Ukraiński Żurnal - 11/2010

рецензії: Нова постмодерна спроба психоаналітичного погляду на життя українського класика

   Степан Процюк.

   Троянда ритуального болю,

   Київ, видавничий центр „Академія“,

   2010 рік, 184 с.

   (Серія „Автографи часу“).

   Степан Процюк відомий як письменник-дослідник крайніх форм людського психожиття, його межових станів та практик, як творець психоделічних та неоднозначних текстів. І саме тому появу його нової книжки про Василя Стефаника „Троянда ритуального болю“ очікували з інтересом: яким постане цей покутський прозаїк неймовірної психологічної напруги та потужного інтелекту, майстер філігранного вміння доводити текст до абсолютної довершеності у глибокому та різнобічному психоаналітичному авторському дослідженні.

   Дійсність, як на мене, перевершила всі сподівання, навіть найгірші. Маємо добре, тобто добротно і талановито написану книжку, маємо незаперечні докази величезної духовної праці автора з огляду на об’єм опрацьованих листів та документів, пов’язаних з головним героєм, маємо навіть метод, з допомогою якого філігранно виписані можлива історія його загадкового та суперечливого внутрішнього світу і харизми, джерела трагічного і смутного світосприйняття, але...

   І хочеться нагадати, що писав про Василя Стефаника Іван Франко: „Його новели – як найкращі народні пісні, в яких нема риторики, ані сентиментальності, а тільки наочне, голе, просте, не підфарбоване життя, дуже часто сумна дійсність, але оздоблена золотом найправдивішої поезії“.

   На жаль, у „Троянді ритуального болю“ є багато риторики, багато сентиментальності й пафосу і надто мало стефаниківського „золота поезії“. Густий насичений сугестивний текст, текст-мантра, що наче відкриває інші світи і невблаганно перетворює читача чи то на Василя Стефаника, чи то на Степана Процюка, за інших обставин здавався б ідеальним, якби не був рясно пересипаний недоречними і штучними „процюкізмами“ на кшталт „педагогіка карликів“, „королівство дитячої метафізики“, „вільне плавання зруйнованих мізків“ – абсолютно невластивих ні плавній покутській говірці, ні, часу, в якому жив відомий новеліст.

   Зате дуже довершено і я сказала б, зі знанням справи, виписаний образ „харизматичного невротика“ та „співця екзистенційної епілепсії“, який певною мірою звів складну, багатогранну і, безперечно, яскраву фігуру Василя Стефаника до матриці „ритуального болю“, до невротичної, закомплексованої, загалом непевної ні себе, ні свого життя та писання, людини.

   І жодного слова зокрема про те, який красивим був Василь Стефаник у молодості, яку мав досконалу фігуру і фантастичне почуття гумору. Та не такою вже й фатальною та непоборною для дитячої психіки виявилася історія з гімназійною одежиною з грубого сукна, з таким надривом описана Степаном Процюком. Навіть навпаки, чи не вона спонукала Стефаника в майбутньому виробити абсолютний естетичний смак і під час навчання в Кракові завжди мати елегантний і вишуканий вигляд? Але відповіді на це запитання ви у „Троянді ритуального болю“ не знайдете, як, на жаль, і на багато інших.

   І найважливіше: за рамки роману винесене велике стефаниківське бажання „сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще“, фактично малодослідженими залишилися інтелектуальні, естетичні та духовні джерела його потужної творчості, про яку сам Василь Стефаник говорив так: „Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта – література“.

   Без сумніву, надто складне завдання стояло перед Степаном Процюком, щоб можна було говорити про досягнення мети, спираючись на психоаналітичну інтерпретацію життя великого письменника та близьких і рідних йому людей, намагаючись з допомогою системи символів, метафор та алегорій вибудувати хистку піраміду невловимого та мінливого внутрішнього світу відомого новеліста, але „Троянда ритуального болю“ – це ще одна ластівка, яка засвідчує готовність наших письменників до нового постмодерного погляду на життя та творчість класиків української літератури. 

Марія Микицей, Івано-Франківськ