Ukraiński Żurnal - 7/2010

Спокійно, це лише Янукович

   Текст: Анджей Бжезєцкі,

   головний редактор

   „Nowej Europy Wschodniej“

   Згода на продовження перебування Чорноморського флоту, престижні поступки Росії, офіційна відмова від членства у НАТО, натиски на медіа та середовища інтелектуалів – все це раптом принесли Україні останні місяці. Однак у Польщі не чути тривоги і не видно занепокоєння. Але ж можна було сподіватися, що Варшава, яка роками говорить про потребу наближення України до Заходу, визнає ці рішення Віктора Януковича за ознаку повороту до епохи Кучми в її найгіршому вигляді. Чи змінила Польща своє ставлення до України?

  Віктор Янукович ніколи не мав у Польщі особливої прихильності. Його знали лише як проросійського та антидемократичного конкурента Віктора Ющенка у 2004 році. Постать, яка викликає підозри. Потім бувало по-різному, симпатія поляків довго втримувалася на боці помаранчевих і мало хто звертав увагу, що Янукович є настільки ж проросійським, наскільки захищає інтереси українських олігархів. Адже під час першого прем’єрства він виконав низку прозахідних жестів. Тим часом дії помаранчевих спричинилися до того, що поляки цілком перестали розуміти, що відбувається над Дніпром. Аж ось настали вибори у лютому 2010 року. Ніхто думку про Януковича радикально не змінив, але його перемогу прийняли як шанс на стабілізацію ситуації у державі. Перший візит до Брюсселю багато коментаторів розцінили як доказ того, що Партія регіонів не є виразником інтересів Москви, а її лідери зробили висновки з минулих років. Тиха згода західних посольств на створення в Україні парламентської більшості та уряду Миколи Азарова в неконституційний спосіб була кредитом довіри, який отримав Янукович. Захід, даючи собі справу, що не може значним чином допомогти Україні у порятунку її бюджету, дав новому уряду вільну дорогу.

   Польща лише помірковано відігравала тут роль. Янукович, зрештою, ніколи не належав до українських політиків, особливо зацікавлених думкою Польщі – можливо, це прихована образа на поляків за те, що вони підтримували Помаранчеву революцію. Можливо, він вважає, що важливішою є думка Вашингтона, Берліна або усього ЄС, які, однак, не схильні надто перейматися тим, що відбувається в Україні, як це було прийнято у поляків.

   Але поляки також уже дещо по-іншому дивляться на Україну. По-перше, досі жива пам’ять хаосу помаранчевих урядів, а також витівка, яку вчинив полякам Віктор Ющенко, вшанувавши наостанок Степана Бандеру. Варшава навчилася бути більш стриманою у коментуванні подій в Україні. По-друге, вже кілька місяців, а саме, з десятого квітня, поляки все ж змушені займатися своїми справами. Катастрофа у Смоленську, повінь, президентські вибори – все це відсунуло інші події на другий план. По-третє, ще раніше, але з квітня особливо, увага польської громадської думки щодо східних сусідів більшою мірою зосереджена на Росії, аніж Україні. По-четверте, ті, хто роками слідкують за політикою України, переконані, що теперішня влада у Києві незабаром і так змушена буде зробити крок у напрямку Європи. По-п’яте,нарешті, у кожній країні, після гострої політичної боротьби, команда, яка приходить до влади, хоче показати зміну i „повернути палицю іншим кінцем“.

   Щоб показати, як в останні місяці змінився погляд на Україну, процитуємо Ядвігу Станішкіс, польського соціолога. Вона не займається Україною, але є відомим авторитетом для польської правиці, і взяла участь у виборчій кампанії Ярослава Качинського. Отже, на її думку, „Янукович веде більш реалістичну гру, ніж Ющенко. Він намагається просто отримати від Росії якомога більше, оскільки для нього важливо, чи вдасться Україні втримати рівновагу після економічної кризи. Він уже отримав дешевший газ… Але також він, як і його фінансові олігархи, зацікавлений збереженням містка до ЄС“ („Tygodnik Powszechny“ від 13 червня 2010 року).

