Ukraiński Żurnal - 4/2013
Все тільки починається
Текст: Павло Кост, Київ
Очікування на підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС викликає все більше роздратування в Москві, яка бачить місце Києва у Митному союзі. Характер спроб зірвати процес її підписання з боку Кремля однозначно свідчить про потребу корективів у політиці України щодо Росії.
Загальновідомим є факт, що Віктор Янукович прийшов до влади на проросійських гаслах, які сподобалися електорату Південно-Східної України. Немає сумнівів, що президент розраховує на підтримку цього електорату і в 2015 році, коли боротиметься за повторне обрання. Чудово знаючи про цю вразливість Януковича, Москва почала надсилати сигнали виборцям українського президента, що він не дотримується обіцянок щодо дружби з РФ.
Політична гра «2015»
Першим серйозним симптомом цього стало кількагодинне запізнення Володимира Путіна на зустріч з Януковичем у Криму влітку минулого року. Президента Росії зупинило прагнення поспілкуватися з байкерами. Після короткої зустрічі з українським гарантом, Путін присвятив багато часу своєму кумові Віктору Медведчуку. Варто додати, що всі ці нюанси демонстративно потрапляли до ЗМІ.
Вдруге Кремль продемонстрував своє незадоволення в березні цього року. Після безрезультатних переговорів у приватній резиденції Путіна (за чутками — Янукович після дуже гострої словесної перепалки вирішив посеред ночі повернутися до Києва попри раніше запланований нічліг у маєтку Путіна) державний канал «Россия» презентував сюжет, у якому відкрито висміяно президента України та перспективи інтеграції Києва з Брюсселем. Одним із важливих месиджів матеріалу було підкреслення неготовності Януковича розвивати співпрацю з Росією. Як відомо, російські ЗМІ є одним із основних джерел інформації для громадян у південно-східній частині України.
Нарешті третю серйозну спробу дискредитувати президента України в очах його електорату зафіксовано під час святкувань річниці хрещення Русі влітку цього року. Російський лідер буквально «заскочив» на Банкову на 15 хвилин, оскільки поспішав на конференцію, організовану «Українським вибором» того ж Медведчука. Невдовзі після цього депутат від ПР Олег Царьов припустив, що Путін розмірковує зробити ставку на іншого кандидата під час президентських виборів 2015 року, оскільки Янукович розчаровує Москву. Ще кілька місяців тому те саме говорив у Криму директор Інституту СНД Костянтин Затулін, який, як правило, говорить публічно те, чого не може собі дозволити офіційна Москва. Звичайно, виростити проросійську альтернативу Януковичу та ПР — це надскладне завдання навіть для Кремля. Тому не варто розглядати такі плани як серйозний сценарій. Проте немає сумнівів, що це додатковий елемент тиску, який добряче попсує нерви Януковичу.
Вище наведено лише найбільш кричущі жести Москви. Мало хто сумнівається, що на цьому Кремль поставить крапку. Скоріш за все, це тільки початок. Важливим додатком до цього є інформаційна атака російських ЗМІ, яка спрямована на дискредитацію не тільки Януковича та його оточення, але також курсу Києва на інтеграцію з ЄС. Валерій Рябих, аналітик агентства «Defense express» з Києва, вважає, що останнім часом значно активізувалися дії Кремля в цьому напрямку. «Достатньо, щоб у матеріалі світових медіа, який описує якесь негативне явище, з’явилося слово “Україна”, як російські ЗМІ зманіпулюють це повідомлення таким чином, що винним у всьому буде Київ. Це цілеспрямована політика з дискредитації України як держави», — зазначає Рябих. Можна вказати на два аспекти подібних дій. Перший пов’язаний з очікуванням викликати відповідну реакцію зовнішнього споживача. Проте з огляду на вже відносно сформовану громадську думку щодо російських джерел інформації на Заході, лише ідеально підготовлена інформаційна бомба могла би дати Москві результат. Значно складніше з другим аспектом — РФ відкрито використовує свої інформаційні впливи над Дніпром і таким чином хоче дезорієнтувати українське суспільство в питанні євроінтеграції. З огляду на слабкість інформаційної політики Києва, поки що Кремлю вдається досить успішно досягати своїх цілей. Як показують соціологічні опитування, рівень обізнаності українського суспільства з євроінтеграційною тематикою є досить низьким. Своїх «п’ять копійок» для цього додала і додає Москва.
