Ukraiński Żurnal - 5/2011
Місто і пси
(Скачати весь номер: 5/2011 [PDF, 2.1 Mb])Ірена Карпа, Київ
Натрапляю днями на відеосюжет: рятувальники з вертольота побачили далеко від берега цуценя, що дрейфувало в океані на даху зруйнованого будинку, люди спустилися, підібрали кудлатого, загорнули в ковдру, нагодували з рук, забрали з собою... А, мало не забула сказати – сюжет був із Японії.
Зітхнувши, повертаюся до своєї теми місячної давнини: протест проти масового знищення в Україні тварин на честь Євро-2012 і заборони єдиного анастезуючого ветеринарного препарату „кетамін”. Ситуація з анастетиком ворухнулася. Заборону трохи відтермінували. Зате таємничі отруєння тварин тривають.
У парку неподалік від мого дому, метрів за п’ятдесят від дитячого майданчика, я побачила мертве тіло великого пса. Робітники парку сказали, що далі лежить й інше. Потім мені подзвонили з газети, розповіли, як на очах однієї бабусі помер від отруєння її собака – можливо, єдиний друг самотньої старенької...
Вирішили ми вчинити просто: надрукували й розклеїли оголошення з попередженням про небезпеку. (Better be safe than sorry, – як каже мій чоловік). Через пару днів ті, що біля ігрових майданчиків, ще висіли. А оголошення на входах до парку вже було зірвано.
Кілька днів тому з КМДА нам таки прийшла відповідь – у звичному для чиновників жанрі „срала-мазала-казала”. Класична розмова глухого зі сліпим: ми їм про постійні факти отруєння собак і котів у дворах та парках щурячою отрутою, вони нам про те, що мають право виловлювати, стерилізувати й вакцинувати бездомних тварин. Мають, аякже. Бюджет на ці операції, звісно, є. Але хтось бачив хоч одного державним коштом стерилізованого й випущеного на волю пса або кота?
Знову і знову друзі з Дарниці, Голосієва, з інших районів столиці з сумом і в подробицях розповідають, як дев’ять днів під крапельницею боролась лайка чи швидко, але в страшній агонії помер, нанюхавшись (?) отрути сеттер.
„А чого у вас собака в наморднику? Кусається?” – питає мене в парку власниця смішного білого цуцика. Я їй пояснюю – в наморднику, щоб не ковтнула отрути. „А! – відмахується руками жінка, – це нас так лякають просто!” (Інших у нас із друзями справ нема, як розклеювати об’яви-попередження про розсипану смерть). „Я там узнавала, – провадить жіночка, – це біля „Арсеналу” потруїли, а сюди ті дворняги помирати прибігли”. „А як же собака 76-річної бабусі, що помер після прогулянки в цьому парку того ж дня?” – цього мого питання жіночка не чує. Бажаю їй, щоб із її псом все було в порядку...
Двійко каналів зняли про тих мертвих собак у Парку Слави репортаж. Один іще опитав службу ідентифікації тварин, там сказали, що в їхній лабораторії є обладнання лише для виявлення чотирьох видів отрути, будь-яку п’яту вони просто не виявлять. Інший же знайшов лікарів, котрі запевнили, що пси... померли від серцевого нападу! Ага, і так у всіх районах Києва, Полтави, Криму, Херсону та інших міст. Холестерину, може, у дворняг в дієті забагато? Зловживали, напевно, мак-дональдзом. Чи фільм страшний якийсь подивилися.
Продивляюся поточну серію „фото дня” на ВВС. Японія, маленьке рибальке село. Три крихітних рудих песики тривожно дивляться в об’єктив. Локація: тимчасовий притулок для тварин, чиї господарі загинули чи зникли безвісти під час землетрусу й цунамі... „От уроди японці, – вжахнуться, мабуть, наші апологети очищення міського простору від усього живого, – самі як не гинуть, то голодують, і ще про якихось тварюк думають! Та стріляти їх всіх, травити, бо ше як розведуться!” Н-да, ми б усіх навчили.
Як там казав Ґанді? „Велич нації починається з її ставлення до тварин”?
