Ukraiński Żurnal - 7/2011
Юрій Луценко - злочинець чи політв’язень
(Скачати весь номер: 7/2011 [PDF, 3 Mb])
Текст: Петро Андрусечко, Київ
23 травня у Печерському районному суді Києва розпочався процес у справі Юрія Луценка, екс-міністра МВС України. Лідера „Народної Само оборони“ ареш тували 26 грудня минулого року. Його звинувачують у привласненні держмайна в особливо великих розмірах та перевищенні службових повноважень. Суд не погодився звільнити Луценка зі слідчого ізолятора, а також не задовольнив його клопотання про відвід судді Сергія Вовка з огляду на необ’єктивність останнього. Зрозуміло одне: що б не говорила влада та її судова гілка, справу Луценка не назвеш прикладом послідовної аполітичної боротьби з корупцією в ешелонах влади.
Сьогодні важко збагнути причини та мотиви арешту Луценка без екскурсу в минуле. Його політичний шлях розпочався у 1990-х з органів Рівненської обласної ради. „Міністерський“ період у кар’єрі Луценка припав на 1997 рік (призначення заступником міністра України у справах науки і технологій). Роком раніше Луценко вступає до Соцпартії, а з часом стає помічником її лідера Олександра Мороза. На тлі Олександра Олександровича Луценко вигідно відрізняється молодістю і певним радикалізмом. Ці риси Юрій Луценко використав у 2000 році під час акції „Україна без Кучми“, будучи одним з її організаторів. Досвід вуличних протестів стане у нагоді через чотири роки під час Помаранчевої революції.
Взагалі „Україна без Кучми“ – переломний момент у політичній кар’єрі Луценка. У 2002 році його обрали депутатом Верховної Ради за списками Соцпартії. Навесні2004 року я мав нагоду особисто зустрітися з Юрієм Луценком. У цій людині відчувалася певна харизма. Тоді я запитав його про вірогідність революції в Україні під час виборів, на зразок грузинської Революції троянд. Відповідь ЮріяВіталійовича не була однозначною, але мені думається, ніхто з нас і гадки не мав про Майдан, хоча... наша розмова відбувалася під час тренінгу для молодіжногокрила Соціалістичної партії. Участь у ньому брали також члени сербської організації „Отпор“. Луценко був у дуже піднесеному настрої. Він приїхав у піджаку, з-під якого виглядала футболка з Че Геварою, і ділився з гостями власним досвідом вуличних протестів. Саме тому здавалося природним, що Луценкостав одним із польових комендантів Майдану–2004.ідданість і дії Луценка оцінили сповна. У лютому 2005 року Луценкові запропонували крісло міністра внутрішніх справ. Хто не пам’ятає славнозвісного гасла Майдану „Бандитам – тюрми!“? Принаймні частково, на власний спосіб, алеЛуценко намагався виконати дану обіцянку, проте обрані методи виявилися абсолютно неефективними. Резонансні тоді справи – арешти двох політиків Партії регіонів: Бориса Колесникова та Євгена Кушнарьова. Колесникова звинуватили за підозрою у здирництві та заарештували в квітні 2005 року. Кушнарьову приписали сепаратизм, арештувавши в серпні 2005 року за звинуваченням у перевищенні службових повноважень. Обидві справи закрили, підозрюваних звільнили.Здається, це – наслідок нехтування реформами, характерного для політики помаранчевих. Вони так і не наважилися на системні зміни, в тому числі у слідчих та судових органах. Безсумнівно одне: відтоді Юрій Луценко знайшов особистоговорога в особі Колесникова, який після цієї справи набув ваги та впливу у Партії регіонів. Кушнарьов, як відомо, загинув на полюванні через кілька років.
Так чи інакше на посаді міністра МВС Луценко пробув до грудня 2006 року, перебувши трьох прем’єрів – Тимошенко, Єханурова і навіть Януковича. Останній факт доволі неоднозначний. Регіонали перемогли в березні 2006 року,створили коаліцію і уряд, однак крісло міністра МВС знаходилось у так званій президентській квоті. Тому, мабуть, чимало депутатів-регіоналів голосували за кандидатуру Луценка, зціпивши зуби. Втім, на той момент він ще користувався довірою Ющенка. Після виборів–2006, на знак протесту проти коаліції СПУ з Партією регіонів Луценко вийшов з лав рідної Соцпартії. Після відставки Луценко спільно з Тарасом Стецьківим та Миколою Катеринчуком створюють громадське об’єднання „Народна Самооборона“. Проект фінансував Давид Жванія. Луценко тоді асоціювався зі свіжістю та ввічливістю в політиці. Під час промотуру „Самооборони“ Луценко сяяв енергією та почуттям гумору. Тим часом „Самооборона“ перетворилася на партію і на дострокових виборах 2007 року пройшла до парламенту в коаліції з „Нашою Україною“. Позицію Луценка підтвердив факт, що він отримав перше місце у списку блоку НУ–НС. Ввечері після оголошення перших результатів голосування Луценко фактично вибрав політичного союзника. Приїхавши до готелю „Hyatt“, де відбувався виборчий вечір БЮТ, Юрій Луценко подарував великий букет троянд 
