Ukraiński Żurnal - 5/2011
Білоруська наречена залишилася без посагу
(Скачати весь номер: 5/2011 [PDF, 2.1 Mb])
Текст: Юрась Висоцкій, Варшава
Збереження стабільності в країні і середня заробітна плата в 500 доларів — це були, напевне, головні програмні принципи кандидата в президенти Білорусі Аляксандра Ригоравіча Лукашенка — першого президента Білорусі, Бетмена, Супермена, одним словом, білоруського «супергероя». Через кілька місяців після виборів Білорусь знаходиться в глибокій економічній кризі, уряд нервово чекає кредитних вливань і з безсиллям спостерігає за зростанням цін та інфляцією. Населення поставило під сумнів стійкість білоруського рубля і стоїть у чергах до пунктів обміну валюти, щоб закупити сотню-другу «зелених» або євро. А, як говориться, «усе так добре починалося»...Останні президентські вибори чинний президент — як завжди невимушено і без особливих старань — виграв, майже 80% населення сказали «рішуче ТАК» білоруському лідерові. Щоправда, радість білоруському народові затьмарила опозиція — «п’ята колона», як тепер прийнято її називати. Мирна акція 19 грудня 2010 р. закінчилася побиттям демонстрантів. Майже вся верхівка білоруської опозиції пройшла через «турботливі» руки слідчих органів. Опозиціонерів звинувачують в організації «масових заворушень», які закінчилися парою розбитих шиб. Судові розгляди по цій справі йдуть досі. Низка опозиціонерів втекла з країни, побоюючись переслідувань.Ще за кілька тижнів до дня виборів нічого не віщувало такого розвитку подій. На вулицях роздавали листівки опозиційних кандидатів, поруч з пікетами опонентів Лукашенка розвівалися національні біло-червоно-білі прапори, голова Центральної виборчої комісії Республіки Білорусь Лідія Ярмошина заявляла про «суперліберальну» передвиборчу кампанію. До речі, лібералізація була, можна сказати, лейтмотивом цих президентських виборів. Висловлювання президента переконали багатьох скептиків у тому, що європеїзація Білорусі насправді можлива — і це не казка. Для такого самообману як у середовищі інтелігентів Білорусі, так і серед європейських політиків були вагомі причини. Перед виборами Лукашенко провів ряд зустрічей на високому рівні з європейськими політиками, серед яких Верховний представник ЄС із зовнішньої політики та політики безпеки Хав’єр Солана, голова Ради міністрів Італії Сильвіо Берлусконі, президент Литви Даля Ґрібаускайте, міністр закордонних справ Німеччини Ґідо Вестервелле і глава польської дипломатії Радослав Сікорський. За умов ще недавньої повної політичної ізоляції зі сторони Європи для Лукашенка це був прорив. Повноцінний діалог на лінії Мінськ–Брюссель міг відбутися лише за умови лібералізації політичної та економічної системи, проведення вільних, демократичних виборів — і білоруська влада декларувала, що ліберальні реформи ось-ось стануть частиною білоруської дійсності. Проте свої корективи вніс вечір 19 грудня, розвіявши всі європейські надії на можливість реформування білоруської політичної системи.Лукашенко впродовж усієї своєї політичної кар’єри намагався грати на дві шахові дошки, залишаючи шляхи для відступу. Заграючи з Європою, він давав сигнал Росії, що та може втратити стратегічного партнера на західному напрямку. Як тільки Росія починала економічний і політичний тиск, Лукашенко вплітав у свою риторику європейський контекст і говорив про важливість Європи для Білорусі. Кінець 2010 року був складним періодом для Аляксандра Ригоравіча з кількох причин: по-перше, сильний тиск з боку східного сусіда, який майже в ультимативній формі «попросив» вступити Білорусь до Митного союзу, по-друге, розгул лібералізму злякав гаранта конституції, що призвело до брутального розгону демонстрації і сотень арештів. Складалося враження, що у когось не витримали нерви. Немовби Лукашенко відчув, що втрачає контроль над ситуацією. Можливо, це була дуже складна партія для нього, і він вирішив повернути все на свої місця, показавши, хто в домі господар.На арештах і кримінальних справах про масові заворушення «рестарт по-лукашенківськи» не закінчився. Почалася зачистка медіапростору Білорусі. Популярні опозиційні портали «Хартыя’97» і «Беларускі партызан» були внесені до списку недозволених, з’явився список заборонених музикантів, закрилася перша незалежна FM-радіостанція Білорусі «Аўтарадыё», з надуманих причин — неначебто через образу президента, — потрапив у слідчий ізолятор журналіст польського видання «Gazeta Wyborcza» Анджей Пачобут. Усе це виглядало немовби якась владна істерія: здавалося, що ось-ось рвоне, що невдовзі не витримають нерви, і хтось відкопає дідівську гвинтівку та піде в партизани. І рвонуло. 11 квітня в мінському метро стався теракт. 12 людей загинуло, сотні поранених. Обставини справи поки не відомі, але влада може використовувати трагедію як підставу для згуртування суспільства навколо «лідера нації». Вибух може стати також виправданням для посилення контролю над громадянським суспільством і початком пошуку ворогів «синьоокої» за межами Білорусі.І все це — на тлі економічної кризи.Пейзаж спокійної і стабільної Білорусі змінився протягом декількох місяців. У той час, як білоруська влада чекає кредиту від Росії, білоруси готуються до гіршого, закуповуючи кілограмами цукор і літрами — соняшникову олію. Лукашенко позбавив себе можливості вести діалог з Європою, зважившись на такі агресивні дії щодо опозиції і прирік себе на важкий діалог з Росією, яка чекає, щоб поглинути білоруські підприємства — взамін за кредитування «братнього» народу, що живе невідповідно до своїх достатків. Історія не раз показувала, що недемократичні уряди на догоду гарантії перебування біля керма влади можуть поставити під загрозу стабільність держави і добробут народу. Білоруський приклад є тому доказом.
