УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 1/2008

Словацькі фраєри

(Скачати весь номер: 1/2008 [PDF, 3.4 Mb])

Текст: Ленка Віх, Прага 

«Словаччина не визнала Голодомору?» — запитували збентежені закордонні приятелі. «Що, Словаччина не визнала Голодомору?» — запитувала я збентежено в словацьких приятелів. Ґрунтовніше поцікавившись проблемою, я зрозуміла, що за нинішньої політичної ситуації в Словаччині, це був єдиний можливий сценарій. Хто може чекати зрозумілої і виваженої політики (не кажучи вже про справжню дипломатію) від уряду, сформованого з лівих популістів та ультраправих націоналістів, яким так комфортно живеться коштом попереднього уряду? Хто сподіватиметься, що вони промовчать там, де треба, і скажуть лише те, що треба? Те, що чеський парламент прийме резолюцію в справі Голодомору, було зрозуміло вже давно. Зрозуміло було також те, що прийме він її, не вживаючи слова «геноцид». Це чеська закордонна політика. Бути чемним, солідарним і зайвий раз не дражнити викличними жестами геополітичних гігантів. Так і сталося. Чеський парламент резолюцію прийняв, слово «геноцид» елегантно обійшов. Невідомо, вистачить цього Україні, чи ні, але в чехів лише такі можливості. А от словаки, кардинально — НІ! Словацькі політики заслуговують, аби довкола них затанцювати чардаш. Бо тут уже недостатньо було оминути слово «геноцид», тут треба було, щоб за тиждень до того, як словацький парламент прийняв декларацію, уряд оголосив, що не визнає Голодомор в Україні геноцидом, бо цього не радить робити Міністерство закордонних справ Словаччини. Ото щирість! Більшою відвагою було б хіба зізнатися, що невизнання Голодомору геноцидом лобіюють власники бензоколонок і постачальники газу. Не варто вже мабуть і згадувати, що незадовго до цього, а саме 30 листопада, в Мадриді Словаччина підписалася під спільною декларацією ОБЄС у справі вшанування Голодомору так само, як кількома днями пізніше — під резолюцією Генеральної конференції ЮНЕСКО, де теж не вживалося слово «геноцид». Тож ніхто не мусив додатково ще щось комусь пояснювати, і вистачало стримано віддати шану жертвам трагедії. Однак Словаччина — чи, радше, словацький уряд, — вирішила ще раз відверто задекларувати свою позицію стосовно визнання Голодомору, мовляв, Росія цього не бажає, і тому словаки цього робити не будуть, бо, зрештою, «майже ніхто цього не робить». У словацьких медіа з’явилася ще й інша цікава інформація, що мала на меті підтвердити рацію уряду, якому, вочевидь, не випадало спиратися лише на думку Міністерства закордонних справ. Треба було забезпечитися й думкою фахівців. А їхню позицію озвучив фахівець з історії Радянського Союзу Богуслав Глава (Філософський університет ім.Коменського у Братиславі), який сказав, що «словацька історіографія не інтерпретує Голодомор в Україні як акт геноциду, а лишень — як один із проявів тодішньої тоталітарної влади». Оскільки історія — наука не точна, то більшого очікувати годі. Очевидно, можна сперечатися, чи українці в 1932-33 роках пережили геноцид чи лише голод, чи ліквідували їх як народ, чи тільки як соціальну групу, чи відповідають дефініції одні одним, чи ні. Але братам-словакам при цьому варто пам’ятати, що за той один-єдиний рік в Україні загинуло більше людей, ніж Словацька Республіка налічує громадян — включно з усіма нацменшинами. У компромісній декларації парламентарі замість слова «винищення» вжили слово «вимордування». Але якби не українцям, а словакам довелося скуштувати цей — як каже історик — «прояв» тоталітаризму, мабуть, слово «геноцид» не звучало б для них так фантастично.Зрозуміло, словаки вчинили так само, як чимало інших країн. Кому тим одним словом допоможеш? Правдою, врешті, є і те, що питання Голодомору вимагає широкої громадської та професійної дискусії, і сама Україна для цього повинна зробити набагато більше. Бо для того, аби її погляд відобразився в «інтерпретаціях» чужих «історіографій», недостатньо лише встановлювати по цілому світу пам’ятники Шевченку.

Український журнал