Ukraiński Żurnal - 5/2013

«Свобода» на розпутті

(Скачати весь номер: 5/2013 [PDF, 2.8 Mb])

 

Текст: Василь Кнайпа, Київ

 

Партія «Свобода», спадкоємиця Соціал-національної партії України 90-х років, стала сенсацією минулих парламентських виборів, коли взяла 10% голосів за партійними списками, а завдяки перемогам своїх кандидатів у кількох мажоритарних округах отримала в парламенті більше місць, ніж комуністи, що зібрали за партійними списками 13%. Однак рік по тому догматизм і відсутність політичного розвитку ставлять перед націоналістами питання, чи вдасться їм хоч би наблизитися до цього успіху в майбутніх політичних циклах.

 

«Смерть антифашистам!»

У більшості європейських країн відео, на котрому член парламенту вигукує таке гасло, викликало б великий скандал. В українських реаліях воно не потягло правових наслідків, але таки потягло іміджеві втрати — як для героя епізоду, народного депутата Юрія Михальчишина, так і для партії «Свобода», представником якої він є.

Передісторія цього скандалу дуже повчальна — і дуже типова для «Свободи». Все сталося 13 жовтня у Львові, під час акції малочисельного радикального руху «Автономний опір». Його учасники заявили, що проводять урочисту ходу на честь героїв Української повстанської армії. Проте не дуже приховували, що їхня справжня мета — подратувати «Свободу». Ця політсила того ж дня проводила свою масову акцію з того ж приводу.

Іронія в тому, що «Автономний опір», по-перше, не визнає бійців УПА героями: формально цей анархічний рух засуджує Бандеру так само, як і Сталіна. Ну, а по-друге, свого часу натхненником і фактичним лідером «Автономного опору» (тоді ще суто націоналістичного утворення) був… саме Юрій Михальчишин. Проте з часом між ними розгорнулася справжня війна, і сьогодні активність «автономних» зводиться до звинувачень «Свободи» в зраді ідеалів — співпраці з владою, надмірно «буржуйському» способі життя тощо.

Не дивно, що їхнє «вшанування УПА» 13 жовтня вилилось у скандування антисвободівських гасел. Зі свого боку, пан Михальчишин та кілька його колег не знайшли нічого кращого, аніж спробувати зірвати акцію опонентів. Результатом стала гротескна вулична сварка, в ході якої «автономні» стали вигукувати вже гасла проти «фашистів». У відповідь Михальчишин гукнув своє «Смерть антифашистам!» — і був негайно зафільмований.

Тим самим парламентар зробив подвійну ведмежу послугу своїй партії. Помірковані громадяни, що пізніше переглянули відео в соцмережах, переконалися в «фашистському вишкірі» правих; натомість прихильники націоналістів, не ознайомлені з подробицями подій, тепер вважають, що «Свобода» накинулась на щирих патріотів, котрі всього лише хотіли вшанувати УПА без партійної символіки.

 

Невдахи інформаційної війни

Подібним же чином націоналісти вплутались у затяжну інформаційну війну зі львівським видавництвом «Інтерпрес», що видає газету «Експрес», цілу лінійку іншої поліграфічної продукції, а також володіє мережею кіосків з розповсюдження преси. Витоки цієї війни пов’язують, зокрема, із неприязню між «Свободою» та львівським мером Андрієм Садовим, котрий не забажав у всьому коритися «головній політичній силі» краю. На широку публіку справа вийшла в червні, коли власник «Інтерпресу» та головред «Експреса» Ігор Починок дав старт серії публікацій під назвою «Гроші Тягнибока». Відтоді під цим заголовком вийшло три розлогі статті.

В цих матеріалах подавалась і правдива інформація — наприклад, що свого часу Компартія України підозріло дешево придбала нерухомість, котра належала одному із соратників лідера «Свободи» Олега Тягнибока Ігореві Мірошниченку. І ймовірна — скажімо, про нібито кримінальне минуле депутата-свободівця Ігоря Кривецького — але не підкріплена доказами. І цілком неймовірна: що «Свобода», маючи контроль над низкою місцевих рад Західної України, вимагала від американської компанії «Шеврон» хабар розміром у 450 мільйонів доларів за згоду цих рад на початок робіт з видобутку сланцевого газу (знов-таки без жодних доказів, хоч би на рівні чуток).

