Ukraiński Żurnal - 5/2011
Україну знову чекає інтервенція революції?
(Скачати весь номер: 5/2011 [PDF, 2.1 Mb])
Текст: Богдан Бачинський, Львів
Упродовж кількох останніх років рівень готовності українського суспільства до участі в акціях протесту залишається в межах від 40% до 60%. На це вказують дані багатьох соціологічних досліджень. Ступінь вибухонебезпечності суспільства, звісно, залежить від політичної та економічної кон’юнктури, однак дії влади у 2010 році так розігріли громадськість, що весь 2011 рік кількість бажаючих «підсмажити» владний олімп невпинно росте. Якщо в лютому у відповідь на підняття пенсійного віку 45% громадян були готові вийти на вулицю, то в квітні таких бажаючих стало вже 63%. При цьому до вуличних безладів готові вдатися аж 32%, тоді як у 2009 році таких було лише 4,5%. Водночас ця порохова українська бочка стоїть на підвалинах повної політичної апатії та зневіри. Найбільш дражливими є соціально-економічні проблеми та відсутність реформ, які обіцяли спочатку помаранчеві, потім — біло-блакитні. Люди не побачили реформ, натомість влада, не приховуючи, демонструє своє прагнення до збагачення. Чого вартий бодай же факт, що мільярдер Ринат Ахметов за 2010 рік збільшив свої статки втричі...
Люди ненавидять владу — як помаранчеву, так і біло-блакитну. Ці почуття об’єднують усю країну, незалежно від мови, національності чи віросповідання. Західна Україна, яка має давні революційні традиції, давно готова до протестів, маючи відлагоджені механізми та можливості організувати й своїх східних співгромадян. Однак галичани не бачать лідера, за яким вони були б готові піти.
Праворадикальна «Свобода» має незначну підтримку, адже в переважній більшості галичани підтримують демократичні цінності, хоча й готові відстоювати їх зі зброєю в руках. Водночас східні області є менш ідеологізовані та готові активно протестувати лише у випадку значних економічних катастроф: значного підняття цін, невиплати зарплати, скорочення робочих місць. Найпасивніші східні та південні області сьогодні демонструють небувалу агресивність — від 30 до 35% готових до активних протестів. До того ж, на відміну від попередніх років, де головною рушійною силою протестів були студенти, сьогодні найвища готовність до протестів спостерігається серед працюючих громадян, людей із середніми та вищими за середні доходами, а також людей з високим рівнем освіти. Поки що псевдореформи команди Януковича призвели лише до різкого росту цін, однак економічні експерти схильні вважати, що у випадку продовження сьогоднішнього курсу, країну невдовзі чекають ще більші економічні негаразди.
На західні гроші готують воєнізовані групи молодих людей?
На тлі такого стану суспільства інформаційний простір країни сколихнуло два сенсаційних повідомлення. Спочатку один із лідерів Партії регіонів, врівноважений політик Олександр Єфремов голослівно заявив, що в нього є відомості, нібито за кошти західних фінансистів (таких, наприклад, як Сорос) в Україні готують воєнізовані групи молодих людей, які будуть впроваджувати сценарій дестабілізації в країні за прикладом подій у північно-африканських державах. Ця заява породила шквал емоцій як від лідерів громадських продемократичних організацій та фондів, що фінансуються з-за кордону, так і від провладних депутатів, які миттєво ініціювали підготовку закону, спрямованого на контроль над фінансуванням громадських організацій та заборону діяльності тих, які фінансуються з-за кордону, а їхня діяльність націлена на впровадження демократичних цінностей і стандартів. Тема активно обговорювалася на телебаченні і, як завжди, була перетворена на політичний фарс.
Москва розробляє сценарій, як прибрати Януковича?
Тимчасом колишній глава Секретаріату президента України, відомий український євроінтегратор Олег Рибачук у своєму відеоблозі оприлюднив ще більш шокуючу інформацію. За його словами, у Москві розробляється сценарій, яким чином Віктора Януковича прибрати з влади. Бажання Москви позбутися Януковича викликане тим, що він не виправдав надій Кремля і не став поводирем України у сферу російських інтересів. Сценарій буцімто назвали «Киргизьким». Нагадаємо, що нещодавно в Киргизстані декілька тисяч підготованих, озброєних і радикально налаштованих молодих людей змінили владу в країні — і тепер Киргизстан має намір вступити до Митного союзу з Росією. За версією Рибачука, згідно з московським сценарієм, після того, як ситуація в України дестабілізується, до влади прийдуть «нові обличчя, більш ліберальні, але повністю контрольовані Москвою». Цікаво, що днями екс-президент Леонід Кучма, проти якого зараз ведеться розслідування щодо спонукання до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, заявив, що екс-майор Мельниченко, який оприлюднив славнозвісні записи розмов з президентського кабінету, насправді мав і має тісні контакти з московськими спецслужбами. Таким чином, Кучма натякає, що організація Кучмагейту, який багато в чому вплинув на Помаранчеву революцію, була справді імпортованою акцією, тільки не з далекого заходу, а з близької півночі. Якщо Росія справді захоче розіграти «киргизький» сценарій, то шанси на успіх є досить великими, враховуючи настрої в суспільстві. Однак тоді найважливішою проблемою російських спецслужб стане пошук лідера, який зміг би повести за собою громадськість. Адже ті ж дослідження показують, що ріст цін швидше сколихне суспільство, аніж полум’яні виступи будь-якого політика. Зрештою, це проблема не тільки російських спецслужб, але й всього українського народу, зневіра і апатія якого може як дати розквітнути диктатурі, так і занапастити найкращу ініціативу.
