Чому ви вважаєте, що немає різниці між Тимошенко та Януковичем, навіть більше, що Тимошенко — це гірше зло, ніж Янукович?
Та тому, що немає різниці! Давайте по порядку. Історію 20 років української незалежності можна писати по-різному. Зрозуміло, що для мене це буде щось зовсім інше, ніж для наших політиків. Але я впевнена, що будуть іще написані й такі монографії, в яких ці 20 років розглядатимуться як історія боротьби двох мафіозних кланів — донецького та дніпропетровського. Клани сформувалися ще за часів Щербицького, за пізньої УРСР. У 90-ті рр. вони криміналізувалися і, в принципі, більш-менш розділили сфери впливу: згрубша кажучи, донецький капітал — промисловий, дніпропетровський — спекулятивний, у них газова труба. От і все, і нічого іншого там нема й близько — just business! Зараз нібито ця війна кланів на наших очах закінчується перемогою донецького, але цей донецький теж не є монолітом, так що бої биків нам, думаю, показувати не перестануть, особливо після Євро–2012... У збільшеному масштабі це нагадує «кримінальні війни» 1990-х. Десь у 1997 році мій чоловік пішов по хліб у гастроном на розі Саксаганського і Червоноармійської, прийшов додому з тремтячими руками й налив собі чарку горілки. Заходжу, каже, а там валяються долі братки у чорних масках, якісь трупи, гільзи, порохом тхне... Так от, сьогодні ціла Україна є таким «гастрономом», за який борються два кримінальні клани. І Янукович, і Тимошенко — обоє фігури з минулого, з тих самих 1990-х.
Нічого не помінялося? У 2004 році також не змінилося?
У владі нічого не помінялося, так. На початку двотисячних було трошки складніше, адже була «Наша Україна», яка виграла вибори до Верховної Ради. Сьогодні її немає, бо Тимошенко успішно розчавила Ющенка, — як розчавлювала всіх мужчин, на чиїх плечах піднімалася нагору. Вона взагалі блискуче вміє користатися з патріархальної системи. Це — до питання, чим вона «більше зло» од Януковича: розумієте, їй непорівнянно більше в нашому суспільстві «дозволено», ніж йому. Саме тому, що вона жінка, в ній не бачать загрози.Суспільство, яке не пройшло щеплення феміністичною освітою, ніколи не навчиться сприймати жінку всерйоз — ні тоді, коли ця жінка геній, ні коли вона аферистка і потенційний диктатор. Жінку в нашій культурі просто «не бачать», не оцінюють «по ділах її», — аби була красива, а якщо ще й добре говорить, то буде вважатись і розумною. От і всі вимоги. І так у нас досі визначні жінки діляться «на красивих і некрасивих», і суспільству все одно, де Тимошенко, а де Леся Українка (з подачі якогось політнегідника Ларисі Петрівні навіть «косу Тимошенко» приписали!). Це найпростіша і найочевидніша причина, чому «меншим злом» я вважаю таки Януковича, — йому суспільство нічого не прощає, і слава Богу. Але голосувати за жодне з «зол» ні за якої погоди не буду. Коли, як казав Тичина, «звір звіря їсть», коли відбувається війна двох злочинних угруповань і одне гризе другого, то не тільки з моральних, а й з чисто раціональних міркувань розсудливі люди мають відступити набік. Найхибніша тактика, яку можуть у такій ситуації обрати інтелектуали — це ставати «на чиюсь сторону» й розбрідатися «по політтаборах»: цим вони тільки ослаблюють суспільство, позбавляючи його незалежного духовного проводу.І ще одне щодо «вимірювання зол». Для духовного здоров’я нації Тимошенко далеко небезпечніша. Вона вміє брехати, як Троцький і Ленін разом, і взагалі досконало послуговується більшовицькими тактиками. Її головна зброя — каналізація ненависті, яка в розлитому вигляді існує в кожному суспільстві: маніпуляція масовою ненавистю і спрямування її «в потрібне» русло. Загалом це психологія дівчинки, яка уміє управляти класом, посваривши між собою хлопчиків. Усі п’ять років, які вона провела в телевізорі, вона весь час давала країні вказівки, кого нам треба ненавидіти. Спершу це був Порошенко — і всі кинулися ненавидіти Порошенка, не розібравшись, а за що ж, властиво? Далі вона мирилася і вчорашні вороги ставали друзями. Потім був Фірташ, потім, пригадую, Балога, потім ще хтось, — весь час є той «хтось», хто в усьому винен! Я перепрошую, це чисто фашистські методи. І найжахливіше, що вона взялася при тому грати національно-патріотичну тему. Україна витримала дуже багато. Україна переживе «донецьких», я абсолютно переконана в цьому. Однак «фашизму по-українськи», точніше, троцькізму у вишиванці, ототожненого формально з якимись начебто національними цінностями, Україна зараз не витримає. Це удар по самому серцю української ідентичності, й без того ще не зміцнілої. «Донецькі» тій ідентичності не загрожують, вони стосовно неї сприймаються як чужі (вони, схоже, вже і в Донбасі сприймаються як чужі). А Тимошенко влізає всередину, на рівень «тонких матерій».