Ukraiński Żurnal - 9/2011

Справа Тимошенко — Error fatal

(Скачати весь номер: 9/2011 [PDF, 2.9 Mb])

Текст: Альбіна Трубенкова, Київ

 

Арешт лідера найбільшої опозиційної партії в Україні матиме серйозні наслідки як для суспільства, так і для самої влади — ініціатора дійства. На міжнародній арені у держави буде значно менше можливостей для маневру. Проте, поза увагою залишається важливе питання: який сенс у такому невигідному позиціонуванні? Чи справді в залякуванні громадян?

 

Видається нелогічним, що оточення президента Віктора Януковича з власної волі наразилося на цілком прогнозовану нищівну критику з боку стратегічних партнерів України. У відповідь на арешт лідерки опозиції того ж дня, 5 серпня, негативно відреагували на сенсаційну новину головні столиці — Вашингтон, Брюссель і навіть Москва. Якщо ж припустити, що це й входило до планів керівництва української держави, то відповідь на переважну більшість питань треба шукати за лаштунками публічних заяв. Ба навіть, вбачати в них спробу приховати справжні наміри — українських керманичів та їх пріоритетних партнерів з-за кордону.

  

Ілюзія опозиції

 

Формальною підставою для арешту Юлії Тимошенко, яка є підсудною у так званій «газовій справі», стало обвинувачення у неповазі до суду, а також… кілька запізнень на засідання Печерського суду. Дехто зі спостерігачів вбачав у постанові про арешт помсту підсудній за її зухвалу поведінку під час допиту діючого прем’єр-міністра Миколи Азарова, тим більше, що клопотання прокуратури про взяття під варту підсудної було задоволено одразу після допиту цього соратника.

 Якби це дійсно було емоційним рішенням, через певний час Тимошенко знову звільнили б на підписку про невиїзд. Частина соратників леді Ю. на подібний сценарій і сподівалися. Однак з моменту арешту минуло понад два тижні, не подіяли на владу жодні заклики — як з боку міжнародної спільноти, так і від представників української інтелігенції, громадськості, опозиційних лідерів.

Як повідомляє опозиційна партія «Батьківщина», під зверненням до Януковича випустити Тимошенко з-під варти вже зібрано понад 11 тис. підписів. Створено Комітет опору диктатурі в Україні, до якого увійшло 11 опозиційних партій, серед них — «Фронт змін» Арсенія Яценюка, партія «Удар» Віталія Кличка. Найбільшим контраргументом для регіоналів могли би стати масові акції протесту проти політичних репресій. На жаль, вони були лише анонсовані політиками. Тим часом, під стінами Печерського суду, де йде розгляд справи проти Тимошенко, як і раніше збираються нечисленні прихильники лідерки «Батьківщини». Єдине, що змінилося після арешту — на Хрещатику біля будівлі суду з’явилися палатки однопартійців Тимошенко. В перші дні були побоювання, що їх знесуть. Більше того, автозак, який перевозив підсудну до суду, оточувала надзвичайна кількість правоохоронців.

  

Абстрактна боротьба і об’єднання

 

Поступово емоції перших днів після арешту стали вщухати, у публічних заявах опозиціонерів почала відчуватися втома — вони все більше нагадували чергові загальні штампи про абстрактну «боротьбу проти диктатури» та абстрактне ж «об’єднання». Журналісти, що висвітлюють події в суді, навіть жартували: якби кожен зі ста парламентарів-бютівців привів під стіни суду своїх кілька десятків помічників, то вже зібрали би масові акції протесту. А де ж ті 400 тисяч людей Тимошенко, які є діючими членами «Батьківщини»? Добре, припустимо, міліція масово перешкоджала їх виїзду до Києва, але ж за два тижні процес можна було організувати. Це і безліч інших запитань виникає до соратників леді Ю. Якщо подивитися на опитування громадської думки в Україні, стає очевидно, що більшість співвітчизників засуджують політичні репресії як такі і трохи менша частина — проти переслідування саме Тимошенко. До арешту Тимошенко, у липні, Центр соціальних та маркетингових досліджень «СОЦИС» провів опитування: «Як Ви сприйняли новину про порушення справи проти Юлії Тимошенко?». Виявилося, що підтримують порушення кримінальної справи проти Тимошенко — 36,1%, з байдужістю сприйняли цю інформацію — 27,0%, проти висловились 36,9% респондентів.

