Ukraiński Żurnal - 6/2011

Кілька штрихів до кримського портрету

 Текст: Дмитро Антонюк, Київ

Коли мова заходить про відпочинок, більш контроверсійного місця, ніж Крим в Україні годі знайти. І кажучи це, я маю на увазі виключно рекреаційний аспект, навмисно оминаючи політичні та соціальні теми.

Ставлення до відпустки, проведеної в Криму, на відміну від інших вітчизняних курортів, або різко негативне, або, з точністю до навпаки, вкрай позитивне. Дехто ні за які гроші не схоче засмагати на тамтешніх південнобережних пляжах, пояснюючи своє небажання відсутністю культури обслуговування гостей, совковим до них ставленням і дорожнечею, але є й чимало таких, хто рік у рік їдуть в одне й те саме місце в Криму, віддаючи йому перевагу, в основному, завдяки клімату й природі. Тим часом, кількість та різнорідність атракцій півострова така велика, до того ж, навколо них уже присутня більш-менш пристойна туристична інфраструктура, що завжди можна спланувати і провести свої кримські вакації, уникаючи крайнощів. 

Крим зовсім недаремно має статус автономії

З історичної, географічної і навіть кліматичної точки зору він сильно відрізняється від решти України. Впродовж віків півострів, який відділяє від материка тонесенький Перекопський перешийок, шириною в 5–7 кілометрів, був домівкою для такої сили народів і племен, що лише їхній перелік займе чимало місця. Вони майже не змішувались, тож окремої, кримської національності просто не існує. Натомість є татари, вірмени, греки, українці, караїми і росіяни, які тут живуть. Своєрідна комунальна квартира, де, теоретично, для всіх вистачає місця.Природа Криму також неоднорідна. Більшість його земель — неоглядні степи, і лише на півдні виростають стрімкі гори, сягаючи висоти 1545 метрів (Роман-Кош). Вони, як щитом, прикривають своє морське узбережжя від пронизливих північних вітрів, створюючи на невеличкому відтинку між Алуштою і Балаклавою субтропіки. Тотожний клімат зустрінеш десь на Корфу чи Адріатиці, а відтак, південний берег буяє унікальною флорою, частину якої складають ендеміки — рослини, які є лише тут. Цікаво, що на схід від Алушти, в напрямку Судака й Феодосії, картина вже зовсім інша. Хоча гори є й там, проте немає суцільної стіни Ялтинської яйли (суто кримське слово турецького походження, що означає «плато»), якій і завдячує південь півострова своєю середземноморською неповторністю. Додамо, що повсюди в південній частині Криму залишились численні пам’ятки минулих епох: замки, палаци, печери, монастирі, руїни античних міст, а отже, і вибір місця для проведення омріяної відпустки видається доволі складним. Без розробки певного маршруту не обійтись. 

Ліворуч підеш — пісок знайдеш, прямо — гальку

Навіть перед тими, хто воліє весь вільний час провести засмагаючи під релаксуючий плюскіт моря постане дилема, оскільки кримські пляжі, як і його природа далеко не однакові. Скажімо, на сході, поруч з Керчю, в диких місцях Генеральської та сусідніх з нею бухт, під ногами буде килим з мушель, в Євпаторії — завдяки чому вона вважається провідним дитячим курортом — чистий пісок, що ж до південного узбережжя, то воно вкрите галькою. Ходіння по ній босоніж має лікувальний вплив на організм. Не дарма ж саме поруч з такими пляжами почали будувати санаторії ще в царські часи. До речі, найкрасивішим гальковим пляжем вважається Яшмовий — його каміння різнокольорове. Він знаходиться східніше Балаклави, на мисі Фіолент, стародавня назва якого — Партеніум (дівочий). Це пов’язано з легендою про доньку царя Агамемнона Іфігенію, яку богиня Артеміда відіслала в Тавриду (Крим). Саме на цьому мисі буцімто стояв її храм, де Іфігенія приносила в жертву всіх необачних мореплавців. Утім, вона врятувала своїх братів Ореста і Пілада, на честь яких названо дві самотні скелі, що виступають тут з моря.

