УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 1/2012

На саміті втрачених ілюзій. Угода про асоціацію Україна–ЄС

(Скачати весь номер: 1/2012 [PDF, 2.1 Mb])

 Текст: Юлія Тищенко, УНЦПД, Київ 

 

Саміт втрачених можливостей, — саме так можна охарактеризувати результати проведення XV, ювілейного, саміту Україна–ЄС, який відбувся 19 грудня 2011 року в Києві. Враховуючи внутрішньополітичні українські реалії, «справу Тимошенко», тиск на опозицію з боку влади, тенденції до владної монополії з боку президента, що спостерігаються в Україні останніми роками, позитивом взагалі стало те, що зустріч відбулася на найвищому політичному рівні.

  

Окрім внутрішньополітичного тла події, до останніх днів зберігалася інтрига стосовно формату заходу. Українська багатовекторність почала скидатися на оксамитовий шантаж керівництва ЄС. Можна пригадати й про поширення 23 листопада інформації від «джерела» у секретаріаті Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС), що саме 19 грудня В.Янукович візьме участь у 32-му засіданні Міждержавної ради ЄврАзЕС, хоча українське МЗС повідомляло, що не має інформації про відповідний візит до російської столиці. А ще 24 листопада заступник міністра закордонних справ України Павло Клімкін заявляв, що в України не було принципових намірів парафувати Угоду про асоціацію саме на грудневому саміті. 

У дуже сухому залишку

Під час саміту було оголошено про завершення п’ятирічних переговорів щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Ані «так», ані «ні» подальшій європейській інтеграції у спільній заяві саміту сказано не було. Все завуальовано та доволі дипломатично. Зокрема, підписанти наголосили на європейській ідентичності України — країни, що «поділяє спільну історію та спільні цінності з країнами Європейського Союзу і визнали, що поступове зближення України і ЄС у політичній, економічній та правовій сферах сприятиме подальшому прогресу у відносинах ЄС–Україна». Це доволі віддалено може нагадувати 49-ту статтю Європейського договору, що може передбачати право європейських країн на подачу заявки до членства в ЄС, проте формулювання в заяві напряму не корелюється з відповідним посиланням, хоча й не входить з ним у глибоку суперечку. У Спільній заяві Саміту Україна–ЄС констатується про відкритість шляху для технічної підготовки остаточної консолідованої версії Угоди, в тому числі в частині глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, з метою якнайскорішого її парафування. Втім, офіційно сьогодні документ у цілому через «технічні причини» не готовий до парафування, яке має теоретично відбутися вже впродовж 2012 року. Офіційні особи, прогнозуючи подальший перебіг подій, заспокоюють. Так, перший віце-прем’єр-міністр України Андрій Клюєв зазначив, що Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом буде парафована впродовж місяця-півтора, а парафуватиме текст угоди з українського боку заступник міністра закордонних справ України Павло Клімкін. Комісар ЄС з питань розширення та Європейської політики сусідства Штефан Фюле заявив, що за оптимістичним сценарієм процес парафування може зайняти від одного до трьох місяців. Цілком зрозуміло, що справа тут не у вичитуванні документа з боку сторін і не у з’ясуванні технічних деталей. Європейська сторона не може собі дозволити підписати Угоду про Асоціацію з країною, де формується режим з відтінком авторитарності. Адже тоді б це виглядало як заохочування відповідних політичних трендів у 46 мільйонній Україні. З іншого боку, досвід східних революцій у 2011 році заново навчив європейців більш обережно ставитися до процесу формування політики з лідерами авторитарних режимів, адже це стратегічно загрожує стабільності подальших стосунків.Отже, пострадянського європейського дива поки так і не відбулося. Україна, яка знаходилася найближче з усіх пострадянських країн за технічними параметрами (завершення переговорів стосовно ЗВТ, підготовка документа), до створення поглиблених взаємин з ЄС практично не просунулася. На заваді стали внутрішньополітичні питання, дефіцит демократії та, цілком ймовірно, вплив РФ, якій ніколи не вітав входження країн пострадянського простору до європейської ойкумени. Адже це трактується як фактичний відхід від позиціонування до євроазійського простору. Можна пригадати, як у вересні минулого року російський прем’єр Володимир Путін вказував, що вважає інтеграцію української економіки до європейської нереальною та наголошує на позитивах приєднання України до Митного Союзу ЄЄП. 

