Херсонський перелом
(Скачати весь номер: 4/2014 [PDF, 2.4 Mb])
Текст: Катерина Гандзюк, Херсон, співпраця — Роман Кабачій, Київ
Мерські вибори в Херсоні цікаві з двох причин. Вони засвідчили, що український Південь — не Росія і показали, що міським головою в українському місті може стати людина, для якої порядність і репутація — не порожні слова.
У дев’яностих на Херсонщину дивились, як на частину так званого «червоного поясу», територію, де комуністична, навіть радянська, ідеологія панувала досить довго. Звісно, що доказом цього ставали і електоральні уподобання виборців. Передусім у російсько-радянському дискурсі воліли перебувати мешканці південно-східних районів, де значна частина російськомовних, а також позбавлених кореня будівничих Нової Каховки — міста-супутника Каховської ГЕС. Проте регіони навколо Херсона та правобережні райони вже в 2004 році обнадіювали — один із округів (183) проголосував за Ющенка.
Також область, а особливо саме місто Херсон правлячі політичні сили намагалися зробити частиною великого імперського міфу про те, що все цивілізоване сюди прийшло разом із Катериною ІІ та Григорієм Потьомкіним (засновник Херсона). Сприяла цьому особиста позиція колишнього мера, а нині народного депутата, члена Партії регіонів Володимира Сальдо та його команди. Попри неоднозначну позицію краєзнавців та істориків, історія Херсона часів Потьомкіна почала активно з’являтися в інформаційному просторі. Кожне міське свято супроводжували костюмовані персонажі часів Російської Імперії, в місті з’являлися пам’ятники, на офіційних сайтах та туристичних буклетах звідкись з’явився недолугий твердий знак у слові «ХерсонЪ». Мешканцям це ніби і подобалось, але великого ідеологічного змісту російській історії українського Херсона ніхто особливо не надавав. Якось непомітно «ХерсонЪ» просто став частиною буденного життя. В часи Януковича актуальними стали побоювання щодо «повзучої русифікації».
Майдан на площі Свободи
З початком Євромайдану Херсон змінився — майданівці ходили маршами містом, закидали яйцями офіси Партії регіонів, збиралися на головній площі міста — площі Свободи — щодня. Хоча велелюдним херсонський майдан важко було назвати. Зазвичай його відвідувало трохи більше 100 активістів, протестні акції були мирними і жодних протистоянь ані з правоохоронними органами, ані з політичними супротивниками майданівці не мали.
Все змінилося 23 лютого, коли обурені подіями у Києві мешканці міста вийшли на мітинг та власноруч знесли величезний пам’ятник Леніну на площі Свободи (у Миколаєві це зробила влада міста). На місці, де колись стояв вождь комуністів, тепер величезний прапор і меморіал на честь Небесної Сотні. Саме з цього дня все більше і більше людей долучалися до українізації Херсона, саме відтоді українська символіка і відчуття того, що люди пишаються бути частиною України, оселилися на вулицях міста. Численні проукраїнські акції (в тому числі на мосту через Дніпро як символу єдності країни), тисячі прапорів на автівках (автоколони об’їздили ціле місто, зі спальними районами, де їх всюди вітали херсонці), оселях, магазинах, офісах та навіть на одязі херсонців стали вже звичним явищем.
Херсон = Україна
Соціологічні опитування показують, що 82% херсонців є беззаперечними прихильниками Єдиної України. Звісно, важко уявити, що в українському місті можливі якісь інші погляди, але якщо ми поглянемо на сусідні обласні центри, то виявиться, що лише в Херсоні сепаратисти та проросійські рухи не тільки не проводили якихось масштабних акцій, але й взагалі були практично відсутні. І це не просто інформація, що дає привід тішитися від раптового спалаху патріотизму. Така принципова позиція херсонців вщент зруйнувала плани по утворенню Новоросії, чи як там сепаратисти Сходу планують назвати свою недодержаву. Яка Новоросія можлива, коли в її географічному центрі знаходиться настільки проукраїнське місто?
І хоча соціологічні дослідження в інших областях також фіксують виключно проукраїнські настрої місцевого населення, останні вибори міських голів, які відбувалися в Одесі, Миколаєві та Херсоні одночасно з виборами президента, остаточно довели, що в Херсоні відбулися зміни набагато кардинальніші, ніж у сусідів. Миколаїв та Одеса обрали собі очільниками колишніх регіоналів. І лише Херсон, місто, де останні десять років безальтернативно панували Партія регіонів та комуністи, віддав перемогу представнику колишньої опозиції — Володимиру Миколаєнку.
Фронда не пройде!
Херсон дуже довго чекав на вибори. Попередній міський очільник Володимир Сальдо ще 2012 року обрався депутатом до Верховної Ради, міська рада обрала собі його найближчу соратницю Зою Бережну секретарем і, фактично, Херсон залишився без обраного людьми голови. Так могло тривати ще довго, якби не стався Майдан.
