Сергій Замілюхін: «...не може існувати політична нація без стрижня»
Розмовляв Петро Андрусечко
Сергій Замілюхін, лідер руху Російськомовні Українські Націоналісти
Раніше ви були російськомовним...
Ще майже рік тому я був на сто відсотків російськомовним. Але школу я закінчував у радянський час, тоді у мене в російськомовній школі українська була як друга мова. Почалася з другого класу.
Ви тепер намагаєтеся розмовляти більше українською, чи залежить від ситуації?
Мабуть, це залежить від ситуації. Хоча я намагаюся тепер розмовляти українською. Рік тому прийшло розуміння, що людей, які усвідомлюють, що таке український патріотизм, і між якими є дуже багато російськомовних, треба об’єднувати. Заради того, щоб вони так само, як і я, не почувалися самотніми чи, радше, аби не соромилися цього почуття. Можливо, це навіть було спочатку спробою допомогти самому собі. А згодом це вилилося в такі дії.
Звідки захоплення, зацікавленість націоналізмом? Адже тепер націоналізм, по суті, вважається не комільфо, тим більше, що тепер у бік українських націоналістів лунають закиди, що вони фашисти. Що для вас націоналізм?
Мабуть, націоналізм — це спроба захистити націю. Адже вона не є сформована на сьогоднішній день. А зсув у розумінні свого патріотизму, свого ставлення до нації дало усвідомлення справжньої історії України. Коли ти стикаєшся з інформацією, яка в радянський час була недоступна та перекручувалася, ти спочатку обурюєшся, потім приходить здивування: як же ця нація вижила за стільки років русифікації, починаючи з указів Петра Першого? З часом починаєш більше цікавитися. Я говорю не лише про себе. Кожен проходить це у власний спосіб. У когось, можливо, родичі були в УПА. Але десь відсотків 80% російськомовних українців приходять до націоналізму через інформацію. Для мене, наприклад, першим поштовхом, який перевернув свідомість, була «Країна Моксель або Московія» Володимира Білінського, яку, фактично, лише почав читати і мені стало дуже цікаво. Це не стається за один день. Це відбувається поступово в процесі збору інформації. Це могло не вилитися в ніщо, окрім зміни власної свідомості. Але так склалися обставини, що я став перед проблемою: що робити далі? В мене виникла потреба об’єднувати навколо себе людей, пов’язаних з націоналізмом та патріотизмом. Я почав збирати групу, збирати людей і відчув відповідальність перед людьми — якщо я почав, то не можна цього припиняти.
Минув час, і я розумію, що потенціал ще більший, ніж ми собі уявляємо. І якщо не зробити купу помилок, з цього явища може народитися не одна сила — дуже серйозна і потужна, з дуже правильною ідеологією, яка тепер потрібна Україні.
В Україні проживає чимало різних національностей…
Ми розуміємо, що Україна є мононаціональною державою (кількість представників однієї нації в країні повинна становити не менше 67% — ред.), і ми вважаємо, що етнічних українців майже 80%. Я спираюся на перепис населення, за яким приблизно 10% росіян і близько 3–4% — інших національностей. Проте серед етнічних українців є російськомовні.
Однак живуть також інші національності. Чи ви є прихильниками лозунгу «Україна для етнічних українців»?
Ми сприймаємо наявність і будемо підтримувати ідею політичної нації, однозначно. Адже ми розуміємо, що навіть 20% не-українців — це дуже серйозний зріз населення, неможливо їх не враховувати. Але ми також розуміємо, що не може існувати політична нація без стрижня. А ним є етнічна нація, якась одна, котра притягує до себе інші нації і потім складає ядро політичної нації. Щоб зробити політичну націю сильною, треба зробити сильною етнічну націю, а для того потрібно зробити російськомовних українців частиною української нації, щоб вони відчули свою приналежність до української нації. Тоді навіть не-українці самі собою потягнуться до політичної нації.