Немає сумнівів, що надалі випади Москви, спрямовані на послаблення позицій Януковича на політичній карті України, частішатимуть. У кабінетах Білокам’яної знають, що основна мета Віктора Федоровича та його оточення — це перемога на президентських виборах у 2015 році. Тому тиснути на нього будуть і надалі. Оскільки політично-інформаційних важелів у розпорядженні Кремля не достатньо, ключові елементи тиску матимуть економічний характер.
Економіка незалежності
Обговорюючи економічний блок українсько-російських проблем на тлі інтеграції Києва з Брюсселем, символічним можна вважати Додаток 6 до Договору про зону вільної торгівлі СНД. У ньому йдеться про можливість застосування країнами Митного союзу (МС) додаткових імпортних мит стосовно українських товарів у випадку, якщо участь України в інтеграційних об’єднаннях завдаватиме шкоди промисловості країн МС. Традиційна для пострадянських інтеграційних документів обтічність положень Додатку 6 відкриває великі можливості для власної інтерпретації. Безперечно, Росії вистачить фантазії, щоб знайти свою шкоду та застосувати такі мита в зв’язку зі створенням Поглибленої та всебічної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) Україна–ЄС. І це при тому, що створення ПВЗВТ Україна–ЄС навіть теоретично не може завдати відчутної шкоди російським експортерам, оскільки структури експорту РФ та ЄС в Україну значно відрізняються, так само, як структури експорту України та РФ до ЄС.
Здається, не менш відчутним ударом для українських товаровиробників будуть інші санкції з боку РФ. Власне цей фактор уже сильно відчувається — заборони на ввезення молочної продукції та кондитерських виробів фірми «Рошен» — яскраві цьому докази. І значна частина експертів переконана, що проблеми повторюватимуться. Варто звернути увагу, що російські заборони до цього часу переважно стосувалися груп товарів, експортери яких залежні від ринку Росії. Для прикладу: 83,8% експорту українського сиру йде до Росії, так само, як 77,1% вагонів та 58,4% шоколаду. Можливо, через надзвичайну експортну вразливість Москва «знаходить» проблеми з цими товарами?
Ще більшого резонансу отримала справа внесення російською митницею майже всього українського експорту до групи ризику. Хоча це не заборона, труднощів підприємцям з України додалося ще більше — потреби у додаткових свідоцтвах, сертифікатах, затягування з транспортом. Все це, звичайно, коштує грошей і часу. Сергій Глазьєв, радник президента РФ, назвав це «профілактикою на випадок підписання Угоди про асоціацію». Отже, це ще чіткіший сигнал Києву з Кремля: проблем не уникнути.
Аналітики-економісти охоче беруться рахувати можливі втрати від санкцій з боку Росії. Британські експерти провели навіть дослідження, в якому презентують чіткі розрахунки стосовно впливу російського фактора на ПВЗВТ по чотирьох показниках: рівень споживання, реальний рівень доходу, реальний рівень прибутку та зайнятість. Аналітики роблять лише припущення про масштаби та характер можливих санкцій, тобто щось, що неможливо чітко передбачити. Попри цей недолік, дослідження вкотре підтверджує висновки низки попередніх робіт: Україні потрібно 3–4 роки на модернізацію та переорієнтацію своїх експортних потужностей задля того, щоб майже повністю амортизувати наслідки російського тиску — незалежно від його масштабів.
