Ukraiński Żurnal - 6/2011

Східне крило НАТО – лише велике розчарування

(Скачати весь номер: 6/2011 [PDF, 2.8 Mb])

Текст: Лубош Палата,редактор чеськоїгазети „Лідове новини“і кореспондент польської газети „Ґазета Виборча“

 

 

Словацькій армії бракує грошей уже навіть на авіабензин для своїх літаків -винищувачів МіГ-23. Свого часу словаки вже були змушені відкликати свої сили з місії Північноатлантичного альянсу в Косово, зараз ситуація виглядає так, що словацькій армії доведеться вибирати: згортати місію в Афганістані або на Кіпрі – бо на фінансування обидвох не вистачає грошей.

 

Словацька прем’єрка Івета Радічова відверто визнає, що в бюджеті на 2011 рік „були інші пріоритети, ніж армія“. А Міністерство оборони додає, що коли братиславський уряд наступного року не збільшить фінансування збройних сил, то армія не зможе виконувати ані свої основні функції, ані найважливіші зобов’язання перед НАТО. „Ситуація є критичною, і про це слід сказати вголос“, – зазначив нещодавно словацький міністр оборони Лубомір Ґалко.

На потреби своєї армії Словаччина цього року виділила лише один відсоток свого валового внутрішнього продукту, хоча перед вступом до НАТО країна зобов’язалась надавати армії вдвічі більшу суму. Для того, щоб нагадати Словаччині про її обов’язки в Альянсі, до Братислави завітав секретар НАТО Андерс Фог Рассмусен, проте жодної конкретної відповіді від братиславських політиків, включно з прем’єркою Іветою Радічовою, він не почув. „З грошима на оборону слід господарювати ефективно“, – проголосила Радічова. Та коли 80 % бюджетних коштів витрачається на зарплати військовим, а більшість грошей, виділених на авіацію, йде на авіабензин для трьох літаків-винищувачів, стає недо жартів. Словаччина в цьому є далеко не єдина. Йдеться, радше, про типовий приклад нового члена Північноатлантичного альянсу. Наприклад, Чехія за останні два роки скоротила свій і без того невеликий оборонний бюджет на 20 %.

 Проблематиці армій нових членів НАТО присвятив один зі своїх останніх номерів і британський тижневик „Економіст“. І відкрито поставив запитання, спільне для багатьох метрополій Західної Європи. А саме: чому західні країни Альянсу повинні обороняти нових членів Альянсу, коли вони на власну оборону не бажають виділяти достатньо коштів, хоча й зобов’язані це робити згідно з договорами про вступ до НАТО. В той же час „Економіст“ нагадує, що з усіх держав-членів Альянсу саме нові члени знаходяться під найбільшою загрозою. Російський бюджет на озброєння, порівняно із загальними видатками країн НАТО, є лише крихтою (в основному, завдяки величезним видаткам Сполучених Штатів), але, з іншого боку,він набагато більший, ніж сукупний оборонний бюджет усіх нових країн-членів Альянсу. Нові члени НАТО не лише мають найслабші армії з офіцерським складом, що почасти навчався у Москві за часів комунізму, ці країни також докладають найменше зусиль для того, щоб змінити ситуацію. З усіх нових членів Альянсу лише Естонія виконує свої зобов’язання, виділяючи два відсотки ВВП на потреби армії. З іншого боку, такі країни, як Словаччина чи Угорщина, знаходяться у самому кінці цього рейтингу. До того слід додати цілковиту неефективність видатків на оборону і величезний рівень корупції, що супроводжує практично всі великі збройні контракти, укладені впродовж останнього десятиліття в нових країнах-членах Альянсу. Наприклад, переозброєння чеської та угорської авіації британсько-шведськими літаками „Ґріппен“ супроводжували, згідно з даними поліцейського розслідування, корупційні схеми, що пронизували весь політичний спектр. За даними розслідування, під час укладення контракту на поставку бронетранспортерів „Пандур“ Марек Далік, радник тодішнього голови уряду Мірека Тополанека, відверто запросив хабар у розмірі 18 мільйонів євро. Як результат – бронетранспортери „Пандур“ чеській армії обійшлися втричі дорожче, ніж, скажімо, португальській.

Нові країни-члени Альянсу впродовж останніх років також суттєво обмежили свою підтримку союзників – не лише Сполучених Штатів (ключових у НАТО), але й закордонних місій Альянсу. Тоді як у Косово, Боснії, Герцеговині чи Афганістані нові члени були напочатку дуже активні (у випадку Іраку навіть говорилося про „альянс охочих“, коли НАТО як цілість відмовилося підтримати напад на Саддама Хусейна), нині ситуація є цілком іншою. З Афганістану „нові європейці“ втікають у числі перших, а від участі в операціях НАТО в Лівії взагалі відмовилися під різними приводами. Через обмеження бюджетних видатків на армію у США Альянс перебуває не в найкращій формі, і його криза поглиблюється. „Еко-номіст“ ставить цілком логічне запитання: хто, як не нові члени НАТО, мав би бути найбільше зацікавленим в утриманні якомога сильнішого Альянсу?

Проблема в тому, що зацікавлення, можливо, є, проте бажання щось зробити в цьому напрямку – збільшити фінансування, реформувати армію, модернізувати озброєння чи надіслати миротворчий контингент у конфліктні зони – мізерне. Мізерне такою мірою, що цілком доречно замислитися, чи не було розширення НАТО на Схід, з погляду „старих членів“ Альянсу, однією великою помилкою.