Ukraiński Żurnal - 5/2011
Один жест пальцем
(Скачати весь номер: 5/2011 [PDF, 2.1 Mb])
Текст: Ігор Ісаєв, редактор Польського Радіо, Варшава
Сподіваюся, що коли вийде це число «УЖу», на вулицях Польщі не стоятимуть ряди запалених лампад і натовпи протестувальників, що вимагатимуть встановлення на одній з центральних вулиць Варшави чергового символу польського «мучеництва» — тобто меморіальної дошки зі Смоленська. Свій родовід ця пам’ятка починає навесні 2010-го, коли частина родин загиблих в авіакатастрофі польського урядового літака під Смоленськом встановила на місці трагедії меморіальну дошку. Текст, який на ній містився, нагадував, що 96 людей загинули в авіакатастрофі під час польоту до Катині на урочистості 70-річчя «масового вбивства і геноциду польських офіцерів співробітниками НКВС навесні 1940 р.». У ніч проти 9 квітня цього року, коли польська делегація приїхала до Смоленська на роковини трагедії, дошку зняла місцева влада, а на її місці з’явилася нова. На новій пам’ятці не йдеться про «геноцид», а є лише інформація двома мовами — польською і російською, — що дошку встановлено на спогад про 96 поляків на чолі з президентом Республіки Польща Лехом Качинським, які загинули в авіакатастрофі 10 квітня 2010 р.Відтак, упродовж 9–11 квітня Смоленськ відвідали кілька польських делегацій, а також відбулися спільні урочистості за участі президентів Польщі й Росії. Однак переговори фактично не зайшли далі справи дошки. Російська влада мала святе право замінити пам’ятку, яка була встановлена на її території іноземними громадянами без відповідних дозволів (зрештою, якби подібна ситуація мала місце в Польщі, то й тут напевне все дійшло б до демонтажу). Однак місцева адміністрація не зробила цього протягом усього року: усе відбулося акурат «під урочистості». Таким чином, були забиті кілька зайців — з одного боку, vollens nollens усі польські делегації говорили про третьорядну у відносинах справу дошки, а з іншого, першопримірник цієї дошки, відісланий у Варшаву, напевне підігріватиме політичні емоції в контексті запланованих на осінь виборів.Російська дипломатія завжди була трохи іншою, ніж західноєвропейська. І не йдеться про позитивні чи негативні сторони цієї медалі — просто про сам факт «іншості». Для західноєвропейської дипломатичної культури (так само, зрештою, як і для східноазіатської) жест має велике значення. Москва впродовж багатьох років показує, що для неї вагомим є не жест, а долар. Це — загальновідома істина в Ризі, Вільнюсі, Києві чи в Мінську. Але — не у Варшаві. Фактично, уся історія польсько-російських відносин тут зводиться до жестів. І Москва це відчуває, вловлює момент і посилає відповідні сигнали. Парадоксально, але жестів від Росії одноголосно вимагають тут, здавалося б, непримиренні в останні місяці правляча партія «Громадянська платформа» та опозиційна «Право і справедливість». З тією різницею, що першим вистачить, аби президент Росії приїхав до Катині й заявив про чергову передачу Варшаві порції давно доступних актів про вбивство поляків у 1940 р., а другі, вдягнувши на себе маску пророка-мазохіста, готові вимагати публічного каяття навколішках з посипаною попелом головою російського президента разом з прем’єром — знаючи заздалегідь, що це нереально. І одне, і друге свідчить про обмеженість — обмеженість через відсутність концепції. Навіть якщо Путін і Медвєдєв підуть на хард-варіант «Права і справедливості» — то що далі? Від цього російське суспільство не зміниться, очільники Росії, повернувшись у звичайне оточення, візьмуться за старі гасла, які товкмачитимуть своєму потенційному виборцеві. Тим часом у Варшаві говоритиметься про «прорив» у відносинах. Та цього мало. Прорив буде тоді, коли регулярно з невідомих причин Кремль не встановлюватиме ембарго на польські харчі, а польські вантажівки не стоятимуть уздовж нескінченних кордонів Росії через те, що Москва штучно нищить конкуренцію для обмеженого кола олігархів.