Складається враження, що поступове розривання торгових зв’язків України та Росії, яке спостерігається протягом останніх 20 років, на тлі ПВЗВТ входить у вирішальний етап. Етап дуже болісний, особливо для України, що вимагатиме від неї непересічних терпіння, стійкості та послідовності. Модернізація потужностей та переорієнтація напрямків експорту дозволять вийти експортерам на новий рівень діяльності, а самій Україні розширить поле для маневру на міжнародній арені.
Як бути з Росією?
Поточний клімат стосунків України з Росією продиктований об’єктивними чинниками: бажанням Москви втягнути Україну до МС з одного боку, та початком інтеграції Києва з ЄС — з другого. Це означає, що продовження євроінтеграційного курсу України гарантує відповідну реакцію Кремля. Названі фактори зумовлюють потребу вироблення нових підходів у політиці Києва щодо Росії, а також вкрай загострюють необхідність адекватних дій на внутрішній арені.
Офіційний Київ не повинен дозволяти собі йти на загострення відносин з РФ. Більш ефективним буде постійне акцентування на співпрацю з Росією з особливим підкресленням факту, що Угода про асоціацію матиме значно більший вплив на внутрішню політику України, ніж на зовнішню. Одним із найбільших викликів є впорядкування свого інформаційного простору. Впливи Росії в цій сфері над Дніпром (особливо на його Лівому березі) збільшують українську вразливість. Київ мусить виграти з Москвою битву за інформаційний доступ до своїх громадян, щоб пояснити причини агресивних дій Росії. Якщо російські ЗМІ зроблять це замість вітчизняних, українці Сходу та Півдня будуть переконані, що у всьому винна Україна. Не менш важливим здається необхідність старту серйозної кампанії, яка донесла б до громадян, що суть Угоди про асоціацію не зводиться до геополітичного розвороту, а до зобов’язань у внутрішніх перетвореннях. Такий хід міг би скоротити можливості для маніпуляцій російської інформаційної махіни. До речі, в контексті спроб Москви щодо вирощення проросійської альтернативи для ПР, така робота може збігатися з політичними інтересами правлячої партії.
Значно чіткішими, хоча складнішими для втілення, є необхідні дії в економічній та правовій сферах. Києву не варто йти на торговельну війну з РФ. Дисбаланс між обома країнами надто великий не на користь України. Також зростання конфліктності в українсько-російських стосунках не сприятиме збільшенню прихильності Берліна чи Парижа до відкриття дверей Києву. Крім цього, за російський ринок збуту варто боротися, бо він залишатиметься перспективним для українських виробників. Тому ефективнішими будуть постійний діалог та переговори. Звичайно, навряд чи вдасться обійтися без механізмів вирішення спорів Світової організації торгівлі (СОТ). Більше того — інструменти СОТ потрібно задіяти чим скоріше, щоб не перетворити їх на напіввіртуальний засіб, як це сталося зі Стокгольмським арбітражем у випадку газових контрактів. Банальним буде твердження, що треба модернізувати свої потужності та диверсифікувати напрямки експорту. Але власне це є ключовим, щоб успішно пройти російське випробування. Так само, як ціла низка інших реформ, пов’язаних з Угодою про асоціацію — в першу чергу, реформа державного управління і боротьба з корупцією.
Україна не вийде сухою, курс на виснаження обрано
На завершення варто звернути увагу на кілька суттєвих елементів, які можуть недооцінюватися. По-перше, Україні не вдасться вийти з цієї ситуації сухою — втрати на російському напрямку неминучі і мова може йти лише про їх мінімізацію. По-друге, не слід чекати послаблення російського тиску після успіху у Вільнюсі. Курс Москви на виснаження Києва (особливо фінансове) обрано. 2015 рік для Росії буде черговою точкою відліку після саміту «Східного партнерства». По-третє, найефективнішим контрзасобом щодо Москви буде підписання, ратифікація та імплементація Угоди про асоціацію з усіма реформами. По-четверте, парадокс полягає в тому, що яким би шаленим не був тиск Москви, Україна має інструменти для амортизації його наслідків. Динамічна і якісна модернізація зробить пресинг Росії недієздатним. Отже, Вільнюс? Все тільки починається...
