує легка і ненав’язлива атмосфера міста. В його інтерпретації Чернівці м’якіші, більш рустикальні і менш греко-католицькі, ніж, наприклад, Львів чи Станіславів. Цікаво, що найчастіше у публіцистиці прийнято згадувати про Чернівці як культурний центр. Проте якось забувається, що Буковина зі своєю столицею – потужний економічний осередок. Важко сказати, що є вирішальним у цьому симбіозі – буковинська підприємницька жилка чи етнокультурне обличчя. Однак деякі постаті сучасного українського політикуму та бізнесу напевне скористалися з цього. Мабуть, мало хто пам’ятає тепер, що відомий „5 канал“ починав свою історію з Чернівців.

 

 

   Бізнес по-буковинськи

   Як і більшість регіонів, Буковина після 1991 року зазнала чималих втрат. На зміну занепалим підприємствам прийшов Калинівський базар. „Калинка“ – справжній соціально-культурний феномен міста, як писали Михайло Чучко та Віка Грябан, „своєрідна метафора загальних рис ментальності та стилю поведінки масової публіки в переломний період від радянської до пострадянської епохи“.   Стрімкі торговельні ініціативи область підхопила дуже швидко. Десь  тут, на межі 1980–90-х, формується майбутній український олігарх Дмитро Фірташ, у Чернівцях розпочиналася його газова імперія. Щоправда, він народився у Тернопільській області, але у середині 1980-х років з’явився у Чернівцях. Фірташ – чи не найтаємничіший український олігарх. В одному з інтерв’ю російському каналу він розповів, що перші гроші заробив на обміні 4000 тонн сухого українського молока на партію узбецької бавовни. Його „чиста“ доля від продажу сировини у Гонконзі склала 50 тис. доларів. Пізніше виникла фірма КМІЛ, яка займалася торгівлею харчовими консервами. Ситуація змінилася у 2000 році, коли невелика чернівецька фірма отримала ліцензію „На право здійснення підприємницької діяльності по постачанню природного газу за нерегульованим тарифом“. Шлях від сухого молока до газу – історія складна та має чимало проріх. Однак фірма КМІЛ існує до сьогодні під чернівецькою адресою. Мало хто здає собі справу, що саме вона – співзасновник газової імперії Фірташа та „RosUkrEnergo“. У Чернівцях живе мати Фірташа, відносно скромно, сама веде власний бізнес.

   У середині бурхливих 1990-х свої сили у бізнесі спробував й Арсеній Яценюк, народжений у Чернівцях. У 18 років студент другого курсу Яценюк співзасновує юридичну компанію „Юрек-Лтд“, працюючи на посаді президента фірми до 1997 року. Поле їх діяльності – питання приватизації. Невдовзі після закінчення університету Яценюк переходить на роботу до банку „Аваль“. Чернівці стають занадто тісні для нього, Арсеній Петрович вибирає кар’єру у держслужбі. Згодом, як відомо, Арсеній Яценюк працює міністром економіки, міністром закордонних справ, потім головою Верховної Ради. Нарешті восени 2008 року очолює опозиційний „Фронт Змін“ і стартує у президентських виборах. На початку кампанії чимало говорили про фінансування Яценюка українськими олігархами, в тому числі Дмитром Фірташем. Сам Арсеній Петрович заперечує цей факт, а прямих доказів ніде не оприлюднили. Сьогодні Яценюк, подібно до Фірташа, доволі непрямо пов’язаний з містом. Проте там досі мешкають батьки, співробітники університету. На відміну від Фірташа, Арсеній Петрович вже у молодому віці дочекався пам’ятного знаку у центрі міста. Влітку 2008 року художник Анатолій Федірко встановив біля магазину „Букініст“ на вулиці Головній пам’ятник Арсенію Петровичу у вигляді збільшеного фото маленького Яценюка в оточенні сестри і ще двох дівчат. До збільшеного фото був прикутий металевий кухоль без дна з написом „Для пожертвувань на розвиток українського парламентаризму“. Через півроку посудину вкрали. Проте автор пам’ятного знаку не розгубився і вирішив відновити кухоль, замінивши напис на новий – „Для пожертвувань на розвиток української демократії“.

 

 

   Політичні питання

   Політичний спектр в області після перемоги Януковича не особливо змінився. Складається враження, що Чернівці страждають на політичну амбівалентність. Ані випади Табачника, ані новоспоруджений пам’ятник вождю народів у Запоріжжі не можуть підняти чернівчан. У „політичному ауті“ практично всі політичні сили, окрім хіба що Партії регіонів та її представника в області – Михайла Папієва (який посів третє місце в уподобаннях чернівчан).

