Контрабанда розуму
(Скачати весь номер: 5/2013 [PDF, 2.8 Mb])
Назву можна представити у вигляді запитання: «Хто врятує нашу цивілізацію — герої чи контрабандисти розуму?». Це запитання, своєю чергою, відсилає нас до жарту сучасного німецького феноменолога Бернгарда Вальденфельса стосовно відомого вислову засновника феноменологічної філософії Едмунда Гуссерля про те, що сьогодні нас можуть врятувати лише герої розуму. У книзі «Топографія Чужого» Вальденфельс, іронізуючи з цього приводу, пише, що сьогодні, коли ми пережили стільки воєн, революцій, заколотів і подібних соціально-політичних катастроф, виникає підозра, що врятують нас не так герої розуму, як його контрабандисти та партизани. На мій погляд, ця сентенція щодо «героїв розуму» пов’язана з вірою Гуссерля в абсолютний розум, який дуже нагадує абсолютний дух Гегеля. На політичному ж рівні абсолютний дух втілюється в ідею сильної держави. Тут знаковим є Гегелеве захоплення Наполеоном як втіленням абсолютного духу на білому коні, як втіленням в історії певної абсолютної ідеї.
Апеляція до абсолютного розуму й абсолютного духу містить зародок тоталітаризму. Ті, хто в ХХ сторіччі претендували на роль героїв розуму, стали найнебезпечнішими політичними злочинцями. Згадаймо російських більшовиків, які від імені розуму скоювали жахливі злочини. Апологети іншої антилюдської доктрини ХХ сторіччя — нацисти — також намагалися віднайти розумні наукові обґрунтування неповноцінності неарійських рас. Звичайно, і російський комунізм, і німецький нацизм містили при цьому елементи ірраціоналізму та містицизму. Втім, важливо те, що обидві форми тоталітаризму претендували на універсальність власних засад, а в обґрунтуванні цієї універсальності так чи інакще апелювали до розуму.
Культурну контрабанду треба прийняти і легітимізувати
Гуссерль не був комуністом і, як єврей, сам постраждав від нацизму. Але саме він говорив про те, що мета європейської цивілізації полягає в узгодженні нашого життя з вимогами розуму, вживаючи слово «розум» завжди в однині і розглядаючи цей єдиний розум як певну універсальну граничну інстанцію. А за найвищим рахунком сам Гуссерль проговорюється, що розум цей — європейський, кажучи про те, що індус європейцем стати може, а європеєць індусом — ніколи. З позиції цього єдиного розуму все інше визнається нерозумним. Герої розуму покликані нести розумність у нерозумне. Така експансія розуму часто-густо відбувається шляхом насильства. То може, варто все ж визнати, що немає одного розумного центру, що у світі є острівки розуму, а його носії — не герої, а контрабандисти, які переправляють уламки розуму з одного острова на інший, з однієї культури до іншої?
На міжнародній конференції в Любляні, в якій я брав участь, серед інших питань обговорювалася проблема становища жінки в сучасному ісламському світі. Один з учасників дискусії висловив пропозицію: «А якщо все-таки спитати саму ісламську жінку, чи хоче вона рівних прав із чоловіками? Мабуть, вона відповість, що хоче». Але звідки в нас така наївна впевненість у тому, що для ісламської жінки цінність відкритої комунікації взагалі буде важливішою за її захищеність у звичній закритості ісламського світу? Я не кажу, що це так, але я не певен, що вона в принципі зрозуміє європейські цінності свободи вибору, особистої відповідальності, відкритої комунікації тощо. Для неї ці речі взагалі можуть не мати ані значення, ані цінності, ані навіть сенсу, що аж ніяк не означає її нерозумності. І навіть якщо ісламська жінка зголоситься прийняти європейські цінності, то прийме вона їх у власний спосіб, спираючись на власну раціональність. Таке прийняття неодмінно трансформує ці цінності. Західній людині слід сягнути дуже високого рівня траснкультурної толерантності, аби не стигматизувати цю трансформацію як викривлення, а прийняти й легітимізувати таку культурну контрабанду.
