Ukraiński Żurnal - 5/2015

Ювілей Шептицького: тест на модерність

(Скачати весь номер: 5/2015 [PDF, 2.1 Mb])

Текст: Наталія Космолінська, історик мистецтва, Львів

Незважаючи на те, що Львів є тим українським містом, яке найбільш масштабно вшановує та святкує 150 років від дня народження митрополита Шептицького, навіть тут з круглою датою виникли деякі конфлікти. Мова про глибоке непорозуміння між громадськістю та духовенством навколо встановлення пам’ятника владиці Андрею на Святоюрській горі. На щастя, шляхом діалогу та зусиль спеціально створеної робочої групи нині, так видається, конфлікт вичерпано. Пам’ятник Шептицькому у Львові встановлять вчасно, однак уже з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін. Про цінний досвід знаходження спільного знаменника між дуже різними спільнотами — у матеріалі Наталії Космолінської.

Львову часів Незалежності не пощастило з пам’ятниками, як і решті України: кожен наступний — гірший за попередній. Це традиційний спадок 50-ти років панування соцреалізму і ленінського плану монументальної пропаганди. Наразі тут немає школи модерної монументальної скульптури, а в тих, хто господарює у міському публічному просторі, немає розуміння його естетичної і соціальної ролі. Але бурхливий конфлікт, який виник у березні цього року навколо спорудження пам’ятника митрополитові Андрею, продемонстрував, що натомість у місті вже є соціально активна громадськість, яка готова і здатна міняти статус-кво.
Конкурс проектів меморіалу Шептицькому відбувся ще в 2010-му, але він не запропонував нічого оригінального. За його результатами першого місця не здобув ніхто, а «срібло» журі поділило між двома проектантами з умовою спільного доопрацювання. Водночас ініціативна група від УГКЦ і старшого покоління патріотичної громадськості почала «просувати» найбільш помпезний проект, де «причепом» до власне пам’ятника додавалася монументальна площа. Ідея запропонованого монументу: замостити перед собором Святого Юра площу розміром 2,6248 га (це більше, ніж сам Святоюрський комплекс), а посеред площі спиною до храму поставити пам’ятник. Щоби не було нарікань на недолугість сучасної скульптури (нагадаємо, першого місця не виборов жоден проект), було прийняте рішення відтворити створену в 1930-х модель скульптора Коверка. Однак для зайвого ефекту її збільшили до чотирьох метрів і поставили на триметровому цоколі: «Монумент національному лідеру апріорі не може бути маленьким!». За словами багатьох представників інтелектуальної спільноти Львова, подяка Митрополитові у вигляді такого морально та естетично застарілого проекту є блюзнірством.

Якщо ювілей, то має бути пам’ятник
Тим більше образливим і, як наголошують громадські активісти, недоречним є витрачання грошей на сумнівної якості проекти, коли в країні війна і рахується кожна копійка. Тож розчаровані майбутнім монументом львів’яни тихо сподівалися, що якраз війна «відтермінує проблему», а там, може, й вдасться її якось розрулити, достукатися, пояснити, що Шептицький відомий не пам’ятниками, а справами. Але восени 2014-го з’ясувалося, що монумент таки мусить бути: депутати Львівської міськради проголосували за його реалізацію. І за реконструкцію площі теж. «Адже Шептицькому — давно на часі!». Не на часі відреставрувати нарешті віллу на вул. Драгоманова, 42, яку митрополит Шептицький придбав для справи свого життя — колекції Національного музею. Не на часі відродити улюблені Митрополитом сади на Святоюрській горі, що за останні двадцять років буквально перетворилися на нічліжку для безхатьків. На жаль, такі реалії Львова, який хизується «на публіку» своїм європейським архітектурним спадком і шармом. Але радянські стереотипи тут живуть і квітнуть: якщо ювілей, то має бути пам’ятник, і що більший, то краще.
Згідно з погодженим планом, для достойного вшанування Шептицького площею, потрібно було перенести на цій ділянці нині діючу дорогу (одна з найбільш активних транспортних артерій міста) і «реконструювати територію». Це означало знесення більшої частини столітнього скверу (арх. А. Рерінг, 1897 р., пам’яткоохоронна зона ЮНЕСКО) при комплексі «Львівської Політехніки». Після активних протестів громадськості на захист столітніх дерев автори монументу Шептицькому дещо скоригували проект: додали дерев (насаджених наново, відповідно) і трошки зменшили пам’ятник з постаментом.
Основний тягар реалізації проекту було покладено на міський бюджет. УГКЦ бралася фінансувати лише виготовлення пам’ятника, а місто мало забезпечити все решта: перенесення дороги і реконструкцію площі. На це з бюджету розвитку Львова було виділено 32 млн грн. Хоча це і однозначно мало для такого масштабного проекту, і місто мало б знаходити десь додаткові кошти, щоби завершити його, але в порівнянні з іншими бюджетними витратами це чималенька сума. Бо на охорону історичного середовища, приміром, у цьому ж році передбачено лише 14,5 млн, на культуру — 6,7 млн, на охорону здоров’я — 19,4 млн, на допомогу учасникам АТО та їх родинам — 9,3 млн грн. Не дивно, що після того, як депутати ЛМР наприкінці лютого 2015 року проголосували ці цифри і роботи по спорудженню монументу отримали «зелене світло», у Львові вибухнув публічний скандал.

