Самого підписання не вистачить
Текст: Войцех Конончук, керівник відділу України, Білорусі та Молдови,
Інститут Східних Досліджень, Варшава
Рішення про підписання на Вільнюському саміті Угоди про асоціацію остаточно не прийняте, але, на мій погляд, позиція «так» все ж переважила позицію «ні». Можливо, саме тому ми стали свідками російської акції на українсько-російському кордоні, адже в російській думці з’явилося переконання, що шанси підписати цю Угоду зросли. І тут постає питання: який урок винесе Україна від росіян, і як українська влада сприймає російську позицію? Адже російський натяк дуже добре зрозумілий.
І, — беручи до уваги погіршення економічної ситуації в Україні, невигідний політичний календар, необхідність стабілізації економіки перед виборами 2015 року, невирішене газове питання, — з огляду на всі «за» і «проти», напрошується питання: чи не переважить в українській владі думка про відкладення підписання Угоди? Є чимало припущень, що саме так і станеться, але я остаточно в це не вірю.
Може видаватися, що питання Юлії Тимошенко вже не відіграє ролі в підписанні Угоди, як про це, наприклад, написало «Дзеркало тижня». Я не знаю, звідки в редакції газети подібна інформація, проте Угода може бути підписана, навіть якщо Тимошенко залишиться у в’язниці, але за умови, що українська сторона виконає якісь інші пункти зі списку Фюле. Певні вимоги українська сторона все ж виконує, і може статися, що для ЄС цього вистачить, адже Євросоюз фактично опинився припертим до стінки через конфлікт між Росією та Україною. А під стіною ніхто не любить стояти.
Росіяни сміються, коли європейські урядовці стверджують, ніби в Західній Європі відсутня геополітична суперечка на тему «кому належать Україна та Білорусь», і запитують: якщо геополітичного спору не існує, то як це назвати? Отже, питання полягає в шантажі України Росією. І саме це парадоксальним чином може призвести до того, що переважить шалька на користь підписання Угоди.
Якщо припустити, що у Вільнюсі підпишуть Угоду, то даний крок стане найважливішою подією у відносинах між Україною та Європою від 1991 року. Натомість самого підписання не вистачить. Треба буде ратифікувати її національними парламентами. А беручи до уваги динаміку політичної ситуації в Україні і той факт, що перед українськими виборами ситуація, швидше за все, буде складною, можна припустити, що Угоду заморозять навіть на кілька років. Цілком зрозуміло, що завдання української влади — виграти вибори за будь-яку ціну, вона просто не може собі дозволити їх програти.
А беручи до уваги позицію громадськості, той факт, що Віктор Янукович є непопулярним політиком, складність економічної ситуації, можна уявити, що влада сягне по нестандартні інструменти. Тоді критика України на Заході загострюватиметься. Окрім того, вже тепер в ЄС є країни, які критично ставляться до підписання Угоди. Вони орієнтуються на великі держави, головним чином, на Берлін. У цьому випадку великий вплив матиме результат виборів у Німеччині. В кожному разі шанси, що ратифікація Угоди відбудеться відразу після її підписання, дуже невисокі. Більш імовірно, що ратифікацію відтермінують на добрі кілька років. А якщо виявиться, що вибори 2015 року не відповідатимуть демократичним стандартам повною мірою, може статися, що Угоду не ратифікують навіть упродовж усього наступного гіпотетичного терміну Януковича. Отже, за сприятливих умов ратифікація може стати справою двох років. У песимістичному випадку потрібно буде щонайменше 5–7 років, щоб Угода почала діяти.
