Ukraiński Żurnal - 5/2011
Євро–2012 по-українськи — оптимізм влади і сумна реальність
(Скачати весь номер: 5/2011 [PDF, 2.1 Mb])
Текст: Пйотр Погожельські, кореспондент Польського Радіо у Києві
Коли президент Віктор Янукович приїжджає з господарським візитом до якогось українського міста, там ґрунтовно ремонтуються дороги, фарбуються паркани і відновлюються фасади будинків. Цей «євроремонт» найчастіше завершується за кутом будинку, або також на узбіччі дороги, якою має їхати президент. Так само справи виглядають з приготуваннями до Євро–2012.Чемпіонат мав стати проектом, що модернізує Україну. Однак уже тепер, за рік до Євро, можна сказати, що цього не сталося. Під егідою «2012» реалізується кілька проектів, які більш-менш пов’язані зі спортом.Чотири роки по тому, як Польща та Україна вибороли право організації Чемпіонату, обидві країни повинні були скоригувати плани підготовки. Наприклад, відмовилися від будівництва нової дороги з польсько-українського граничного переходу Краківець до Львова. Тому туристам не залишається нічого іншого, як задовольнятися модернізованою старою дорогою, якщо, звичайно, її відремонтують до того часу, подібно як з іншими багатьма проектами. Наприклад, вже відомо, що до Євро–2012 не збудують швидкісну залізницю з Києва до аеропорту Бориспіль. Натомість у харківському метро поставили елегантні і винятково дорогі лавочки, а в Каневі біля могили українського провісника Тараса Шевченка мають збудувати майданчик для гвинтокрила, і все це також під егідою Євро–2012. Віце-прем’єр Борис Колесников обіцяє, що навесні майбутнього року запустять супершвидкісні потяги між містами, де розігруватимуться матчі Чемпіонату. Виникає одразу кілька запитань: коли протестують цей швидкісний поїзд, і чи взагалі українська залізниця, на якій пасажирський і товарний рухи не розділені, готова реалізувати подібний проект? Керівник Києва Олександр Попов обіцяє відремонтувати фасади будинків навколо Олімпійського стадіону. Попов говорить про ці плани абсолютно серйозно і з гордістю. Харківській владі давно вже прийшов у голову цей план — пострадянські багатоповерхівки в околицях стадіону «Металіст» перефарбували лише спереду, а на бічних стінах розвісили величезні плакати футболістів. Усе це більше нагадує потьомкінські села, що виникають під час господарських візитів Віктора Януковича.Віце-прем’єр Борис Колесников та шеф Чемпіонату в Україні Маркіян Лубківський лише обіцяють, що до наступного року напевно збудують усі об’єкти, необхідні для проведення Чемпіонату: стадіони, аеропорти, готелі. І, мабуть, дороги, які усе це поєднують. Плюс кілька трас між містами. Але уявіть, що станеться, якщо фанат заблукає і захоче подивитись на львівський Сихів, київську Троєщину, або з’їздити під Донецьк чи відвідати Єнакієве, рідне місто Віктора Януковича? Він побачить справжню Україну, з дірами на дорогах, чи швидше дорогами між ямами, брудними сходами і засміченими газонами.Совок весь час живий в українських керманичів, навіть якщо вони вдягаються у західних кравців та їздять найдорожчими машинами. Замість справжньої модернізації своєї країни, вони будують псевдоєвропейські острови у своїй державі. Влада твердить, що для реалізації проектів Євро–2012 вдасться залучити приватний бізнес. За його гроші мали реалізувати 80% інвестицій. Проте не зроблено нічого, щоб залучити інвесторів і все з точністю до навпаки — лише 20% усіх видатків на Євро–2012 походять від приватних підприємців. Якби не Олександр Ярославський та Ринат Ахметов, ця кількість була би напевне ще меншою. З’явилося також українське know-how: «тендер з одним учасником». Так власне обирає підрядчиків Національне Агентство у справах Євро–2012. Дискусії щодо того, чи встигне Україна до Євро–2012 з приготуванням, допомогли владі лише у впровадженні таких незрозумілих процедур. Іноді можна було почути від польських урядовців — не важливо як, важливо, щоб вони принаймні зробили усе вчасно.Очевидно, і так добре, що Чемпіонат організований. Якби не вони, не було би нормальної дороги з Києва до Львова (щоправда, наразі вона готова лише до половини). А туристи у Борисполі неодмінно би задумувались, куди вони прилетіли — до столиці європейської країни чи здійснили пересадку у провінційному аеропорту? А вболівальники у Львові чи у Києві не отримали би сучасних стадіонів. Насправді Україна змінюється на краще, але, на жаль, не так швидко, як я сподівався. Євро–2012 стало каталізатором перемін, проте з досить обмеженою функціональністю. Насамперед, Чемпіонат не змінив найважливішу річ — ментальність українських урядовців. Хоча, можливо, для вболівальників це не має великого значення… А тому, дорогі фанати футболу, я вас заспокою: Україна встигне! Ви будете мати свої стадіони, аеропорти, а навіть готелі, гуртожитки та фан-зони!