Розкриття німецьких могил
(Скачати весь номер: 1/2011 [PDF, 2.4 Mb])
Їх стає все більше: Постолопрти, Боржіславка, Добронін, а із середини січня — ще і Подборжани. Місця в Чеській Республіці, де протягом перших повоєнних днів і тижнів чехами було страчено десятки судетських німців.
Проте ми все ще знаходимось на початку шляху. Як нині визнають чеські історики, чеських німців у ті темні повоєнні дні 1945 року вбивали сотнями і тисячами по цілій Чехії.
За найскромнішими оцінками, прийнятими у дев’яностих роках обережною чесько-німецькою «міжурядовою» комісією істориків, йдеться про двадцять тисяч жертв, але нині частина молодого покоління чеських дослідників схиляється до думки, що кількість жертв була вдвічі більшою. І хоча з погляду Східної Європи і Другої світової війни загалом не йдеться про велике число — особливо у порівнянні з мільйонами жертв Голокосту, східних операцій нацистів, Варшавського повстання або війни у Югославії, — з точки зору Центральної Європи йдеться про велику кількість жертв. Оскільки чехів війна практично не торкнулась (хоч як немило нам це чути).
Так, і за часів Протекторату Богемії і Моравії нацисти вбивали, але за винятком останніх днів, коли після здобуття Берліна Червоною армією чехи в останню мить повстали, нацисти вбивали селективно, вибірково. За цілих шість років нацистської окупації, яка у Чехії тривала найдовше в Європі (вважати Австрію окупованою — це насмішка над фактами), було вбито лише кілька десятків тисяч етнічних чехів.
Значною мірою це була бунтівна еліта народу, довоєнної демократичної республіки Масарика. Генералітет, інтелігенція, письменники і митці, що були прихильниками лівих ідей, і ті, що чинили справжній опір нацистам. За цілих шість років лише час після успішного замаху на життя рейхпротектора Рейнхарда Гейдріха, коли панував воєнний стан, можна назвати часом всезагального терору. Назва винищеного села Лідице облетіла світ, але це нічого не міняє в тому, що невдовзі Протекторат повернувся до попереднього стану спокійної держави. Добре працювали німецькі зброярні, тамтешні робітники їздили у будинки відпочинку, на кіностудіях знімалися чеські комедії, видавалися чеські книги, грали футбольна і хокейна ліги. Пайки тут були більші, ніж у німців в Німеччині, магазини до кінця війни були відносно добре забезпечені товаром, і той, хто не був у Русі Опору або кому явно не поталанило, той не мусив занадто боятися за своє життя. Нещастя мали люди, які визнали себе або були визнані євреями або ромами. З чеських євреїв та ромів війну пережила лише мала частина, але співчувало їхній долі небагато чехів. Багато євреїв говорило по-німецьки, а доля ромів була тоді на периферії чеських інтересів.
Я аж ніяк не хочу вихваляти Протекторат, як донині намагаються це робити деякі німці. Хочу лише звернути увагу на те, що війна тут пройшла легше, що міра страждань тут була набагато обмеженішою, ніж на жорстокому, нелюдському, безжалісному Сході, де війна велась під гаслами фізичної ліквідації цілих народів.
Тим більшим шоком стали десятки тисяч німецьких жертв чеського повоєнного звірства, уявної або реальної чеської відплати. Страти німців, деколи активних нацистів, але частіш за все простих цивільних людей, єдиною провиною яких було те, що вони говорили по-німецьки. Те, що після цих звірств відбулося більш-менш цивілізоване виселення, пов’язане, втім, з конфіскацією величезних маєтків (цілої третини сучасної Чехії), — то це вже інша, проблематична, неоднозначна, але все ж не настільки болісна тема.
Коли через 45 років про повоєнні вбивства стали знову говорити, вони від початку сприймалися зовсім по-іншому. У 1997 році у чесько-німецькій декларації з’явилося перше офіційне вибачення чехів за «ексцеси». Наприкінці дев’яностих років розпочалось розслідування найбільшої відомої різанини у містечку Постолопрти, що на півночі Чехії, де було на зламі травня і червня вбито без суду сотні німецьких чоловіків і хлопців. Однак невдовзі розслідування тихо завершилось. Справжній перелом настав лише минулого року з розкриттям могил у Доброніні, що на Чесько-Моравській височині, де вбивства почала розслідувати поліція. Тепер черга Подборжанів, де можуть бути поховані до сімдесяти німців. Однак ще десятки тисяч непозначених могил по всій Чеській Республіці чекають на розкриття.
Дивним у цій справі є той факт, що чехів до цього ніхто не примушує. Що чехи, передусім молоде покоління, самі хочуть знати правду про місця, де вони живуть, і що хочуть порушити найбільше табу генерації своїх батьків і дідів — вбивства німців.
А сучасні німці, включно з тими, що обіймають найвищі посади, як-от федеральний президент Крістіан Вульф або баварський прем’єр Горст Зеєхофер, з подивом спостерігають за тим, як чехи відкривають болісну правду про своє власне минуле. До значної міри, незважаючи на політиків і політику. З однією метою — знати правду. І всупереч тому, що ця правда може бути сумною і болісною.
Лубош Палата, Прага,
редактор газети «Лідове новіни»