Але повернімось до початку — планування подорожі

Туристи, переважно, потрапляють до Криму трьома шляхами: літаком до його столиці Сімферополя, залізницею чи автомобілем. Позаяк степ мало кого цікавить, всі прямують до Сімферополя, звідки в усі боки півострова розходяться шляхи. Є також певний відсоток іноземців, які прибувають до Ялти океанськими лайнерами, але він дуже малий. Існують ще й круїзні тури з Києва Дніпром із заходом у Севастополь, але вони також привозять мізерну кількість гостей. Ті, хто прилітають до столиці автономії чи приїздять залізницею, вже біля вокзалів бачать безліч маршруток і автобусів із заманливими таблицями: «Ялта», «Судак», «Симеїз», «Алушта», «Гурзуф». Ними до південного узбережжя дістаєшся найшвидше. Втім, якщо дозволяє час, можна скористатись ще одним, уже доволі екзотичним, але дуже повільним видом кримського транспорту — тролейбусом. З Сімферополя до Ялти він долає 86 кілометрів, що є найдовшою тролейбусною лінією в світі. Тривалість такої поїздки — понад 2 години, але за цей час є можливість роздивитись нові татарські села вздовж дороги, Ангарський перевал (752 метри над рівнем моря), долину Алушти, гору-ведмідь Аю-Даг, Гурзуф і Масандру. Цю лінію навіть занесено до Книги рекордів Гіннесса, як таку, де використовуються найстаріші тролейбуси в світі! Її машини — в основному, це «Шкоди» — були побудовані ще в 70-х роках. Певно тому у вартість квитка входить також і страховий збір — про всяк випадок. Між іншим, з квітня цього року в депо «Кримтролейбус» можна замовити екскурсійний маршрут «Злата Прага». Відремонтовану стареньку «Шкоду 9тр», що курсує ним, переобладнали під бар, де наливають виключно чеське пиво. На згаданому Ангарському перевалі часто виходять «дикі» туристи, що пляжні принади проміняли на стоянки з наметом у горах. Звідти починаються кілька пішохідних маркованих маршрутів. Ліворуч йде тропа, яка веде на гору Демерджі з її Долиною Привидів (фалосів) і руїнами замку Фуна, і далі — на Роман-Кош та до Судака. Якщо повернути праворуч — опиняєшся на колишніх землях середньовічного князівства Феодоро, вкритих стародавніми печерними фортецями.  

Серед привидів міст

Маршрут починається з однієї з п’яти найкрасивіших природних печер планети (за оцінкам кримських фахівців, з якими важко не погодитись) — Мармурової. Її відкрили лише у 1987 році і швидко обладнали для туристів. Тут 13 залів, щедро прикрашених сталактитами і сталагмітами та різними утвореннями найдивовижніших форм. Печера знаходиться на нижньому плато гірського масиву Чатир-Даг. Поруч із Мармуровою є ще одна карстова печера з татарською назвою Еміне-Баїр-Хосар. Її пристосували для туристів після успіху сусідньої конкурентки, тож підсвітка там більш сучасна і якісна. Далі за маршрутом атракцій лише більшає. Обов’язковим для відвідин є Великий кримський каньйон, що починається за 5 кілометрів на південний схід від села Соколине Бахчисарайського району. Це диво природи утворилось внаслідок ерозії приблизно 2 мільйони років тому і має протяжність 3,5 кілометри. Глибина каньйону — 350 метрів, проте є місця, де скелі обабіч тебе сягають 600 метрів! Крім того, що це рай для натуралістів — в каньйоні росте безліч видів рідкісних рослин і дерев, в тому числі знаменита кримська безсоромниця (суничне дерево) — це ще й природне середовище смачнющої кримської форелі, яка водиться в річці, що тече дном пам’ятки. Подекуди в каньйоні утворюються невеличкі озерця, одне з яких має особливий успіх — це так звана Ванна Молодості. Його вода дуже холодна, але водночас, як стверджують, і лікувальна.Настійливо раджу завітати і в Соколине, назва якого до 1945 року звучала, як Коккоз (татарською — блакитноокий). В селі знаходиться один із найкращих в Криму культурно-етнографічних татарських центрів. Він розташований в колишньому маєтку князя Юсупова. Саме того, який вбив Распутіна. Тут є чудовий етнографічний музей, співробітники якого проводять для відвідувачів майстеркласи з кулінарії і вишивання, кілька народних ресторанчиків і чайхана. В разі чого, можна знайти і ночівлю. В Соколиному часто винаймають віслюків — колись традиційний кримський вид транспорту — якими зручно дістатись до сусіднього водоспаду Срібні струмені і Юсупівського озера. Власне, ними можна доїхати і до самого Бахчисарая.Столиця кримського ханства, яка існувала тут з другої половини XV до кінця XVIII століття, розташована в мальовничій скелястій ущелині. Головною її атракцією є палац ханів династії Гіреїв у вишуканому орієнтальному стилі. Це великий комплекс, що включає мечеті з мінаретами, гарем, сад, власне палац з відновленими покоями, в одному з яких знаходиться оспіваний Пушкіним фонтан і цвинтар із похованями кількох ханів. На околиці Бахчисарая є великий скельний Успенський монастир, історія якого налічує понад тисячу років, а також одне з найбільших печерних міст півострова — Чуфут-Кале. З татарської його назва перекладається як «юдейська фортеця» і це пов’язано з тим, що до кінця XVIII століття тут жили караїми — тюркська народність, яка сповідує ортодоксальний юдаїзм. Утім, фортецю заснували не вони, а візантійці, ще у VI столітті за велінням імператора Юстиніана. Згодом твердиня, розташована на неприступному плато, була однією зі столиць кримського ханства, з часів якого на її території залишився мавзолей доньки Тохтамиша — Джаніке-ханум. Є й пізніші пам’ятки. Приміром, дві караїмські кенаси (храми), які нині часто слугують знімальним майданчиком історичних і пригодницьких фільмів. Від Чуфут-Кале стежка веде повз стародавні, візантійських і хазарських часів, закинуті печерні міста Тепе-Кермен і Киз-Кермен. Далі, через печерний монастир Качі-Кальйон і руїни Сюйренської фортеці, вона виводить до ще однієї колишньої столиці — Мангуп-Кале. На гігантському плато площею 90 гектарів, яке з південного боку має чотири високі миси, що нагадують пальці велетенської долоні, збереглося місто-фортеця, яке було центром християнського князівства Феодоро. Його мешканцями були нащадки готів. Мангуп-Кале, на відміну від потужних генуезьких твердинь узбережжя, трималась найдовше, коли у 1475 році в Криму висадився величезний турецький десант. Османи півроку не могли здобути його укріплень, коли ж вони вдерлись до цитаделі, руїни якої й досі майорять над плато, то вбили всіх, в тому числі й князя. Двох його синів полонили. Не бажаючи неволі, третій княжич кинувся зі скелі, і сьогодні його тінь час від часу, з’являється поміж залишків міста. Кажуть, що Хлопчик, як тут його звуть, нещадно карає порушників спокою — так він мститься за батьків. Утім, ця легенда не відлякує так званих «індіанців» — людей, що відкидають здобутки цивілізації і цілий рік живуть в печерах Мангупа.

