Ukraiński Żurnal - 6/2011

На ісламському ринку Криму

Т е к с т : С е р г і й  Д а н и л о в , Ц е н т р  б л и з ь к о с х і д н и х 

д о с л і д ж е нь , К и ї в

Якщо спробувати використати для характеристики ісламського середовища Криму біржову метафору, то ризикну передбачити появу на „ісламському ринку“ нової бульбашки. Так, за аналогією з біржовими бульбашками, можна означити процеси, які, поки неявно, розпочалися в ісламському середовищі півострова.

Муфтіят Криму (або Духовне управління мусульман Криму– ДУМК, як зазвичай іменують це духовне управління в офіційних документах) залишається провідним гравцем на ісламському полі. Муфтіят міцно вбудований і інтегрований в організаційні структури кримськотатарського національного руху, і фактично виступає як підрозділ Меджлісу кримськотатарського народу. Організаційний ресурс і моральний авторитет Меджлісу виступають важливими чинниками підтримки Муфтіяту. Муфтіят, у свою чергу, є потужним символічним ресурсом всього кримськотатарського національного руху, уособлюючи духовну тяглість з доросійським Кримом. З іншого боку, вирішення багатьох питань, пов’язаних з розвитком матеріальної інфраструктури – виділення землі під мечеті чи повернення релігійної спадщини – безпосередньо залежать від поточної політичної кон’юнктури в державі і на півострові. Таким чином, стосунки між владою і Меджлісом напряму впливають на важливі для мусульманської громади рішення.

Яскравим підтвердженням цього стало рішення про довгоочікуване виділення землі на вул. Ялтинській, 22 в Сімферополі під будівництво головної мечеті Криму – Соборної мечеті. Після майже десяти років безрезультатних переговорів і бюрократичної тяганини, рішення було прийнято в результаті низки компромісів і домовленостей між керівництвом Меджлісу та прем’єром Криму Василем Джарти. Цій важливій і знаковій події передував період взаємних звинувачень і інтриг. Тільки узгодження більш широкого плану взаємодії влади і Меджлісу розблокувало можливість вирішення питання щодо Соборної мечеті. Минулі п’ять років порядок денний Муфтіяту визначався декількома проблемними напрямками, які або сприймалися, або насправді були критично важливими для його статусу. Для Муфтіяту принциповим моментом є як саморепрезентація, такі визнання з боку всіх інших гравців свого статусу єдиного представника всіх кримських мусульман. Така програма-максимум передбачає, що Муфтіят не тільки хоче виглядати перед зовнішнім світом, але й реально має бути повним монополістом на ісламському ринку.

Вперше серйозну загрозу такому статусу Муфтіят відчув з боку структур радикальної ісламської партії Хизб ут-Тахрір (ХТ) в першій половині 2000-х років. В інших частинах світу ХТ прославилася своїми гучними, але переважно безглуздими акціями за якнайскоріше впровадження всесвітнього Халіфату. Власне, плутана і суперечлива концепція побудови Халіфату і складає весь порядок денний цієї радикальної організації. ХТ швидко і агресивно завойовувала ісламський ринок Криму, пропонуючи своїм адептам допомогу в комерції та ауру участів нелегальному гуртку, члени якого безкомпромісно борються за світле майбутнє. Пропозиція виглядала майже ідеально для безробітних імамів, змушених торгувати на базарі та студентів, яким хотілося поставити на місце своїх менторів. Молоді прихильники ХТ кидали виклик старшим поколінням, порушуючи всі правила традиційного суспільства. Мечеть в Алушті,першу завойовану і силою відстояну, ХТ перетворила на такий собі караван-сарай, в якому могли зупинятися на нетривалі терміни молоді базарні торговці з Джанкою і інших степових районів Криму. Мережа забезпечувала доступ до торгових місць на базарах, мікрокредитування, і гарантувала виконання дрібних контрактів, якщо партнери належали до ХТ. З самого початку своєї діяльностів Криму ХТ різко виступила проти Муфтіяту і Меджлісу. Що важливо– ХТ категорично відмовлялася визнавати загальноприйняті цінності кримськотатарського національного руху. Мова, статус народу, відновлення державності – ці головні маркери кримськотатарського дискурсу – оголошувалися непотрібними або ворожими. ХТ ставила під сумнів легітимність не Муфтіяту, а всього кримськотатарського руху, в тому вигляді, в якому ми його знаємо. І от, після десяти років численних скандалів, бійок і спроб недолугого державного втручання, ХТ закликає своїх прихильників прийти на дуа (колективну молитву) в пам’ять жертв депортації, засвідчуючи крах свого ідеологічного проекту. Ця новина була розповсюджена на тлі достовірних чуток про відмову від створення власного духовного центру, альтернативного Муфтіяту як способу легалізації і про помітний відтік вчорашніх палких прихильників. Звичайно, ХТ не зникне за помахом чарівної палички, але, ймовірно, вже не буде складати головну проблему для Муфтіяту. Проте ХТ виконала свою місію. Вона наочно показала, що на ісламському ринку Криму можна працювати і що ринок може рости швидкими темпами. Сьогодні кримськотатарська молодь значно релігійніша, ніж їхні батьки, і зовсім по-іншому релігійна, ніж їх діди. Зараз молодь складає більшість у мечетях, знаючи про іслам значно більше, ніж люди похилого віку – друга за чисельністю група постійних відвідувачів мечетей. Куди підуть ці активні і, з відносно більшим багажем знань про іслам, молоді люди? Формально більш освічені, оскільки ці молоді активісти виросли в період, коли їхні сім‘ї швидше переймалися добудовою другого поверху будинку, ніж повноцінною загальною освітою своїх дітей. І хоча багато хто з них відходив п’ять років до Кримського інженерно-педагогічного університету або закінчив медресе у Азовському, загальна деградація освіти в державі не оминула їх. Тому варіанти можливі.

