Ukraiński Żurnal - 9/2010

Православ’я в Україні: вибухи, підпали та „блискавки“

   Текст: Ярослав Гребенюк, Луганськ

   У цей день, 28 липня, здавалося, що історія України вступає в новий період. Мирне життя закінчилося. Якщо почали вибухати церкви та гинути люди, знайдеться чимало політичних сил – і у нас, і за кордоном, – які захочуть перекрутити факти на свою користь. Частина українських блогерів до глибокої ночі моніторила мережу, вишукуючи в оновленнях бодай якийсь натяк – хто ж причетний до вибуху? На форумах знялася звичайна гризня – „Бандерівці підірвали православний храм!“, „Наймити Партії регіонів вбили стареньку монахиню, щоб звинуватити в цьому українців!“.

   Факти, які ми маємо на сьогодні

   Президент України Віктор Янукович наказав, щоб міліція розкрила злочин упродовж тижня. І голова української міліції пан Могильов точнісінько у цей термін відрапортував: за підозрою затримані… колишні паламарі того самого храму: Євген Федорченко та Антон Харитонов. Ще був затриманий брат Харитонова Сергій Дьомін, який заперечує участь у злочині.

   Мотиви за версією МВС: раніше Харитонов працював у храмі, збирав пожертви парафіян, але через деякий час його викрили в крадіжці грошей і звільнили.   Євген Федорченко написав „з’явлення із зізнанням“, його посадили в ізолятор, і він тиждень не мав змоги побачити адвоката. Адвокат Лариса Шевчук розповіла, що, за словами Євгена, зізнання у міліції у Федорченка вибили, він не зміг витримати фізичні та моральні муки – його били і погрожували зґвалтуванням. Отже, 14 серпня на судовому слуханні Федорченко про це заявив уголос, адвокат вимагала відпустити затриманого за станом здоров’я – але суддя відмовив, на його думку, адвокат не представила відповідних доказів.

   Спалено і ті церкви,

   яких ніколи не було

   Вибух стався у храмі Московського патріархату, а перед цим інцидентом настрої „підігріли“ повідомлення про підпали православних церков – але Київського патріархату. Влітку згоріли дві церкви – на Буковині і Сумщині, в останньому випадку очевидці кажуть, що вівтар було облито легкозаймистою рідиною, дах – проламано.

   А на Луганщині сталася подія, котра надала гротескності чуткам про вогняну атаку на українські церкви. Тихон, Єпископ Луганський і Старобільский Української православної церкви Київського патріархату, сповістив про спалення у Луганську храму на честь Архістратига Михаїла. За його словами, згоріла щойно зведена дерев’яна церква, що спричинило збитки на 300 000 гривень; невідомі покалічили сторожа, той опинився в реанімації. Новина з’явилася на офіційному сайті УПЦ (КП), журналісти кинулися розшукувати спалену церкву. Міліція та МЧС заперечували і напад, і підпал. Урешті-решт з’ясувалося, що нічого не горіло, а дерев’яної церкви просто не існує; у прес-службі УПЦ (КП) туманно пояснили, що не знають, з яких джерел взялася подібна інформація. Проте в луганській блогосфері з’явилася промовиста розповідь про непастирські звички отця Тихона, зокрема про його любов до шикарних автівок та ресторанів. Заява ж про підпал була спробою списати кошти, які пішли не за цільовим призначенням.

   Ці історії добре оздобили візит московського патріарха Кирила, який, перебуваючи в Україні, розповідав про концепцію „Русского мира“ та кидав блискавки в конкурентів, про що охоче розповідали українські офіційні ЗМІ – приміром, на Першому Національному телеканалі вірних Київського патріархату називали просто – „розкольниками“.

   Які наслідки ці події

   матимуть для українського православ’я?

   По-перше, прибічники Московського патріархату від холодного ігнорування „філаретівців“ перейшли в агресивну стадію. Вони відчувають за собою підтримку держави, яка посилила тиск на українську мову (освіта, юриспруденція, дублювання фільмів тощо); вони відчувають посилення ролі Москви, яка останнім часом кілька разів домоглася перемог над Україною – чого варте подовження терміну перебування російського флоту на нашій території; вони вже мають невеличкі, але дратівливі для українців перемоги – в Києві вулицю Мазепи (причетного добудівництва багатьох православних храмів в Україні, в тому числі і Лаври) нещодавно перейменували нібито на прохання патріарха Кирила.

   По-друге, луганська історія свідчить, що у Київському патріархаті великі негаразди – з кадрами, з принципами роботи. Оскільки політики, що підтримували традиційно КП, наразі перебувають у розгубленому стані, позиції церкви дедалі більше послаблятимуться.