Ukraiński Żurnal - 9/2010
Інтерес Кремля до Чехії зросте. І від цього стає трохи моторошно
(Скачати весь номер: 9/2010 [PDF, 2.2 Mb])Текст: Онджей Соукуп, Прага
Якими взагалі можуть бути стосунки між величезною державою зі 140 мільйонами населення, спадкоємицею радянської імперії, і десятимільйонною країною, яка лише 20 років тому стала незалежною від цієї імперії?
На чеське сприйняття Росії має вплив недавня історія ХХ століття. Росія сприймається як довгострокова і стратегічна загроза центральноєвропейському регіону. Історичний досвід чехів свідчить, що слід остерігатися імперії, і не тільки російської.
Видатний знавець творчості Франца Кафки Едуард Ґолдштукер, який через свою заангажованість у події Празької весни був змушений емігрувати до Німеччини, після свого повернення до Чехії відразу після Оксамитової революції 1989 року попереджав про можливі нові імперські амбіції Німеччини. „З точки зору геополітики ми знаходимося між молотом і ковадлом“, – проголосив він у листопаді 1989 року шокованим студентам-страйкарям, поміж яких був і автор цих рядків. У той революційний час це твердження, на нашу думку, не відповідало реальності. Ми погоджувались із теорією Френсіса Фукуями про кінець історії. Однак революційне натхнення швидко минуло, і роздуми про геополітичні загрози повернулись до логіки, чинної ще від ХІХ століття. Це стосувалося головним чином Росії. Якщо у ролі молота вважати Німеччину, то вона у чехів, за винятком кількох маргінальних політиків, вже не викликає побоювань. Німеччина є зв’язаною європейським інтеграційним проектом і взаємини між нашими країнами є найкращими за довгі десятки, а може, і сотні років.
З Росією все по-старому
У стосунках із Росією – все по-іншому. Вона і надалі сприймається як уявне ковадло. Чи справедливо чи ні, але переважна частина чехів вважає, що Росія і надалі мріє про свою домінантну позицію в Європі, принаймні у центральній її частині. Твердження Володимира Путіна про розпад СРСР як найбільшу геополітичну катастрофу сприймалось як підтвердження довготривалості цих амбіцій. Для великої частини чеського суспільства забезпечення позиції Чехії як частини євроатлантичних структур – це життєво важливе питання саме з погляду взаємин із Росією. Коли відбувалися дебати про чеську участь в американській системі протиракетної оборони, то з промов політиків складалося враження, що якщо у парламенті не буде схвалено будівництво радару, то вже на наступний день ми станемо російською губернією.
Страх перед російським домінуванням і, якщо бажаєте, імперіалізмом обтяжують і економічні стосунки. Прихід будь-якої російської фірми на чеський ринок супроводжується побоюваннями, чи не йдеться про спробу захопити країну за допомогою економіки. Слід, утім, визнати, що політика напівдержавних фірм типу „Газпром“ дає цілком достатньо підстав так вважати.
Про чеські справи треба говорити не з чехами
Однак історія впливає і на те, як сприймається Чехія в Росії. Занадто багато росіян сприймають Чехію як недієздатну колонію, яка на даний момент не належить до російської сфери впливу. А це означає, що як колонія країна шукає нового патрона, яким зараз є США і Євросоюз, а точніше, Німеччина. Тобто про чеські справи немає сенсу вести переговори з Прагою, доцільніше – із Вашингтоном, Берліном або Парижем.
Це було добре помітно під час візиту чеського президента Вацлава Клауса до Москви у 2007 році, тобто у час найгарячіших дискусій про розміщення американської протиракетної системи у Польщі та Чеській Республіці. Вацлав Клаусна спільній прес-конференції з Володимиром Путіним намагався переконати російського президента у тому, що чеський уряд не має наміру створювати загрозу російським інтересам у сфері безпеки. Путін навіть не намагався приховати своєї втіхи. „З радістю вірю, що чехи не хочуть нам загрожувати. Але ця система не ваша, і ви не матимете на неї жодного впливу“, – з усміхом проголосив Путін.
