Ukraiński Żurnal - 3/2011

Перший рік президенства Януковича — позитиви і їхні негативні наслідки

Текст: Володимир Фесенко, Київ 

Даючи оцінку першого року президентства Януковича, треба сказати, що певні досягнення і позитивні рухи тісно пов’язані з їхніми ж негативними наслідками. 

Янукович, на відміну від Ющенка, зміг сконцентрувати владу у своїх руках. І завдяки цьому вдалося подолати конфлікт усередині виконавчої влади, а також проблемні моменти у відносинах між різними гілками влади. В Україні зараз немає політичної війни між президентом і урядом. Система державного управління, в принципі, працює як єдиний організм. Також достатньо стабільно працює Верховна Рада, де є стала більшість. Але концентрація влади в одних руках створила серйозні виклики і проблеми для демократії. Як наслідок, ми бачимо посилення політичної залежності судової системи, надмірну активність правоохоронних органів і силових структур, політичну лояльність впливових засобів масової інформації, суттєве погіршення відносин між владою і опозицією. Прикладом є криваві бійки у Верховній Раді чи карні справи проти представників опозиції. Сам парламент працює, але погіршилась його внутрішньопарламентська ситуація. Ми зараз бачимо не те що кризу українського парламентаризму, а її занепад.

Спроба влади започаткувати процес структурних реформ, те, що ці реформи є заявлені, це, безумовно, позитивно, але те, як реформи готуються і впроваджуються — це вже є проблемою. Тут ми бачимо явне нехтування громадською думкою, з процесами реформ пов’язані інтереси деяких прошарків бізнесу або окремих фігур. А поруч із реформою треба боротися з корупцією. Не буде боротьби з корупцією — ефект від реформ буде меншим, а то й взагалі його не буде.

Щодо зовнішньої політики, тут позитивом є продовження курсу європейської інтеграції. Триває робота над новою угодою про асоціацію зони вільної торгівлі. Якщо все буде гаразд, можливо, протягом року Україна вийде на фінішну пряму. Є домовленість з ЄС лібералізації візового режиму. Проте ми вже були свідками першої символічної кризи у взаєминах з ЄС з точки зору оцінки європейцями внутрішньополітичної ситуації в Україні. А це серйозний сигнал, на який нинішній владі треба звернути увагу. Нова влада частково намагається враховувати цю думку. Вона напевно буде намагатись якось нейтралізувати ситуацію, але багато представників нової влади (це стосується і самого президента, якому не вистачає зовнішньополітичного досвіду, я вже не кажу про керівників прокуратури чи силових структур) не розуміє логіки західних політиків. Не дуже добре знається на їх ментальності, і саме тому можливі заяви на кшталт «наші корупціонери, лобіюючи, купують своїх захисників на Заході». Це лише поглиблює кризу у відносинах із Заходом. А тут треба більш гнучко підходити і намагатись розуміти принципи, цінності західних демократій. Зрозуміти логіку того, чому вони так критично реагують на внутрішньополітичну ситуацію в країні. Позитивом, без сумніву, є поліпшення відносин з Росією. Зараз більшість конфліктів, які були раніше, немає. Зникли газові конфлікти, зменшились виклики і ризики сепаратизму в Криму. Але зараз навіть прихильники нинішньої влади визнають, що Харківські угоди були скоріше програшем, ніж виграшем. По-перше, вони створили нашу довгострокову геополітичну залежність від Росії, а по-друге, не змінили ціну на газ. Ми отримали знижку, але зараз ціна на газ знову зростає. І наша газова залежність так і залишилася. І ми зараз бачимо, як українське керівництво біжить, «задрав штани», за старшим російським братом і дуже уважно підходить до стратегічних російських пропозицій і ініціатив, нових інтеграційних проектів, не поспішає в митний союз, і змушене реагувати на поради російських друзів.

Одна з головних зовнішньополітичних проблем України — формування більш-менш оптимального балансу інтересів між Заходом і Росією — залишається. До того ж, відмова від вступу у НАТО і законодавче закріплення позаблокового статусу зменшило зовнішньополітичну можливість для маневру України.

Ситуація всередині країни непроста. Хоча новій владі вдалося фінансово стабілізувати країну завдяки, зокрема, допомозі МВФ, в останні місяці ми побачили сплеск інфляційних тенденцій на споживчому ринку, є проблеми збільшення комунальних тарифів, різко зросла ціна на бензин. А це все дратує і викликає зростання соціальної напруги, а відповідно, і певні тенденції політичної напруги. А події на Близькому Сході також емоційно впливають як на опозиційно налаштованих українських громадян, так і на владу. Незадоволення нинішньою владою зростає, але існує також велика недовіра до головних опозиційних сил. Ефект ланцюгової реакції, сплеск протестних дій, в принципі, можливий, але це речі, як ми побачили в Тунісі і Єгипті, які спрогнозувати важко.