Фактично, з падінням пам’ятника Леніну і справді щось зламалося у свідомості містян. Люди почали з цікавістю відвідувати засідання сесій міської ради. Раніше те, що відбувалося в сесійній залі, мало цікавило когось, окрім нечисленних громадських діячів та журналістів. Але від лютого 2014 року люди почали масово приходити і спостерігати за тим, що роблять депутати. Для прорегіонівської більшості це стало неприємним сюрпризом. Депутати від Партії регіонів, відверто остерігаючись присутності херсонців за їх спинами, масово почали виходити з фракції і заявляти про свою проукраїнську позицію. Так у Херсонській міській раді з’явилася нова більшість, яка проголосувала за зняття регіоналки Зої Бережної та обрала собі нового керівника — Володимира Миколаєнка, депутата міської ради від ВО «Батьківщина». Саме тоді було Верховною Радою призначено позачергові вибори Херсонського міського голови.
В час, коли Росія відверто почала військову агресію в прикордонному до Херсонщини Криму, коли трагічна загибель людей на Майдані шокувала українців, важко було вести передвиборчу кампанію якимись традиційними способами. Відчуття небезпеки, яке панувало у суспільстві, не давало можливості говорити про якісь буденні для міської влади речі. «Побутові» питання з життєдіяльності міського господарства самі собою відійшли на другий план, хоча міська влада вже з новим очільником усе одно продовжувала їх вирішувати в умовах бюджетної кризи.
Поки інші кандидати на посаду Херсонського міського голови, незважаючи на особливості часу, в якому ми всі опинилися, продовжували агітувати людей звичними продуктовими пакетами та листівками про все хороше проти всього поганого, Володимир Миколаєнко в першу чергу приділив увагу інформаційній політиці. В умовах російської інформаційної експансії він обрав собі девіз: «Херсон — це Україна» — таке просте, але таке важливе сьогодні твердження. Його заяви, які він поширював через особисту сторінку у «Фейсбуці» та через інші соціальні мережі, дуже швидко ставали популярними не тільки в Херсоні, але й далеко за його межами. У своїх зверненнях до херсонців Володимир Миколаєнко постійно розповідав про те, що саме робить міська влада для того, аби в Херсоні зберігався спокій, яким чином бороняться кордони області, яку роботу проводять правоохоронні органи. Так, у місті, через яке проходять поїзди з Криму, силами міліції, прикордонників та самооборони постійно затримували людей, які приїздили «допомагати» в організації проросійських мітингів, локалізувались сепаратистські акції та постійно декларувалася позиція офіційного очільника міста щодо однозначної політичної позиції — проукраїнської.
Врешті український мер!
І це спрацювало. Як заявляють спостерігачі, які слідкували за перебігом виборів у Херсоні, це були перші вибори, які пройшли абсолютно без використання адміністративного ресурсу — у ньому не було потреби. 27 травня Херсонська міська виборча комісія оголосила остаточні результати виборів Херсонського міського голови. Володимир Миколаєнко набрав майже 40% голосів, що говорить про значний кредит довіри від херсонців. Можна з упевненістю сказати, що його перемога є однозначним індикатором того, що Майдан мав сенс, що політика змінилася і вже ніколи не буде такою, як раніше.
Володимир Миколаєнко не є багатієм, раніше працював моряком, останні роки був державним службовцем. Він мешкає у звичайній багатоповерхівці, його діти й онуки живуть у Херсоні, а сам він щодня їздить на роботу громадським транспортом. Після засилля пафосних політиків з їх кортежами, херсонці мають змогу щодня спілкуватися з мером на автобусній зупинці. Під час кампанії Миколаєнку не потрібно було шукати способи запитати в городян про їх проблеми, бо він сам є звичайним херсонцем, який добре знає всі ці проблеми, оскільки кожен день сам з ними стикається.
Херсон і херсонці довели всій Україні, що жодна політична технологія не спрацьовує, коли на політичну посаду претендує просто порядна людина. Він зміг довести всім, що є речі, які за гроші не купиш. Це порядність і репутація. Звісно, на хвилі Майдану отримати великий відсоток — це великий виклик. У людей дуже високі сподівання, які буде надзвичайно складно виправдати. Заскорузлі чиновники, які роками сидять на своїх посадах і вже самі стали корупційною схемою, дуже важко сприймають нового очільника міста. Два місяці на посаді в.о. Херсонського міського голови Володимир Миколаєнко стикався і з повним ігноруванням своїх наказів, і з відвертим саботажем. Проте, працюючи в таких умовах, коли стара система чинить шалений опір і не бажає реформуватися, мер Херсона не пішов на поступки і, розуміючи вимоги Майдану, завдяки якому він прийшов на посаду, вперто продовжує зміни у міській владі. Мер Миколаєнко зможе розпочати необхідний і такий бажаний людьми процес люстрації.
Сьогодні часто питають, що ж насправді змінилося в країні після Майдану. Ніби сидять на місці ті самі народні депутати, які ще в січні голосували за диктаторські закони. Більше того, тепер вони є частиною більшості. Кожен день журналісти викривають якісь корупційні схеми, що перейшли у спадок від старої влади до нової, ми все частіше бачимо старих політиків у нових партіях. Але Херсон, який раніше довів, що немає ніякої Південно-Східної України з проросійськими поглядами, оскільки у нас була, є і буде Україна, тепер показав, наскільки Майдан змінив політику.
