Ukraiński Żurnal - 7/2011

Політв’язні: заручники відносин між Мінськом і Бюсселем?

Текст:  Аляксандр Папко, Варшава

Судовий процес був зброєю, яку Аляксандр Лукашенко часто використовував проти своїх політичних супротивників. Наприкінці 1990-х рр. він відправляв за ґрати колишніх соратників, які „зрадили“ свого президента — прем’єра Міхаіла Чигіря або міністра сільського господарства Васіля Лявонава. Не милувала влада й журналістів, які її дуже критикували.Число політв’язнів у Білорусі зросло в 2004–2007 рр., коли Лукашенко посилював свою владу.

За ґратами в той час опинилися конкурент Лукашенка на президентських виборах 2006 р. Аляксандр Казулін, лідери патріотичної молодіжної організації „Молодий фронт“ Зміцєр Дашкевич та Артур Фінькевич, 11 організаторів акції протесту підприємців, навіть редактор однієї з опозиційних газет Аляксандр Здзвіжніков — нібито за те, що передрукував данські карикатури на пророка Мухаммеда! Перераховувати судові процеси можна було б дуже довго — всього з 1996 по 2008 рік політв’язнями в Білорусібуло визнано 41 людину.

Під кінець 2007 року, після того, як економічні і політичні відносини Білорусі й Росії значно погіршилися, Лукашенко заходився шукати зближення з Європою. Брюссель пообіцяв зняти політичну блокаду з Мінська і почати економічну співпрацю за умови, що Лукашенко випустить політв’язнів. Умова була виконана. Восени 2008 р. всі політв’язні булина волі.

 „Ми зробили безпрецедентний крок доброї волі і тепер подивимося, як дадуть відповідь на це ЄС і США. [...] Я раджу поспостерігати за реакцією Заходу: наскільки готові вони до відповідних кроків“, — заявив тоді Лукашенко. У відповідь Білорусь була прийнята в програму „Східне партнерство“, Міжнародний Валютний Фонд виділив Мінську кредит, представників білоруської влади почали приймати в європейських столицях, з’явилася перспектива економічного співробітництва з ЄС. Намагаючись „цивілізувати“ Лукашенка, Євросоюз закрив очі на фальсифікацію місцевих виборів 2008 року. Мінськ же у відповідь незробив майже нічого, якщо не брати до уваги припинення антизахідної пропаганди на телебаченні і кінець цькування інакомислячих. Білоруська влада зрозуміла: політв’язні є товаром, який можна вигідно продати! Може, тому політв’язні швидко з’явилися знову: у 2009 р. за ґратами опинилися троє політично активних підприємців з міста Вавкависьк. Доречі, „продати“ політв’язнів можна було тільки Брюсселю. Москва ніколи не захищала політв’язнів: навіть тих, хто симпатизував Кремлю.

Так чи інакше, у 2008 році переслідування інакодумців у Білорусі зменшилося, число політв’язнів було „мінімальним“, відносини з Євросоюзом потеплішали. Усім здавалося, що повернення до темного минулого вже не буде.

Однак розгін маніфестації і арешти в ніч після виборів 19 грудня перевернули країну. За своєю жорстокістю репресії перевершили те, що творилося в 2004–2007 рр. 35 звинувачених за „площу“ — такого судового процесу Білорусь ще не бачила! З них 25 засуджені до різних термінів ув’язнення. На лаві підсудних опинилися 5 опозиційних кандидатів у президенти. Більше за всіх отримав Андрей Саннікав— 5 років в’язниці. Окрім політиків, у в’язниці посадили архіваріуса, музиканта, кількох двадцятирічних студентів... Ще 7 людей чекають вироку. Кільком обвинуваченим, у тому числі колишньому кандидатові в президенти Алесеві Міхалевичу,вдалося утекти з країни.

Здається, арештами опонентів Лукашенко зробив все, щоб максимально погіршити відносини з Євросоюзом. Але „майстерність“не знає меж: відразу після розгону маніфестації Ригоравич звинуватив Польщу й Німеччину в організації державного перевороту в Білорусі! Брюссель відреагував на арештиі суди повторним введенням візових санкцій проти білоруських чиновників і замороженням контактів.

Знаючи вміння А. Лукашенка торгувати політв’язнями, білоруські коментатори говорять, що учасників „площі“ будуть тримати за ґратами, поки сильно не „притисне“ Кремль. Москва вже поставила Лукашенка на коліна, у країні вирує економічна криза, а чітких сигналів у бік Заходу немає. Може, Росія вважає позитивним сигналом досить лагідний вирок для колишнього кандидата в президенти, поета Владзіміра Някляєва (два роки з відстрочкою)? Або несподівану хворобу судді, яка повинна була винести вирок двом наступним кандидатам? Поки незрозуміло.

Деякі публіцисти вважають, що влада знала про прийдешню економічну кризу, і саме тому дала наказ провести в країні „зачистку“. Мовляв, залякала населення й знищила опозицію — і тим самим хотіла уникнути протестів. До того ж, влада була настільки передбачлива, що взяла велике число „заручників“ — щоб було чим торгуватися.

Особисто я вважаю таку версію маловірогідною. Якби влада готувалася до економічних проблем, нестала б палити мостів у Європу, нестала б закривати для себе можливість отримати кредит від МВФ. Заручники у в’язницях — не найкращий капітал. Усе ж ліпше мати живі долари. Якби влада готувала „випереджальний удар“ по опозиції, вона б підготувала якийсь план боротьби з нинішньою кризою.

Абсолютно хаотична й розгублена реакція (а в більшості випадків — відсутність реакції) білоруського уряду показує, що жодного плану в нього немає навіть сьогодні. Лукашенко небув готовий до кризи.

Підозрюю, що сьогодні білоруські міністерства перебувають у розгубленості. Тому ще більш уперто роблять те, що вони вміютьі до чого звикли — зокрема, силові міністерства й спецслужби. Вони займаються „закручуванням гайок“. Хапають, проводять обшуки і саджають. Інертність мислення білоруської номенклатури видно також з перевірок „трудової дисципліни“ на підприємствах, які проводяться в кращих традиціях андроповщини.

Навіть якщо політв’язнів спочатку не садили з метою „обміняти“ їхню свободу на гроші Євросоюзу, то це не означає, що така думка у білоруського керівництва не виникне. Сумна для Лукашенка правда полягаєв тому, що навіть якщо він випустить усіх політв’язнів — це його вже неврятує. Євросоюз йому не довіряє. І так доведеться продавати підприємства та інфраструктуру Білорусі Москві.