Ukraiński Żurnal - 9/2010

Західна Україна без австрійського присмаку

   Текст: Олег Коцарев, Київ

   У це, правда, трохи важко повірити, коли приїздиш до міста залізницею чи автотранспортом – залізничний вокзал, автовокзал та інші вузли Луцька справляють враження типово-невиразної пострадянської провінції, в якій люди використовують дірки в паркані, аби скоротити собі шлях, балкони на сірих дев’ятиповерхівках аж провалюються під вагою громіздких засклених конструкцій, а підпиті діди згадують старі добрі часи. Але варто дістатись історичного центру, і столиця Волині відкриє зовсім інше своє обличчя.

   Місто Луцьк під назвою Лучеськ уперше згадується в літописах за 1085 рік. Відтоді Луцьк здобував усе більшого значення, він встиг побувати столицею Галицько-Волинського князівства, а після приєднання території нинішньої України до Великого Князівства Литовського став південною резиденцією його князів. 1429 року у Луцьку відбувався великий з’їзд європейських монархів. А потім місто поступово стало втрачати свою вагу. Після поділів Речі Посполитої, на відміну від більшості західноукраїнських земель, Волинь не ввійшла до складу Австро-Угорщини, а опинилася під владою Росії. Саме через це Луцьк доволі помітно відрізняється від, наприклад, галицьких міст як зовнішнім виглядом, так і поведінкою, ментальністю мешканців. Перед тим, як стати українським обласним центром, Луцьк устигпобути повітовим містечком Волинської губернії Росії й УНР та центром воєводства у складі міжвоєнної Польщі.

   Головна пам’ятка міста – Луцький замок. Зображення його в’їзної вежі є одним із символів української замкової архітектури нарівні з краєвидами Кам’янця- Подільського. Однак у житті замок виявляється трохи не таким масштабним і величним, як це здається з фотографій і картин. Що не шкодить його красі й мальовничості. З фортечних стін відкриваються цікаві краєвиди на місто.   Неподалік замку сконцентровано й усі інші основні історичні будівлі. Наприклад, монастирі василіян, єзуїтів, бригіток, тринітаріїв і шариток. Також тут є старовинні житлові будинки, в тому числі й будинок, у якому жила в кінці ХІХ століття родина Лесі Українки. Найстаріша православна церква Луцька, що збереглася, – Покровська, зведена ще у ХV столітті. Невеличка, але масивна і гармонійна, вона нагадує тип „церкви-фортеці“, а ще трохи схожа на Успенську церкву у Львові. Величне враження справляє кафедральний Свято-Троїцький собор. Є тут також синагога і лютеранська кірха. А новітня архітектурна пам’ятка Луцька – зовсім сучасний будинок скульптора Миколи Голованя на березі річки Стир, химерне поєднання типового сьогочасного великого приватного дому з грайливим

постсецесійним оформленням.

   І, звичайно, Луцьк чудово підходить для того, щоб почати звідси подорож іншими цікавинками північно-західної частини країни.