УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 1/2012

Замовлення чи внутрішня потреба?

(Скачати весь номер: 1/2012 [PDF, 2.1 Mb])

 Текст: Богдан Копчак, Прага

 У Чехії щороку знімається 25–30 повнометражних художніх ігрових фільмів. Останніми роками кінематографісти щоразу більше за темами звертаються до минулого. Передусім до другої половини ХХ ст. 

 

Якщо говорити про успішно реалізовані сценарії минулих років, це фільми про роки Другої світової війни «Musíme si pomáha, «Lidice»»; про відлигу 60-х — «Pelíšky»; про маразм т.зв. нормалізації 70-х років — «Zemský ráj to napohled» чи про останні роки комунізму — «Pouta», «Pupendo».  

 

Невміння чи потреба?

На думку Ондржея Штиндла, журналіста і автора сценарію до фільму «Pouta», чеська кінематографія грішить тим, що не вміє по-справжньому відтворити сучасність. Але кінокритик Катержина Сватоньова вважає, що звернення кінотворців до недалекого минулого — феномен не новий. «Коли подивитись, які фільми з’явилися після 1989 року, в багатьох із них відчувається потреба зведення порахунків з минулим. Однак останніми роками стало менше своєрідної першопланової ретроностальгії і стрічки показують більш сиру, натуральну картинку без компромісів», — каже вона. «Не наважуюсь однозначно сказати, чи повернення в минуле відбувається у кінотворців тому, що відчувають таке замовлення, чи мають внутрішню потребу особистих порахунків з минулим», — додає.                                                                                                         

 

«Pouta»

Стрічка режисера Радіма Шпачка «Pouta» — у 2010 році фільм отримав статуетки «Чеського Лева» у категоріях: найкращий фільм, найкраща режисерська робота, найкраща робота кінооператора, найкраще виконана чоловіча роль і найкращий сценарій — змальовує внутрішній шизофренічний світ працівника чехословацької комуністичної держбезпеки 80-х років минулого століття. Штиндл не згідний з тим, що автори стрічки використали тему минулого лише тому, що відчували успіх такого кроку. «Сценарій народжувався довго. Від появи першої версії сценарію до початку екранізації пройшло вісім років. Бракувало грошей. Ми очікували широкого діапазону відгуків. Очікували, що фільм буде багатьом не до смаку». До речі, для Штиндла сценарій до фільму «Pouta» був його першим сценарієм. «Служба безпеки мене допитувала двічі, це було не настільки драматично, як у фільмі. Але я прожив ті комуністичні роки і маю свої спогади і відчуття. Це не фільм на суспільне замовлення. Це просто моя розповідь про себе», — пояснює сценарист, фільм якого в чеських кінотеатрах побачило понад 30.000 глядачів і сотні тисяч — у двох показах по телебаченню. До речі, фільм під англійською назвою «Walking Too Fast» бачило немало людей і в Росії, і в Україні. Авторам відомо, що там нелегально фільм скачали з інтернету більше ніж 3000 разів. 

 

Обєднані «неприємним настроєм»

А кінокритик Алена Прокопова піднімає ще одне цікаве питання. Чи не слід говорити, що в Чехії з’явилася нова хвиля кінематографа? Хвилю об’єднує той факт, що її основу представляє генерація творців, які зі студентським натхненням брали участь в Оксамитовій революції 1989 року. Їхні фільми мають різні смаки, стилі і жанри, зате можна говорити по те, що їх об’єднує подібний «неприємний настрій» — колективне відчуття дискомфорту. Він відчутний у фільмі «Pouta» і стрічці «Алоїз Небел» (Alois Nebel) режисера Томаша Луняка, в якому переплітаються дві дійові лінії — 1989 і 1945 роки — і який піднімає неприємну для чехів тему брутального післявоєнного виселення німців. Цей настрій можна відчути і у фільмах «неісторичних», таких, як «Сім’я — основа держави» (Rodina je základ státu) режисера Роберта Седлачка, який з успіхом взявся за відтворення чеського сьогодення: головний герой — успішний банкір, світ якого руйнується під вагою викритого розкрадання банку, втікає від проблем і шукає опори у своєї сім’ї. Як написав один із захоплених фільмом глядачів, фільм «Сім’я — основа держави» слід вважати «донині найдотепнішим описом чеської сучасності у кінофільмі. Вся та злоба і зневіра всім світом у кадрі представлена з великою майстерністю і з гумором». Алена Прокопова простежує об’єднуючий «неприємний настрій» навіть у блокбастері голлівудського стилю «Каїнек» (Kajínek) режисера Петра Якла і трилері «На краю леза» (Hranaři) режисера Томаша Зеленки. Атмосферу негативних настроїв і відчуттів по-своєму відтворили і режисер Мірослав Ондруш у фільмі «Вендета» (Vendeta) та Вацлав Гавел у власній екранізації своєї останньої п’єси «Відхід» (Odcházení). До речі, про «неприємний настрій» у чеському суспільстві Гавел заговорив ще за своєї президентської каденції у 1997 році.                                                                                  

Український журнал