 

Новина про арешт сколихнула суспільство: почалися дискусії про те, що треба захищати не власне Тимошенко, а демократію, наші перспективи жити в європейській країні, наші права і свободи. Зрештою, більшість громадян розуміє важливість моменту. Втім, далі дискусій, публічних заяв справа не рухається. Складається враження, що опозиція розгубилася, або вже готується йти на вибори без Тимошенко. Це вигідно її основному конкуренту — «Фронту змін». Та й всередині «Батьківщини» відбуваються дезінтеграційні процеси, пов’язані з тим, хто за відсутності лідера буде формувати партійні списки. На жаль, в оточенні леді Ю. є досить багато кон’юнктурників, які відстоюють передусім власні інтереси. Тому складається враження, що публічна бутафорія «відповідальних» бютівців немає нічого спільного з організацією процесу опору диктатурі. Надто довго вони були у владі, надто важко їм повертатися до опозиційної діяльності. Легше її імітувати. Отже, дані соціологічних досліджень, які демонструють невдоволення владою, не переростають у масові акції спротиву. Тому дивні плакати під егідою «Батьківщини» з’являються на вулицях міст на кшталт цього: «Житомир, з Днем незалежності?». Важко зрозуміти, чого більше в цьому знаку запитання — злостивості, глузування, жовчі…

 

Дивно, але факт — українська діаспора організувала більш влучні та помітні акції протесту, ніж опозиція під стінами Печерського суду. Влада ж переконалась — можна поки що спати і не бачити жахів у вигляді великих майданів. Хоча переважна більшість громадян невдоволена діями команди Януковича, зменшенням рівня соціальних гарантій, зростанням цін.

  

Суд поплутав

 «Газова справа» певним чином мала би відволікти громадян від невдоволення соціальною політикою влади. Її навіть зробили спочатку публічною, а коли стало очевидно, що Тимошенко перетворює трибуну суду на публічний майданчик для звинувачення опонентів, трансляцію засідань заборонили.

Після арешту лідерки «Батьківщини» стало ясно — влада пішла ва-банк і розгортає найрадикальніший сценарій з можливих. Достатньо звернути увагу на зміст обвинувачень: перевищення повноважень при підписанні газових контрактів з Росією, видача на переговори особистих директив прем’єр-міністра, не затверджених урядом. Аргументація обвинувачення ґрунтується на тому, що Кабмін є колегіальним органом і має ухвалювати рішення відповідним чином. Формально так, але процедура надання директив не прописана чітко у законодавстві. Та й практика урядування свідчить, що всі українські глави КМУ діяли по-тимошенківськи, тому їм усім підійдуть ті ж самі звинувачення. Звернемо увагу хоча б на один процедурний аспект: у європейських державах колегіальні рішення уряду приймаються виключно на його засіданнях, після чого на тому ж засіданні ці рішення візуються прем’єром. Що це означає? Теоретично жодне розпорядження чи постанова уряду не можуть бути підписані главою КМУ поза засіданням цього колегіального органу. Давайте подивимось лишень на дати виходу постанов українських урядів будь-якого періоду і все стане ясно — безліч документів підписано у дні, коли Кабмін взагалі не засідав. Тож цілком слушно каже перший президент України Леонід Кравчук:

 «Хто винен? — розмірковує він, коментуючи, чому саме такі газові контракти були підписані у Москві. — Треба судити всіх, може, починаючи з Кравчука, усіх 17 прем’єрів, усіх чотирьох президентів i сказати, хто що зробив для України, i хто що зробив для себе».

Регіонали розуміють, як ризикують, засуджуючи Тимошенко за типові дії українського можновладця. І щоб найближчим часом не помінятися з леді Ю. місцями, вони вимушені будуть утримувати абсолютну владу будь-якою ціною. Єдиний запасний варіант «виправдання» підсудної — звалити вину на недосвідченого суддю по газовій справі Родіона Кірєєва та недостатньо підготовленого звинувачення. Така версія спадає на думку після кількох коментарів самих регіоналів щодо того, що суддя по справі дійсно не має достатнього досвіду, але ж є ще вищі судові інстанції, до яких можна апелювати. Втім, цей сценарій міг би зіграти у двох випадках — активних масових протестів проти ув’язнення Тимошенко, або ж — жорсткого ультиматуму з боку західних партнерів України.

