Ukraiński Żurnal - 11/2010

Руслан Забілий: „Я не мав жодного доступу до державної таємниці“

   Спілкувався: Петро Андрусечко,

   Познань - Львів

Пане Руслане, яку державну таємницю ви хотіли розголосити?

Я зрозумів, мені це запитання часто ставлять. Справа у тому, що я не мав жодного доступу до державної таємниці. Як історик я працював виключно над історичними документами. У 2008 році Центральний архів СБУ був розділений на дві частини. Це оперативний архів, який стосується діяльності сучасної спецслужби, і наш історичний архів, в якому зберігаються виключно історичні документи, що стосуються діяльності, з одного боку – українського визвольного руху, репресій, Голодомору, а з іншого боку – радянських спецслужб НКВД, МГБ, КДБ. З цими документами я працював. Документи, які складають державну таємницю – це документи сучасної Служби Безпеки. І історики доступу до подібних матеріалів немають апріорі. До таких документів мають доступ виключно оперативні співробітники Служби. Оскільки я є директором Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів, я працював у сфері лише історичних досліджень і, відповідно, доступу до такої категорії документів не міг мати.

Звідки тоді таке зацікавлення Служби Безпеки вашою персоною та матеріалами, які ви вивчали?

Зацікавлення Служби Безпеки і матеріалами, і мною пов’язано з тим, що, на жаль, у нашій країні змінюються пріоритети в оцінці сфери національної пам’яті. Не так давно почався процес дослідження діяльності визвольного руху, перебігу репресій, піднялося питання Голодомору, а також питання злочинної діяльності НКВД і КГБ. У цьому був відповідний поступ, розсекречувалися документи, надавався вільний доступ для науковців. Зараз для нової влади пріоритети змінюються у той бік, що сповідуються цінності, властиві не нам, українцям, а нашим сусідам – Росії. Тобто теми, які невигідні владі, які розкривають злочинну сутність НКВД і КДБ, намагаються зараз закрити, обмежити і, відповідно, під нашу національну пам’ять підводять концепцію про те, що для нас головним пріоритетом має бути Велика Вітчизняна війна. Також викидаються з навчальних програм цілі блоки, присвячені боротьбі з комуністичною владою. Нівелюється питання злочинності комуністичного режиму. Промовистим фактом є те, що в Запоріжжі встановили пам’ятник Сталіну. Починається зворотній процес і повернення до тієї національної пам’яті, яку нам нав’язала радянська пропаганда. Відповідно, історики, музейники, які, розуміючи проблематику, стараються все ж розкрити білі плями нашої історіїі показати злочинну суть комуністичного режиму, сповідуючи європейські цінності, зараз не користуються популярністю. І відповідно, я десь пов’язую випадок, що зі мною стався, власне з попередженням історикам, які займаються невигідною для влади тематикою: займатися цією тематикою не варто. Не варто акцентувати на болісних для українців питаннях і таким чином нав’язати зовсім інші стереотипи мислення.

Вам повернули вилучені матеріали – ноутбук, диски, архівні матеріали?

Ні, не повернули, і зараз відкрито кримінальну справу. До того, трошки більше двох тижнів тому кримінальна справа отримала гриф „цілком таємно“. Це радянська практика, тому, мабуть, це і прецедент. Раніше кримінальні справи ніколи цілком не засекречували. Могли засекретити якісь окремі елементи, пов’язані з оперативною діяльністю або спецслужб, або міліції тощо. Такого, щоб засекречували справу – цього у нас за період незалежності України, як запевняють юристи, не було.

Яке майбутнє музею „Тюрма на Лонського“? Є загроза його діяльності?

Зрозуміло, що теперішній владі існування такого музею не є вигідним. З огляду на те, що змінюються пріоритети в національній пам’яті, музей – так чи інакше – під загрозою. Для мене дотепер залишається дивним, що з музею були вилучені спогади учасників визвольного руху, спогади упівців, про діяльність каральної системи, про дисидентський рух. І документальні свідчення людей, які були записані на відео, і апріорі не можуть містити якоїсь державної таємниці. 

РУСЛАН ЗАБІЛИЙ, (35), історик, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху, з 2005 року – молодший науковий співробітник Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича Національної академії наук України. Автор низки статей з історії підрозділів УПА і тактики Повстанської Армії. Директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів „Тюрма на Лонського“.