Емоції навколо радара викликали цілу античеську кампанію. Головними аргументами було те, що чехи продались Заходу, зрадили слов’янське братерство і забули, що саме Червона армія визволила Чехословаччину від Гітлера. Як потім показали дослідження суспільної думки, якихось триваліших слідів кампанія по собі не залишила.
Інтерес не зник
Утім, це не означає, що росіяни втратили інтерес до Чехії. Кількість росіян у країні постійно зростає і, незважаючи на пануючий медіаобраз, далеко не всі з них – мафіозі і пихаті „нові росіяни“. Переважна їх більшість належить до середнього класу, і Чехію вони обрали як спокійну країну для життя і навчання своїх дітей. Завдяки якимось внутрішнім суперечкам у Кремлі стала відомою інформація про те, що квартиру у Празі має і Олександр Бастрикін, нинішній шеф Слідчого комітету Генпрокуратури. Квартиру він собі купив ще у середині 90-х років, коли працював у приватному секторі, і там досі живуть його родичі.
Втім, це не означає, що Росія ігнорує центральноєвропейський регіон і саму країну. Якщо вірити чеським таємним службам, то на території республіки діє кілька десятків, а може і сотень російських агентів, що намагаються проникнути як у державні структури, так і у ключові приватні компанії. Деколи це виглядає комічно – як тоді, коли кілька років тому російський військовий аташе намагався під час вечері в ресторані завербувати чеського військового високопосадовця. Відмову російський аташе (і завдяки надмірному споживання горілки) прийняти не зміг, чеського військового звинуватив у невдячності за звільнення країни від нацизму, а потім спричинив бійку з іншими гостями, в яку згодом мусила втрутитися поліція.
Інтерес буде рости
Активними у Чехії є і великі російські компанії. Наприклад, „Лукойл“ володіє мережею автозаправок і проявляє великий інтерес до чеських нафтопереробних заводів. Компанія також оплатила російське видання книги Вацлава Клауса „Синя, а не зелена планета“, у якій чеський президент теорію глобального потепління називає ідеологічною вигадкою лівих інтелектуалів. Прес-секретар компанії „Лукойл“ тоді оголосив, що їхнє спонсорство не має нічого спільного з функцією, яку обіймає Вацлав Клаус. Мовляв, просто його книга видалась їм цікавою...
У Чехії діє і напівдержавний „Газпром“. За посередництвом своєї дочірньої компанії „Vemex“, зареєстрованої у швейцарському кантоні Цуг, він керує приблизно 10 відсотками ринку природного газу. Компанія проявляє інтерес до чеської дистрибуційної мережі, підземних газосховищ і транзитних систем.
Всі ці компанії мають можливість успішно лобіювати на свою користь за допомогою російських дипломатів. Однак справжньою битвою титанів буде тендер на добудову ядерної електростанції у Темеліні на півдні Чехії. У тендері беруть участь американська компанія „Westinghouse“, французька „Areva“ і російський „Атомстрой-експорт“. Зважаючи на те, що перемога у тендері принесе компанії-переможцю замовлення на загальну суму 500 мільярдів чеських крон, можна очікувати, що фірми скористаються всіма лобістськими важелями. Включно з важелями не зовсім легальними. Колись чеський уряд закупив шведські літаки-винищувачі „Гріпен“ за десяту частину нинішньої суми, і цей випадок досі розслідує поліція кількох країн. Шанси „Атомстройекспорту“ подекуди зменшились з приходом нового правого уряду, котрий зважає на застороги, що слід знижувати залежність від Росії у сфері енергетики, а не навпаки. Але ясно і те, що не відступиться і російська компанія, і що задля відстоювання своїх інтересів вона скористається російською дипломатією. У кілька наступних років інтерес Кремля до Чехії зросте. І від цього стає трохи моторошно.
