УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 1/2011

Зламати систему

(Скачати весь номер: 1/2011 [PDF, 2.4 Mb])

Текст: Андрій Бондар, Київ

 

Схематично висловлюючись, на останніх президентських виборах в Україні, «дві України» Миколи Рябчука вибирали між «меншим злом» (Тимошенко) і «більшим добром» (Янукович). Тимошенко-президент для переважної більшості «проєвропейського» електорату уособлювала певну консервацію наявного статус-кво, в якому не дійде до «продажу України». Президент-Янукович для переважної більшості «постсовєтського» електорату уособлював ідеали порядку і стабільності, які мають прийти на зміну «оранжевому хаосу». Але жоден із проектів не пропонував того, що вже давно назріло й перезріло — радикальних економічних, політичних і соціальних реформ.

 

Будучи у владі, Тимошенко найбільше переймалася власним рейтингом, а не реформами. Тим самим займався Янукович. Але — найголовніше — в обох проектах не було і не могло бути програми зміни системи олігархічного капіталізму, побудованої протягом десятирічної епохи правління Кучми (1994–2004).

А відтак усіх нас поставили в умови, де ми змушені були вибирати між двома політичними угрупованнями одної системи. Угрупованнями, які використовували відмінні ідеологічні, геополітичні та соціокультурні штампи, що відбивали панівні настрої українського виборця, але спільні були в головному — вони далі тією чи іншою мірою утривалювали життя режиму, головною місією свого існування вважаючи три речі. Контроль газової труби, доступ до державного бюджету та контроль за владною вертикаллю.

 

Сьогодні наше весілля, а завтра — ваше

Ось чому виникли «противсіхи». І коли мені сьогодні закидають, «от бачиш, а ти казав, Тимошенко буде гірша! Хіба може бути хтось гірший від Януковича, який і флот залишив, і промисловість продав, і скоро церкви наші поруйнує!..», я погоджуюсь. Я погоджуюсь, що Тимошенко — краща від Януковича. Вона говорить гарні речі, зі смаком одягається та іноді згадує про європейський вектор. Але краща вона приблизно так, як кращий від Патріарха Кірілла київський Патріарх Філарет. Обидва вони — породження тої самої системи, яка заради наступних українських поколінь просто мусить бути радикально змінена. А технологія цієї системи заведена дуже хитромудро, як постійні коливання ідеологічного маятника. Сьогодні наше весілля, а завтра — ваше, сьогодні править нібито прокремлівський «схід», а завтра — начебто проєвропейський «захід». І ми вміло й акуратно поділені і ніколи не знайдемо спільної платформи, бо їм це невигідно, вони не дадуть і далі гратимуть на протиріччях «двох Україн», виходячи з дієвого і завжди ефективного принципу «поділяй і владарюй».

 

Хто власне підготував прихід донецьких до влади?

Насправді ж — завжди при владі «вони», владні люди — «феодали», чиновники, держиморди, міліціонери. Погляньте, як легко депутат Лозинський, звинувачуваний у вбивстві селянина, перейшов від регіоналів до БЮТ. Як легко у Верховній Раді «тушки» з БЮТ і НУНС допомогли сформувати донецьким більшість. Як на місцях, приміром, у Центральній Україні, колишні помаранчеві поставали регіоналами і знов опинилися при владі. Хіба могло бути по-іншому в цій системі, яка звикла жити паралельним, альтернативним життям щодо народу? Невже за перемоги Тимошенко ми спостерігали б у парламенті та у всіх системах влади іншу картину?

Тому головний закид «противсіхам» з боку решти постпомаранчевих виборців (а надто людей заангажованих — «фанатів» БЮТ і самих політиків), які відмовилися грати в ігри цієї технологічно зручної та комфортної системи, полягає в тому, що вони не дозволили привести до влади «менше зло» — добрішу, кращу Тимошенко замість злого Януковича. Тобто, не Тимошенко винна в тому, що не переконала мене голосувати за неї, а я винен, що не віддав за неї свій голос. Не вона всіма своїми діями на посаді прем’єр-міністра підготувала прихід донецьких до влади, а я, бо не просто не пішов проголосувати за неї, а постійно наважувався її критикувати.

 

Як не жити у брехні — малій або великій

Однак штука в тому, що і я, і мої однодумці, яких на останніх виборах виявилося близько 4%, зрозуміли головне, і це вже вагомий крок до відмінної від системної ідеологічної позиції: не можна далі жити у брехні — малій або великій, не можна далі вибирати без вибору, не можна безкарно підхіхікувати Путінові, ображаючи свого президента, не можна в якості порадників використовувати Медведчука… «Противсіх» — це антисистемний продукт. Можливо, це початок образу нової політичної свідомості в Україні, яка тільки-но починається. Нам треба зламати цю систему, сама вона нікуди не подінеться.

 

Український журнал