Та, попри абсурдність частини звинувачень, всеукраїнська парламентська партія радо кинулась у бій з локальною газетою. Прес-служба, замість відповісти по суті чи хоч би промовчати, взялася обливати брудом вже згаданого Ігоря Починка — достоту в тому ж стилі, в якому він сам обливав брудом «Свободу». Завдяки такій недолугості самих же свободівців скандал швидко став всеукраїнським, а фантастичні 450 мільйонів, як і цілком реальні дорогі автомобілі депутатів-націоналістів, зробилися однією з обов’язкових тем для обговорення політично активних громадян.

А між тим, чимало виборців, особливо молодих, особливо в Центральній Україні, голосували за «Свободу» як за альтернативу традиційним опозиційним партіям, загрузлим у підкилимних домовленостях із владою та вже згаданому вище «буржуйстві». І далеко не всі з таких виборців мають можливість та навіть бажання відрізнити реальність від фантастики. Натомість вони схильні швидко розчаровуватись у вчорашніх кумирах. Проте свободівці, схоже, банально увірували у власну непогрішимість.

 

І в центрі, й на місцях

Не найкращим чином виглядають справи з виконанням прямих обов’язків парламентської сили — парламентською діяльністю. Авжеж, на початку роботи цього скликання чимало політично активних українців вітали дії депутатів-свободівців, коли ті фізично не допускали до сесійної зали батька і сина Табалових, депутатів, що обралися від «Батьківщини» й першими зрадили цю політичну силу. Багатьом прибічникам опозиції імпонувала фізична підготовка свободівців, яка стала тим чинником, що не дозволив регіоналам розблокувати парламент у традиційний силовий спосіб, коли опозиція блокувала Раду на знак протесту проти «кнопкодавства» (протизаконного голосування депутата одразу за кількох колег). Нарешті, те, що депутати від «Свободи» завжди закрикують провладних депутатів, коли ті виступають російською, теж подобалось їхнім виборцям, принаймні, попервах.

Але з часом з опозиційних лав потяглася ціла когорта перебіжчиків, і всі вони, включаючи Табалових, сьогодні спокійно займають свої місця на засіданнях. «Кнопкодавство» триває, і ніхто вже й не мріє про покарання порушників. А частина регіоналів та комуністів під скандування «ук-ра-їн-ська!!!» й далі виступають російською. Галасливість правих лише дає їхнім опонентам зайвий привід полякати своїх виборців десь на Донбасі чи в Криму тим, що «бандєровци запрєщают нам родную рєчь».

Що ж стосується законодавчої роботи, то не можна сказати, що «Свобода» зовсім не пропонує нічого позитивного. Таких фракцій, напевне, не існує в жодному парламенті світу. Але завідомо фантастичні законопроекти цієї політсили — наприклад, про перенаправлення «коштів українських олігархів» з офшорних рахунків до Пенсійного фонду України чи про цілодобове курсування метро в Києві — раз у раз викликають у пам’яті слово «популізм».

До розчарування діяльністю «Свободи» в головному законодавчому органі додається і невдоволення роботою свободівців у вже згаданих місцевих радах. Адже не все, що кажуть і пишуть про свободівців їхні опоненти у тому ж Львові, суцільна неправда. І той факт, що підконтрольні «Свободі» міськради нерідко приймають дивні, скажімо так, рішення щодо приватизації та оренди землі або щодо комерційних тендерів, мусив би підштовхнути вище керівництво партії до оргвисновків. Та поки цього не помітно.

 

Перевірка Києвом

Наскільки падає з усіх описаних причин популярність партії, сказати важко. До наступних парламентських виборів далеко, і соціологи не роблять відкритих досліджень партійних рейтингів. В будь-якому разі, «Свободі» ще нададуть поштовху вибори президента, котрі мають відбутися в лютому 2015 року, і в котрих обов’язково братиме участь лідер партії Олег Тягнибок. Утім, ще до того відбудуться місцеві вибори, які покажуть, чи вдалося «Свободі» при владі зберегти підтримку на Заході та наростити її в Центрі країни.

А вже зовсім скоро, 15 грудня, відбудуться довибори на п’яти округах до Верховної Ради. За округом 223 в Києві балотується кандидат від «Свободи» Юрій Левченко, котрого, до речі, офіційно підтримують «Батьківщина» й УДАР. Якщо він програє ці вибори та/або набере менше голосів, аніж торік (тоді він теж ішов за цим округом, але підрахунок голосів спинили через масові фальсифікації з боку провладного кандидата) — це стане останнім тривожним дзвінком, на який «Свобода» ще матиме час зреагувати.