Ukraiński Żurnal - 3/2011

Про київські каштани та про вчительок української мови

(Скачати весь номер: 3/2011 [PDF, 2.2 Mb])

Текст: Ігор Ісаєв, «Polskie Radio», Варшава  

Коли вся Україна сміялася з того, як Янукович не міг виговорити девізу «Євро– 2012» в Давосі, мене більше вразила інша частина його промови. Інвестуйте в Україну та приїжджайте в травні, «коли почнуть квітнути каштани в Києві та в містах українських почнуть роздягатися жінки», — прорік глава української держави перед найбільшим у світі скупченням інвесторів та економістів.   

Сіль історії не в тому, що така аргументація не варта ламаного шеляга (не згадуючи вже про кошт перельоту урядового літака з України в Швейцарію), у той момент я відразу згадав про... вчительок української мови. Вслухаймося: адже цю, або подібну фразу кожен з нас колись писав у творах типу «Чому я люблю свою Батьківщину» — пам’ятаю, що в мене і в моїх однокласників тоді був стандартний набір символів, про які конче треба було згадати, щоб отримати найвищий бал. Список той включав різного роду народні назви ботанічних видів, які так щедро родить рідна земля; білену хату, архітектура й «зручності» якої лякала кожного, хто приїздив з-за якогось там кордону, а також запашний хліб, до якого намішана така кількість «вітамінів» групи Е400–Е600 що, либонь, вітчизняний шлунок волів харчуватися плодами чорнобильської зони, аніж таким національним продуктом.

 

Та основне — ніхто так ніколи і не дізнався, за що й навіщо ми любимо оту «Батьківщину» (а її, нагадаю, завжди треба було писати з великої літери). Навіть навпаки: приклад мого класу, досить великий відсоток якого «Батьківщину» покинув, підтверджує, що переконання та інтенції були зовсім іншими.

 Перекладаючи це все на ситуацію з Януковичем: від початку його відвідин європейських столиць у мене складається враження, що голова держави використовує наш традиційний шкільний прийом для того, щоб йому поставили хорошу оцінку, а комусь зі свити українського лідера (а супроводжує його завжди численна делегація бізнесменів) дали купити черговий «заводик» чи «фабричку» на дружній території ЄС. Лідери Євросоюзу нагадують учительок, яким дали більш слухняний клас, — отож вони й заявляють, що з теперішньою владною командою України співпрацювати набагато легше, ніж з усіма попередніми. От тільки останні звільнення вчительок північно-африканського та білоруського класів показують, що дирекція має жорсткіше контролювати виконання домашнього завдання й відповідність знань учнів з програмними вимогами.

Тим часом заняття українського класу (у вигляді зустрічі президентів Януковича й Коморовського), що відбулося на території Польщі на початку лютого, показало, що попередній досвід вчителі з Польщі не використовують. Усе оберталося навколо економіки, а питання про свободу слова чи переслідування опозиції над Дніпром у Варшаві прозвучало лише від четвертої влади, на що громом і блискавками відреагував Янукович. «Це все вигадки, які рознесли західні журналісти», — сказав він.

 

Важко звинувачувати моїх колег із країн Заходу у поганому чи надто упередженому ставленні до української влади. У більшості вони до неї... байдужі. Адже таку важливу колись подію, як візит президента України до Варшави, ЗМІ над Віслою подали в кількох словах, часто почерпнутих з донесень прес-агентств. І так було не тільки в Варшаві, рівно байдужими до голови української держави були свого часу німецькі, латиські чи литовські журналісти. А на прес-конференціях у європейських столицях сиділи в більшості ті редактори (ба точніше — редакторки), які численно прибули з Києва із самим президентом. І описували, якою важливою подією в Європі є візит українського лідера, і якою близькою вже є Україна до ЄС. А пізніше, разом із нижчими представниками українського чиновництва, у найкращих традиціях комунізму окупували європейські торговельні центри, щоби привезти того близького ЄС якнайбільше.

 І здається, що вся Україна, а передусім правляча партія, повірила у власну важливість. Інакше б на форумі в Давосі не прозвучала вищезгадана фраза. Колись під час візиту в США скандально відомий Сільвіо Берлусконі заявив: «Італія — це добра країна для інвестицій. Найкращим доказом є її прем’єр-міністр, який увесь свій капітал інвестував у власну країну. Іншою причиною є зменшення числа комуністів. А ще — у нас гарні секретарки». Нічого не нагадує? Отож, проблеми — не тільки з демократією, а й з мисленням — є не лише в Україні, цією хворобою страждає також Європа. Проте навіть найскандальніший європейський політик не дозволив би собі подібну зухвалість у Давосі чи в будь-якому іншому місці, де він звертається передусім до експертів, а не до виборців... Варто, може, відправити українських вчительок на курси підвищення кваліфікації до італійських секретарок?