В ореолі батальної романтики

Певно, нема в Криму легендарнішого міста, ніж Севастополь. По-перше, в античному Херсонесі, який входить до його меж, охрестився князь Володимир. На тому місці, де він прийняв це таїнство, нині стоїть невеличка каплиця. Натомість сусідній з нею Володимирський собор, відновлений коштом Кучми, вражає розкішшю і пишнотою. Все це посеред відкритого археологами поліса Херсонес, в якому збереглись залишки амфітеатру, ранньохристиянських базилік і приватних садиб давніх греків. Відкриття тривають, адже значна частина Херсонеса й досі лишається недослідженою. Після того, як захопивши Крим Російська імперія заснувала тут місто Севастополь, перетворивши його на потужну базу військового флоту, політична ситуація в Чорному і навіть у Середземному морі докорінно змінилася, що з часом призвело до Кримської війни. Сьогодні її події, особливо на Заході, виглядають доволі романтизовано, позаяк у кампанії брали участь французькі і, особливо, британські аристократи. Насправді ж, війна коштувала всім сторонам безліч людських жертв. Севастополь тримав оборону більше року. За цей час в ньому загинуло близько 100 тисяч людей, саме ж місто лежало в руїнах. Про ті події нині розповідають кілька музеїв і пам’ятників. Зокрема, панорама, створена у 1904 році, храм-усипальниця російських адміралів, а також пам’ятник затонулим кораблям. До того ж, минулого року на приватні кошти відновили історичну будівлю Михайлівської батареї, в стінах якої відкрили сучасний музей, кілька експозицій якого присвячені Кримській війні.Військові дії 1854–1856 років велись не тільки в Севастополі, а й на підступах до нього. Відомою є Балаклавська битва, в якій відбулась оспівана в літературі, музиці і живописі атака Легкої бригади. Цей елітний британський підрозділ, в якому служило кілька лордів, виконуючи бездумний наказ командування, майже весь загинув під вогнем російських гармат. На полі тієї битви й досі знаходять старовинні ядра. Звідти вже дуже близько й до самої Балаклави, в бухті якої базувався британський флот під час війни.Це місто завжди слугувало надійним прихистком для кораблів, адже місцева бухта найглибше на півострові врізалась у берегову лінію. Нібито ще в гомерівські часи тут жили рибалки-лістригони, яких пізніше замінили купці-генуезці. Італійці вибудували над входом до бухти потужну цитадель, башти якої в першу чергу звертають на себе увагу, коли потрапляєш сюди. Втім, гостей раніше було небагато — до падіння Союзу Балаклава вважалась закритим містом, оскільки тут знаходився надсекретний завод для ремонту атомних підводних човнів. Його вибудували в товщі гори за часів «холодної війни» з таким розрахунком, аби завод міг витримати пряме влучання атомної бомби. Віднедавна тут відкрили музей, що вже став одним з найцікавіших в Україні. Хоч субмарин в ньому вже нема, проте велетенські коридори, плавучі підземні доки і приміщення для персоналу справляють неабияке враження. Власне, в Балаклаві зручніше за все винайняти один з моторних човнів, який може відвести вас на згаданий Яшмовий пляж, або й ще далі — в Загублений Світ під мисом Айя — улюблені місця дикого і нудистського відпочинку. Головне — під враженням тих красот не забути домовитись, щоб вас увечері забрали. До речі, за легендою на Яшмовому пляжі купалась Катерина ІІ, яка й поклала початок царському відпочинку в Криму.  