Чуже і Своє
У згадуваній уже «Топографії Чужого» Вальденфельс порушує питання про природу чужості. Хто мені ближчий — молодий неонацист, який живе зі мною на одній вулиці та змалку грався з моїми дітьми на подвір’ї, чи афганський перекладач казок братів Грімм, тих казок, із якими виріс я сам і які я читав своїм дітям, коли вони були маленькими? І зрозуміло зі самого стилю запитання, що, напевно, німецькому філософу другої половини ХХ сторіччя ближчим має бути афганський перекладач казок братів Грімм, ніж молодий німецький неонацист. У контексті цього запитання і єдиної прийнятної відповіді на нього поняття контрабанди розуму та культурної контрабанди стає насправді обґрунтованим, оскільки переклад казок братів Грімм на фарсі в Афганістані є, зрештою, контрабандою. Щось схоже здійснює сам Вальденфельс, коли у своїх книжках «Феноменологія у Франції» і «Німецько-французькі шляхи думки» повертає до німецького контексту французьку феноменологію, яка відгалузилася від німецької і тривалий час була не надто популярною в Німеччині. Залишається лише зауважити, що німецький неонацист, найімовірніше, в дитинстві також читав казки братів Грімм, тобто був для ліберально налаштованого німецького інтелектуала своїм. Чуже і Своє — це не раз і назавжди встановлені визначення. Межі між ними розмиті, вони прозорі для інтелектуальної і культурної контрабанди. У зв’язку з цим на думку спадає анекдотична історія про те, як ми з моїми колегами не могли видати наш переклад німецької книжки, оскільки українська митниця вимагала сплатити митний збір за придбання авторського права. За логікою митних чиновників, оскільки це право належало комусь у Німеччині, а зараз надано комусь в Україні, то воно перетнуло кордон. Якщо мито не сплачено, то це контрабанда.
Загублені в перекладі
Можна сказати, що всі ми, хто переносить до нашого не зовсім європейського простору породження європейської культури, є контрабандистами. І це стосується не лише філософії та науки. Культуру несуть не тільки на білих конях героїв-переможців, а й у сукняних торбах контрабандистів. Феномен совєтського самвидаву також можна зрозуміти як варіант контрабанди й партизанщини. Заборонена література завозилася контрабандою, підпільно перекладалася, видавалася й тиражувалася в доморобний спосіб, аби по тому, знову-таки контрабандно, розповсюджуватися, долаючи внутрішні перепони тоталітарної системи цензури й контролю. Совєтські фарцовщики продавали не тільки джинси й футболки із забороненою західною символікою, а й не менш заборонені платівки британських і американських рок-гуртів. Причому тексти пісень цих гуртів були часто-густо критичнішими стосовно західної соціально-політичної системи, ніж ідеологічні ескапади совєтських політпрацівників.
Та й сьогодні, коли ідеологічний заслін цензури знято, феномен контрабанди розуму не втратив свого значення. Ми починаємо розуміти, що немає єдиного розуму, експансія якого неодмінно приведе до розумності всього людства. Існують автономні осередки розуму. Переходячи від одного до іншого, ми завжди щось втрачаємо, адже цей перехід завжди передбачає переклад із мови однієї культури на мову іншої культури. Тому ми весь час перебуваємо в стані, який може бути описаний назвою кінострічки Софії Копполи «Lost in Translation». Український варіант — «Труднощі перекладу» — знов-таки не зовсім точний і цією неточністю лише переконує в правильності первинного сенсу — «загублені в перекладі» або «втрачено в перекладі». Але в цій утраті ми завжди дістаємо щось нове, адже можлива й інша інтерпретація цієї назви: той, хто загублений у перекладі, цим перекладом захоплений.
Вахтанґ Кебуладзе, Київ