Можливо, більше шансів на успіх матимуть турецькі ісламські організації, частина з яких перебувала поза законом в період, коли слово військових в Туреччині важило значно більше власне закону. Інша частина – такі, як суфійські братства Азіз Махмуд Хюдаї чи Сулеман-джи – вже достатньо давно діють в Криму в співпраці з Муфтіятом і заслужили повагу віруючих своєю щоденною копіткою працею. Хтось, як послідовники Гюлена, всіляко уникали власне релігійної діяльностіі навіть ісламської атрибутів. Можливо, ми будемо свідками деякого переформатування чи активізації діяльності цих організацій – уряд правлячої в Туреччині АКП, схоже, розглядає їх як опору режиму, має достатньо ресурсів і зростаючі амбіції – набір факторів, цілком сприятливих для турецьких ісламських організацій. Але ми не побачимо спровокованих ними конфліктів – Діянет (державний орган Туреччини, який фактично виконує функцію міністерства у справах ісламу і має представництво в Криму) залишиться провідним координатором діяльності всіх турецьких ісламських організацій в Криму. Значно більше шансів, на мою думку, знайти нових прихильників мають невеликі і часто автономні групи салафітів. Не пов’язані в одну цілісну структуру, організовані переважно навколо харизматичних проповідників та імамів, вони частково уособлюють тяглість романтики ХТ, одночасно символізуючи дорослішання вчорашніх юних полемістів. Принаймні для частини учасників безкомпромісних Інтернет-дискусій ідеологічні експерименти добігають кінця в гавані найконсервативніших уявлень. Цьому процесу немало прислужилося також таке, зовсім неісламське за суттю, явище, як самозахоплення. Земля в ідентичності кримських татар відіграє провідну роль, право на землю в матеріальному і символічному вимірах – імператив. Коли, реалізуючи своє законне право на землю, на початку 2006 року керовані Меджлісом або місцевими авторитетами групи почали захоплювати незайняті ділянки землі, ніхто і гадки не мав, що частину таких „галявин протесту“ будуть уособлювати люди, які, хоч неявно, але декларуватимуть свою належність до салафітів. Частина масового руху, викликаного земельною корупцією, дуже швидко перетворилася на темний закуток зі своїми чорними схемами, непрозорими рішеннями і скандальними, але харизматичними лідерами.

Автономні (не керовані Меджлісом) самозахоплення стали джерелом прибутку і легітимності для „нових салафітів“. На рівні риторики вони гуртували всіх незадоволених як владою, так і Меджлісом. У цьому зв’язку абсолютно другорядною виглядає справжня релігійність цих сивочолих бородатих чоловіків. Вони задали певний тренд, поєднавши функції земельних брокерів, громадських діячів і ісламських проповідників. Це вдихнуло нове життя в призабуті і маргінальні громади „вовчиків“ – так подеколи називають салафітів самі кримські татари.

Власне, цей текст навіть не проіслам. Ми всі маємо усвідомити, що деградація освіти – це не тільки зниження конкурентоздатності держави і її населення. Це відкриті двері до багатьох небезпечних соціальних явищ. Про те, що чиновник, який дерибанить землю в Криму, уявлення не має, до яких змін в структурі суспільства це може призвести, а метастази корупції страшні не тільки для бюрократії– вони роз’їдають все суспільство. Про те, що використання символічного ресурсу релігії в етнічній конкуренції, добре знайоме нам в образі „Русского мира“, чомусь зовсім по-іншому сприймається пересічними громадянами, якщо раптом „Русский мир“ змінюється на свій ісламський відповідник – Халіфат. І про те, що з такими речами не можна поводитися легковажно.

Муфтіят Криму за останні десять років пройшов великий шлях. З’явилися молоді і справді освічені імами і ісламські діячі. Набуто досвід гострих полемічних зіткнень і непомітної щоденної роботи. Цей досвід і готовність працювати – основний капітал, який дозволить Муфтіяту зберегти свій статус.