Не тільки Ніццою жив цар

Російські монархи спершу лише наїздами навідували півострів. Ситуація змінилась в часи правління Олександра ІІ, коли сюди проклали залізницю. Тоді імператору звели палац в Ореанді, який, на жаль, не зберігся. Приклад царів наслідували й найзаможніші з російських аристократів. Ще в 1824 році граф Воронцов, який провів дитинство в Англії, почав будувати в Алупці, на землі, подарованій йому поляками Браницькими, казковий палац-замок в стилі тюдорівської неоготики з додатками неомавританської архітектури. Направду, це була найрозкішніша резиденція всього півдня імперії. Її доповнював унікальний парк з екзотами, в якому створили чимало штучних ставків і навіть так званий хаос, складений з багатотонних брил. Цілком природно, що під час Ялтинської конференції в палаці жив Черчілль і вся британська делегація, про що сповіщає окрема експозиція тамтешнього музею.Резиденції знаті залишились мало не в кожному населеному пункті південного узбережжя. В деяких із них в радянські часи відкрили санаторії, як, приміром, в палацах Романових в Кічкіне чи Дюльбері, також зведених в псевдомавританському стилі. Якщо раніше туди можна було потрапити лише за великим блатом, то нині все вирішують гроші. Причому чималі. День перебування в такому закладі обійдеться в кілька тисяч гривень. Втім, деякі дореволюційні резиденції так і лишились суто номенклатурними, і сьогодні туди, навіть за наявності товстого гаманця, не потрапити. Це згаданий палац Дюльбер, відданий під відпочинок народним депутатам і резиденція Юсупових в Кореїзі, де під час переговорів з Черчіллем і Рузвельтом жив Сталін. Пам’ятка належить Контрольно-ревізійному управлінню України. Все ж більшість палаців таки доступні для відвідин. Це і колишній маєток барона Штайнгеля, відомий як Ластівчине гніздо, і санаторій «Утьос», в якому колись жили князі Гагаріни, а також одні з головних атракцій Криму — палаци Романових в Масандрі і Лівадії. Останній був улюбленою резиденцією Миколи ІІ, який разом із сім’єю проводив тут свої літні та осінні відпустки, якщо царювання можна назвати роботою. Лівадію побудував архітектор Краснов у 1911 році в стилі італійської аристократичної вілли. Всередині знаходиться літній сад-патіо, який неодноразово знімали в кіно, зокрема, у фільмі «Собака на сіні». На першому поверсі палацу — музей, присвячений Ялтинській конференції, що проходила в цих залах, на другому — особисті покої імператорської сім’ї, в тому числі робочий кабінет Миколи ІІ і навчальна кімната його дітей. Від Лівадійської резиденції починається так звана Царська стежина довжиною 7 кілометрів, яка проходить найбільш мальовничими панорамними куточками південного узбережжя, закінчуючись в Гаспрі. Поруч зі згаданим Масандрівським палацом, в якому за іронією долі Романови ніколи не жили, розташований однойменний винний завод, заснований ще князем Львом Голіциним. Для відвідувачів тут обладнано дегустаційний зал із музеєм, які розташовані над діючими довжелезними винними підвалами. Деякі з вин заводу, представлені там, мають більше ста років і коштують декілька десятків тисяч доларів.Кількість атракцій на південному узбережжі надзвичайно щільна і за кілька зупинок тролейбусом від Масандри, в селищі Нікіта розташований найвідоміший ботанічний сад Криму, заснований ще у 1812 році. Різні види квітів, завдяки клімату, цвітуть в ньому мало не цілий рік. Крім них є й невеличкий бамбуковий гай і оливковий сад та лісок з гігантськими секвоями. Адміністрація також займається вирощуванням продукції на продаж. Приміром, біля входу продаються плоди рідкісного зізіфуса, які нормалізують тиск, а також свіжі і консервовані місцеві оливки. Є й власне вино, а отже, гості винних турів відвідують також і дегустацію в Нікітському ботанічному саду.Загалом, все описане є лише загальною і далеко не повною картиною цього унікального куточка, і можна лише погодитись з тими, хто упродовж кількох років відвідує Крим — за раз охопити все просто неможливо. Що ж до ставлення до гостей, то воно з часом таки покращується, що особливо помітно в закладах татар, які поступово повертаються на свою історичну батьківщину.