   Ми знаємо, якими були відносини Леха Кавчинського з Ющенком; і знаємо, що Ярослав Качинський у виборчій кампанії звертався до гасел продовження закордонної політики брата. Додамо також, що середовище „Права і Справедливості“ (PiS) часто звинувачувало уряд Дональда Туска у надмірній проросійськості ціною підтримки українських прагнень до інтеграції з Заходом. Беручи все це до уваги, ми бачимо, що поведінка Януковича насправді нікого не хвилює. Але для певності додамо коментар видання „Gazetа Wyborczа“, яке майже в усьому не погоджується з ПіС. Отже, журналіст цієї газети (полемізуючи з колегою з власної редакції, який у політичних коментарях переконував у небезпеці залежності України від Росії) писав: „Дешевший газ взамін за базу у Криму взагалі не віддаляє Україну від Європи (…), зменшення ціни газу уможливило побудову бюджету, а це збільшує шанси на нові кредити Фонду (йдеться про МВФ – прим. А.Б.)“ („Gazeta Wyborcza“ від 3 травня 2010 року). Автор вказує, що Київ не стільки вибрав Росію (а не Європу), скільки довів, що угода з Росією дала йому можливість подальшої співпраці з Заходом.

   Голосні, але короткі протести в Україні після підписання угоди з Росією показали, що для Януковича у найближчій перспективі немає альтернативи. Коментатори у Польщі не мають також ілюзій відносно військової вартості Чорноморського флоту – це застарілий лом, утримання якого є елементом престижу Росії. Врешті, важко не помітити, що український уряд не в захопленні від геть усіх ідей Москви – пропозиція об’єднання „Газпрому“ з „Нафтогазом“ викликала спротив. Нещодавно міністр енергетики України Юрій Бойко розкритикував побудову газопроводу South Stream. Такі голоси у Польщі зауважують.

   Також без особливих емоцій сприйняли над Віслою рішення Верховної Ради від 3 червня про відмову від намірів стати членом НАТО. Роками вказувалося на низьку підтримку інтеграції з Альянсом в українському суспільстві. По-друге, це рішення, яке визначає Україну як позаблокову державу, обмежує й вступ до сконструйованої Росією Організації Договору Колективної Безпеки.

   Можливо, якби економічна ситуація в Росії та її фінансові можливості були кращими, Європа, в тому числі Польща, більшою мірою була би занепокоєна українсько-російським зближенням. Таємниця полішинеля така, що Росія вже цієї осені побачить дно у скарбничці і стабілізаційні фонди виявляться порожніми. Це призведе до того, що вона буде не в змозі „купувати“ Україну. Тоді Янукович – раніше чи пізніше – постукає у двері ЄС, дехто вважає, найпізніше – через півроку. Тоді він буде змушений змінити політику та зробити певні кроки, щоб отримати довіру та гроші Заходу. Можливо, Янукович дуже швидко змушений буде усміхатися Європі, важливо однак, щоб до того часу він не надто багато встиг зіпсувати.

   Бо є одне „але“. Описані вище речі можна визнати традиційними українськими сварками про Росію та Захід. Так уже робив Кучма і нічого з цього, власне, не виникало. Занепокоєння повинні, однак, викликати інші практики з „допомаран чевих“ часів. Дивна активність СБУ щодо журналістських та інтелігентських кіл. Політичні натиски на медіа чи зустрічі з ректорами вищих навчальних закладів, яких застерігають від участі студентів в опозиційній діяльності. Кілька років тому така інформація потрапила б у польських мас-медіа на перші шпальти – тепер про це лише згадують. Важко сказати, чому. Можливо, тому, що останніми тижнями поляки були зосереджені на внутрішніх подіях, а можливо, тому, що після кількох років скандалів у таборі помаранчевих у Польщі вже не вірять кожному слову середовищ, які з ними асоціюються.

    Було б недобре, якби Польща, будучи прихильником Януковича в його боротьбі за збалансований бюджет та покращення економічної ситуації, закрила очі на питання прав людини.