Ви починали з того, що об’єднувались у мережі. Окрім цього, ви зустрічаєтеся в реалі?
Ми більшою мірою присутні у соцмережах. З листопада 2012 року ми зробили першу зустріч у реалі саме як організаційну. Десь із вересня–жовтня ми почали обговорювати створення громадської організації, і в листопаді відбулася перша зустріч у Харкові. Можна було би провести, де завгодно. Проте хотілося, щоб це був не Київ. Хоча я сам із Києва і мені легше було б провести її в Києві.
Які частини України представлені у вас?
Якщо говорити про статистику у соцмережах, там більше киян. Але думаю, що це більш актуально для червоних областей України — Донецької, Луганської та Криму. Адже в Києві для націоналіста менше роботи, ніж у цих трьох регіонах. Мені особисто здається, що, наприклад, в Одесі доволі затребуваний наш рух. Партія регіонів просто перегнула палицю з російською мовою. Там через крок плакат, що партія повернула російську мову Одесі, Пушкін на кожному кроці. І в людей якщо не оскома, то принаймні протестний настрій виникає. Ми говоримо, що Партія регіонів підготувала ґрунт для нашого вступу в Одесу. Тобто, перегинаючи з російською мовою, влада формує націоналістичні настрої.
Яка ваша програма?
Програми актуальні для політичної партії. Для громадської організації важливіший фронт робіт. Десь із травня ми почали задумуватися, що, можливо, з часом будемо виділяти крило, яке стане основою політичної партії, оскільки ми бачимо попит на подібну політичну силу. Більше того: зрозуміло, — особливо якщо правильно поставити питання про те, що політики повинні займатися не театром, а політикою, — така сила буде користуватися попитом. Знову ж таки, це зумовлене тим, що цей рух піднімається знизу, а не готується в проектах. Якщо ми зможемо вберегти себе від певних впливів, хоча зрозуміло, що ми не можемо робити все лише на одному ентузіазмі, але ми якнайбільше будемо оберігати себе від чужих впливів.
В Україні, власне, завжди вистачало втручання бізнесу в подібні проекти, і пізніше вони стають бізнес-проектами…
Ситуація може бути різною. В тому числі і заміна керівництва, все, що завгодно. Це можуть намагатися зробити провладні сили.
З якого боку ви бачите найбільшу загрозу для вашої діяльності?
Якщо організація розвиватиметься і представлятиме якусь силу, звичайно, що це буде незручно для нашої влади, ми цього очікуємо.
Ви встигнете зробити це до місцевих виборів?
Принаймні одна з опозиційних організацій запитувала нас, чи ми братимемо участь у місцевих виборах. Але ми не ставимо собі таке завдання, адже ще рік тому ми навіть не думали створювати громадську організацію, а ще чотири місяці тому казали, що ми не політична організація і не йдемо туди. Скажімо так: якщо гіпотетично уявити, що ми перетворимося в певну силу, на місцях ми проведемо завчасно опитування, лише для себе, не для преси. Таке опитування повинно бути чесним. І якщо бар’єр буде прохідним, звичайно, ми будемо йти. А якщо зрозуміємо, що ми його не подолаємо, то самі знімемо свою кандидатуру, адже розуміємо, що ми забираємо відсотки в інших політичних партій, а це погано.
Які акції ви плануєте найближчим часом?
Однозначно, ми розвиватимемо просвітницьке крило, адже окрім організації «Просвіта» за великим рахунком ніхто цією справою не займається. А це, можливо, найважливіший напрям будь-якої націоналістичної організації. Це дуже довга справа, я розумію, але формування нації — непросте завдання. Ми будемо використовувати різні формати по мірі наших можливостей — поширення листівок, лекції тощо. А дії, пов’язані з політичною діяльністю, ми розглядатимемо і обиратимемо ті її форми, в яких буде потреба — вуличні або не вуличні.
