УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 9/2010

Фільм „Чужа“ Адольфича: зразок маркетингу 2.0

(Скачати весь номер: 9/2010 [PDF, 2.2 Mb])

   Текст: Ярослав Гребенюк, Луганськ

 

   „Чужа“ – повість київського письменника Володимира „Адольфича“ Нестеренка набула визнання ще до друку. Її розповсюдження та популяризація майбутнього фільму є зразком вдалого використання „новітніх технологій“.

 

   Гангстерська балада з кривавих 90-х припала до вподоби передусім „просунутим користувачам“ Інтернету. Бо Адольфич – визнаний блогер, його винахідлива лайка та брутальна поведінка відомі всім, хто певний час приділив Живому Журналу (Live Journal). Адольфич залишив слід у будь-якому інтернет-скандалі останнього десятиріччя. Маючи талант піарника, він усвідомлює, що, де і коли треба сказати. Адольфич створив, можна сказати, неповторний імідж – він ніколи не дає фотографувати своє обличчя, знімається в спецназівській масці. Приймаючи журналістів у Києві, Адольфич може зробити екскурсійну прогулянку по спальнихрайонах, розказати бандитські байки, запросити до генделика, пригостити марихуаною. Тобто це персонаж, безумовно, цікавий для журналістів.   Отже, фільм „Чужа“, про зйомки якого росіяни оголосили ще зо три роки тому, можна сміливо назвати найбільш очікуваним серед інтелігенції кінопроектом. Право на екранізацію „Чужої“ Адольфич, за його словами, продав за 100 000 доларів – це надихало прихильників і дратувало заздрісників. Процес гальмувався, бо невдовзі почалася світова криза, проте фільм таки завершили і народ кинувся на прем’єру.

   Сюжет фільму такий: чотири київські бандити (у фільмі їх чомусь пересунули до Севастополя) їдуть до Праги, щоб звільнити з сексуального рабства бандитку Анжелу на прізвисько „Чужа“. Чужа знадобилася, щоб шантажувати її брата, який потрапив в буцегарню і може всіх здати. Розуміючи, що повернення на батьківщину нічим хорошим їй не загрожує, Чужа зваблює одного з бандитів, той убиває своїх „колег“, потім пара повертається в Україну, де все знову омивається кров’ю – і так далі…

   Переповідання сюжету мало що дає для розуміння книги Адольфича або її кіноваріанту. Надзавданням же перед фільмом було таке – зіграти на полі, де впродовж останнього десятиріччя народилося кілька видатних фільмів „про братву“: „Мама, не горюй!“, „Бумер“, „Апрель“, „Рекетир“. І якщо у цих фільмах образи гангстерів у тій чи інший мірі були прикриті флером зонівської романтики, яку так полюбляють громадяни колишнього Союзу, то Адольфич вирішив іти шляхом максимальної чесності. Якщо кримінали огидні – такими їх і мають усі побачити. Герої „Чужої“ не лише розмовляють своєю бандитською мовою, але й свої брудні бандитські справи роблять не за кадром, як герої „Бумера“, а саме в режимі реального часу. Приміром, вони натхненно катують повію чи сутенера, який щойно вколовся, тому майже не відчуває болю. Герої – відморозки, що не викликають ні симпатії, ні співчуття, ні жалю за їхні зіпсовані життя. Сама Анжела Чужа, на думку Адольфича, уособлення зла, ще й прізвисько вона отримала від потвори з фантастичного фільму Рідлі Скотта „Чужий“.

   Можливо, цей брудний реалізм Адольфичу вдалося передати в книзі. Ніхто не сумнівається в його фаховості. У 90-х він сам був у „бригаді“, займався рекетом, потім за це відсидів термін, а згодом вирішив взятися за красне письменство та журналістику. Те, що вийшло з його „Чужої“ – вже не вина автора, він сам писав, що кілька разів давав поради щодо зйомок, але до них не дослухалися.

    Фільм виявився непереконливим. Проте деякі моменти несуть колорит тих страшних часів – по телику патякає Жириновський, бандит вимикає ТВ дулом пістолета. Фільм знімався в Криму, у Чехії. Здається, в Празі групі треба було відзнятися терміново, тому оператор обмежився заїждженими, відомими кожному туристові краєвидами Старого міста. Вдалою вийшла сцена в празькій кав’ярні, де бандити знущаються з офіціанта та регочуть, перекручуючи чеські слова (ця гра й досі до вподоби гопникам, які потрапляють до Чехії). І крижана лють пражан, які змушені терпіти поряд присутність „руського бидла“…

   … Сам же Адольфич, відповідаючи на запитання: „Чи перевершила ,Чужа‘ ,Бумера‘?“, чесно відповів: „Ні. Хоча б могла“. Чи вдало зіграла головну героїню Наталія Романичева, акторка Севастопольського театру російської драми? У цьому питанні також краще за все покластися на думку письменника: „Справжня Анжела послала б цю героїню за горілкою. І та б пішла“. Коротше кажучи, фільм не став подією в середовищі кіноманів і не припав до вподоби „пересічному глядачеві“, себто не окупився, касу не зібрав.

   Отже, чи варто дивитися цей фільм? Тим, хто штудіював книжку і чекав на фільм три-чотири роки, звісно, варто.

    Хоча б для того, щоб усвідомити – сумнівну (проте бодай якусь) касу фільму зробила не традиційна реклама. І підігрів очікування, і вагання – чи спроможний невідомий режисер впоратися з „шедевром“, і брутальні сварки з рецензентами, що підживлювали цікавість, і радість від того, що твір „нашого письменника“ нарешті екранізовано – все це зробила одна людина – сам автор Адольфич.   Принаймні за це йому – ісполать. Наразі готується до виходу український переклад „Чужої“.  

Український журнал