  

Обличчям на Захід крокуємо на Схід

 

Зовсім невипадково саме зараз були посилені міжнародні санкції проти режиму у Білорусі. Це своєрідна демонстрація розвитку подій для оточення українського президента — вони теж ризикують втратити бізнес-партнерів на Заході та й взагалі потрапити до «чорного» списку осіб, з якими не ведуть жодних справ у демократичних країнах. Слід очікувати, що частина впливових представників великого капіталу почне тиснути на гаранта, переконувати його шукати компроміси й не додавлювати опозицію. На відміну від білоруського режиму, значна частина спонсорів Партії регіонів та Януковича орієнтується на Захід і прагне там робити бізнес. Тому шанси дещо пригальмувати процеси централізації влади є.

 Окрім того, президент сам зацікавлений у співпраці з західними фондами, зокрема, з МВФ для стабілізації фінансової ситуації в країні. Адже за багатьма прогнозами, наслідки неотримання чергового траншу можуть бути катастрофічними для української економіки, відтак матимемо поглиблення соціальної кризи. До того ж аналітики Банкової переконалися, що найближчим часом годі сподіватися фінансових поступок з боку Кремля — ані дешевого газу, ані преференцій для українських товарів.

Тому не виключено, що арешт Тимошенко стає такою «козирною картою» українського режиму: наша влада може «торгуватися» з Брюсселем та Вашингтоном про умови компромісу, а може демонструвати переваги цієї ситуації Москві. Неправі ті, хто каже, що Янукович загнав себе в глухий кут після арешту лідерки опозиції. Він намагається створити нові умови для переговорів на Заході та Сході. Головне — не загратися.

 

Припустимо, українська влада таки наражається на санкції. Тоді, подібно до білоруського «бацьки», їй залишається лише йти з простягнутою рукою до друзів у Білокам’яній і погоджуватися на будь-які їх вимоги — віддавати нашу ГТС, вступати до Митного союзу. Ризикну висунути гіпотезу, що таке добровільне узалежнення від Москви є заздалегідь продуманим. У ситуації, коли російська влада засудила арешт колишнього українського прем’єра, вона нібито дистанціювалась від дій офіційного Києва і зберегла обличчя перед своїми друзями у європейських столицях. Не дарма ж через кілька днів після того, як Тимошенко опинилась у СІЗО, Янукович полетів радитися з російським колегою Дмитрієм Медвєдєвим. Водночас, на запити європейських та американських колег, які висловили стурбованість арештом Тимошенко, ніякої відповіді, чи натяку на неї, не було.

  

Загравання з Заходом

 

Виходячи з логіки цих подій, український гарант та його команда вже мають сценарій розвитку подій. Він полягає, скоріше за все, у добровільній здачі на милість російського «старшого брата». Тому загравання з Заходом, спроби отримати фінансові вливання, імітація системних реформ та переговори про зону вільної торгівлі з Євросоюзом слугують українській владі лише ширмою для інших стратегічних домовленостей.

 Лише один коментар радника Януковича Ганни Герман свідчить сам за себе: «Я маю одну надію, що Захід вже зараз починає розуміти, що євроінтеграція для України є важливою і не може протиставити долю однієї людини, навіть якщо це така видатна і хороша людина, як Юлія Володимирівна, і долю держави, напрямку, куди рухається держава», — сказала Герман. Але ж чи справді йдеться лише про одну людину чи про засадничі принципи управління державою?Якщо ЄС та США розуміють всю безнадійність спроб вплинути на українських можновладців без радикальних кроків, то найближчим часом вони продемонструють ті рішучі дії, до яких їх закликали як представники опозиційного політикуму, так і громадськість.В іншому випадку матимемо за кілька років новий водорозділ у центрі Європи — надміцний мур проходитиме по лінії кордону нинішнього ЄС та країн колишнього СРСР. Якщо вже сьогодні задіяти механізми, які виявлять приховані конфлікти інтересів всередині української влади, є невеликий шанс знайти реальний компроміс з теперішніми хазяями Печерських пагорбів. У цьому ключова відповідь на запитання: кредити чи санкції в обмін на репресії?