   Показово, що в опитуванні, проведеному місяць тому за участю 922 респондентів різного віку та соціального стану, респондентів попросили окреслити політичні преференції („Якби вибори до Чернівецької міської ради відбулися найближчої неділі“). Чернівчани відповіли досить передбачувано: Блок Юлії Тимошенко – 16,3 %, Партія регіонів – 16,2 %, Блок Арсенія Яценюка –14 %. Схоже, що програвши на виборах по області Юлії Тимошенко, Віктор Янукович має шанси збільшити свій електорат. Чому саме? Причин кілька.

   По-перше, буковинці втомилися і зневірилися від політичних ігор. Підтвердження цьому хоча б найнижча в Україні явка на президентських виборах (поряд із Закарпатською областю). Показово, що бютівці, які мають більшість в обласній раді, не лише не змогли вплинути на прийняття місцевого бюджету, але й не змогли винести на голосування таке наболіле питання „харківських угод“.

   По-друге, як відзначають оглядачі – фактор Михайла Папієва, який має репутацію виваженого і толерантного політика. У Папієва серйозний досвід прийняття рішень на керівних посадах, компетентно і виважено.

   По-третє, Віктор Янукович та Партія регіонів впевнено перемагають у „неукраїнських районах“ області – Герцаївському та частково Новоселицькому (у другому турі перемогла Тимошенко, але з дуже незначним відривом). Обидва райони – місце локального проживання румунської та молдавської спільнот. Власне виразна прив’язка електоральних настроїв до передвиборчих обіцянок кидається в око. Чимало експертів свого часу наголошували на мовному чиннику. Інсинуації Партії регіонів щодо статусу російської мови даються взнаки, тим більше, що за результатами перепису 2001 року 91,7 % румунів області називали рідною мовою румунську, при цьому українською мовою володіли лише 6,2 % румунів. Наприкінці 2008 р. представники румунських національно-культурних товариств Буковини направили до вищого керівництва держави звернення, в якому висловлювали протест проти схваленої урядом основи нової мовної концепції, а також наказу тодішнього міністра освіти України Івана Вакарчука. Згідно з наказом, частина предметів у школах з неукраїнською мовою навчання повинна викладатися українською мовою.

   Як підкреслює Анатолій Авдеєв, політичні партії достатньо мляво включали до своїх лав представників національних меншин. „У виборчі списки представники національних меншин потрапляють як представники бізнесу, а не як відомі політикий партійні функціонери. Наприклад, це стосується й одного з лідерів вірменської громади, відомого бізнесмена Нвера Мхітаряна (№95 у ПР) та Івана Попеску, одного з лідерів румунської громади в цій же політичній силі (№173 у ПР). Те саме можна сказати й про бізнесмена Бориса Фельдмана у списках БЮТ, який також є народним депутатом України, президентом Асоціації національно-культурних об’єднань України“. Враховуючи, що мовне питання постійно знаходилося в центрі стратегії Партії регіонів, не дивно, що румунська громада Буковини віддала перевагу регіоналам. До того ж, на думку Юлії Тищенко, „питання мови можна трактувати як своєрідну потенційну “лінію розколу” та нагнітання пристрастей не стільки у суспільстві, скільки у розрізі регіональному. Виходить, співвідношення цінності соціальних питань та мовних не настільки другорядне, як це намагаються показати“.

   Що можуть означати суспільно-політичні переміни на Буковині в еру Януковича? Насамперед, вони повинні відбуватися через зовнішньополітичні процеси. Напередодні вступу Румунії до ЄС експерти зазначали, що Буковина має великі шанси стати своєрідною „лабораторією“ відносин з Євросоюзом. На практиці це мало проявитись у відновленні автомобільних і залізничних шляхів через Чернівецьку область як додаткових відгалужень п’ятого й дев’ятого транс’європейських транспортних коридорів. Чернівецька область могла би отримати дивіденди від приграничного співробітництва на неофіційному рівні. Однак Угоду про малий прикордонний рух (попри розроблені загальні положення, за аналогією з відповідними угодами з Польщею, Словаччиною, Угорщиною) досі не підписали.

   В усій цій ситуації складається враження, що повсякденні політичні інтереси пересічних буковинців виразно дистанційовані від культурних пластів, навіть попри „мовні питання“. Напевне, так і повинно бути в регіоні, який утворив таку модель взаємодії, в якій є місце для культурного універсалізму, гнучкості, загальних інтересів та цінностей. Чи не тому, можливо, в рейтингах українських тижневиків Чернівці котрий рік поспіль входять до першої п’ятірки міст, найбільш придатних для проживання. Мабуть, мав рацію відомий польський журналіст та публіцист Адам Міхнік. Відвідавши Чернівці минулого року, він сказав: „Якщо Чернівці – це не Європа, то де ж тоді Європа?“.

 

Український журнал