Угода про Асоціацію та «справа Тимошенко»

Справа навколо арешту та засудження лідера опозиції Юлії Тимошенко, внутрішньополітичні сюжети суттєво сповільнили переговорний поступ з ЄС та його осяжні перспективи. Так, якщо Віктор Янукович ще навесні 2011 року висловлював сподівання на підписання угоди про асоціацію між Україною і ЄС до кінця 2011 року: «Нам необхідно технологічно і методологічно готуватися до запровадження безвізового режиму з Європейським Союзом, угоди, яку ми могли б підписати до кінця цього року», то на саміті 19 грудня звучало, що не відбулося навіть технічного парафування угоди. Українська сторона намагалася зберегти обличчя, незважаючи на загублені можливості, європейська — продемонструвати важливість залишити Україну в європейській орбіті, але при цьому не надавати зайвих авансів владі з авторитарними рисами. Говорячи про поточні справи, вкотре українському керівництву з боку політичного керівництва ЄС було озвучено посилання, яке напряму стосується внутрішньополітичних трендів. Президент Ради ЄС Герман Ван Ромпей у Києві заявив, що підписання угоди залежатиме насамперед від подальшого розвитку політичної ситуації в Україні. Він також сказав і про справу ув’язненої екс-глави українського уряду Юлії Тимошенко: «Наше найбільше занепокоєння найперше пов’язане з ризиками політично вмотивованого правосуддя, і тут найвизначнішим прикладом є судовий процес Тимошенко».
Відповідна думка вже безліч разів озвучувалася європейською стороною. Так, у заяві Комісара ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства Штефана Фюле під час робочої поїздки в Україну напередодні саміту, 12–13 грудня, так само наголошувалося, що Брюссель турбують «випадки вибіркового правосуддя в Україні», зокрема, кримінальні справи, порушені проти Юлії Тимошенко та інших. Відповідні заяви та коментарі лунають з боку європейських дипломатів та експертів з моменту початку кримінального переслідування Тимошенко.Висловлювалася дуже обережна стурбованість у зв’язку з повідомленнями про згортання демократії в Україні, обмеження фундаментальних прав і, зокрема, прав на свободу слова, свободу ЗМІ і свободу зборів. Минув рік, і у листопаді 2011-го з боку ЄС продовжували говорити про проблеми застосування в Україні вибіркового правосуддя, проблеми з функціонуванням незалежного від влади судочинства. Втім, складалося враження, що офіційний Київ просто не чує відповідних оцінок чи не усвідомлює їхню серйозність та вплив на перебіг переговорів та рішень навколо майбутньої угоди про Асоціацію.
 
Сповільнення діалогу Україна–ЄС

Як би не розвивалися подальші події в сфері діалогу Україна–ЄС, швидкого поступу та прогресу тут очікувати не варто. Цілком ймовірно, ми зможемо побачити пришвидшену динаміку після 2015 року — дати президентських виборів в Україні. За умов, що складаються, головне, щоб відповідна комунікація не заморожувалася.Отже, повільно та проблемно будуть розвиватися події в майбутньому навколо процесу підписання Угоди, не кажучи вже про процес ратифікації, який може зайняти роки переговорів і буде вмотивованим не лише внутрішньоєвропейськими контекстами, але й значною мірою українською внутрішньополітичною ситуацією. Як відомо, процес ратифікації відповідної угоди передбачає голосування за неї у парламентах усіх країн-членів ЄС. Уже сьогодні стосовно документа можуть доволі неоднозначно позиціонуватися Нідерланди, Німеччина, Франція.Зрозуміло, що подальший процес підписання угоди визначальною мірою буде залежати не тільки персонально від справи лідера української опозиції, але й від стратегічних та поточних політичних справ усередині країни. Зокрема, й від перебігу виборчої кампанії 2012 року, її відповідності стандартам ОБСЄ, прозорості та демократичності. З огляду на тривожні та негативні оцінки минулорічних виборів до органів місцевого самоврядування з боку міжнародних організацій, увага до кампанії буде значною. Виходячи зі спільної заяви, економічна інтеграція та ЗВТ України з ЄС надзвичайно важливі, але невід’ємні від потреби досягнення позитивів у сфері політичного діалогу. Окрім всього іншого, він включає в себе перебіг процесів конституційної, виборчої та судової реформ, забезпечення вільних ЗМІ та свободи зібрань, прав меншин, участь у цьому процесі опозиції та представників громадянського суспільства. Водночас, аналіз пріоритетів співпраці Україна–ЄС, насамперед у сфері політичного діалогу, за результатами моніторингу Консорціуму аналітичних центрів у 2011 році демонструють засадничі проблеми суспільного діалогу та змісту діяльності інститутів влади. Можна пригадати, що впродовж 2011 року спостерігався регрес щодо процесу всеохоплюючої конституційної реформи, розробленої для подальшого розвитку ефективної конституційної системи стримувань і противаг між органами державної влади згідно з відповідними рекомендаціями Венеціанської комісії. Розвивається централізація місцевої регіональної політики. Відповідний перелік можна продовжувати, і саме процес поглиблення взаємин з ЄС може стати каталізатором змін насамперед усередині країни, заради самої країни, каталізатором, який не має нічого спільного з імітацією реформ. 

Український журнал