Врятуй сквер Святого Юра!
Проти проекту протестували інтелектуали, молодь (на чолі з випускниками, студентами і частково викладачами Українського Католицького Університету, що досить показово), а також активісти і мешканці навколишніх вулиць. Замість витрачання грошей на помпезну площу вони пропонували ощадливий формат вшанування пам’яті Митрополита: встановити пам’ятник або посеред упорядкованого принагідно скверу, або ж посеред упорядкованих принагідно Митрополичих садів.
Щоби звернути увагу влади на свою ініціативу, ентузіасти організували групу «Врятуй сквер Святого Юра!», члени якої від початку березня організовували в сквері серію романтичних сніданків, під час яких поприбирали і поремонтували, що могли. На дерева повісили таблички з поясненнями свого проекту, промаркували хворі та здорові дерева, ініціювали зрізання аварійних, а також протрасували план переносу дороги (щоби візуалізувати, яку, власне, частину скверу «закатають» під асфальт).
Ключове слово у цьому конфлікті навколо монументу — площа. Вона дуже потрібна УГКЦ для масових акцій: під час свят, привезення реліквій, зустрічей з достойниками Церкви і т.д. Це зрозуміло. Історично площа при монастирі Св. Юра дійсно була, але тоді це було пустирище, на якому до середини ХІХ ст. двічі на рік відбувались однойменні регіональні ярмарки. З того часу простір щільно забудували, а попід стінами монастиря проклали дорогу. Переформатування цього простору під площу є занадто витратним і невиправданим зараз, під час війни і відчутної економічної кризи.
Отож, на боці пафосного проекту опинились: керівництво УГКЦ, міська влада, офіціоз від культури, «професійні патріоти» (всі, хто користається нагодою отримати на цьому більшу чи меншу частку політичних дивідендів). Інших форматів вшанування Митрополита, аніж пам’ятник/площа, не розглядалося. Ситуація дійшла до абсурду, коли архієпископ львівський високопреосвященнійший владика Ігор та ряд священиків УГКЦ вдалися до публічної риторики «полювання на відьом», звинувачуючи опонентів у тому, що вони є «п’ятою колоною» і «рукою Кремля». Щоправда, серед священиків УГКЦ є й ті, хто не підтримує проект: наприклад, перший ректор УКУ отець Димид.

Що загрожує нинішній УГКЦ
У ситуації, що склалася, єдиним конструктивним виходом (з мінімальними для всіх сторін моральними втратами) міг стати лише діалог. Цю позицію озвучив відомий правозахисник і проректор УКУ Мирослав Маринович. Слід віддати належне модерності львівської громади, такий діалог було започатковано 12 березня на круглому столі «Реконструкція площі Святого Юра: взаєморозуміння задля вшанування митрополита Андрея Шептицького». Розмова тривала 7 годин, після чого учасники підписали резолюцію, що декларувала встановлення пам’ятника. Єдиною умовою було досягнення консенсусу щодо впорядкування Святоюрської площі. З цією метою було створено робочу групу, до складу якої увійшло по два представники від проектувальників і церкви, від міської ради, громадської ініціативи «Врятуй сквер Святого Юра!», «Львівської Політехніки» та мешканців прилеглих вулиць.
Ці зустрічі таки стали стартовим майданчиком для розуміння міської влади у необхідності корекції проекту меморіалу. Наразі компромісу між містом і церквою досягнуто, і на площі Святого Юра розпочалися роботи з реконструкції. Щодо змін: меморіал буде облаштовано поетапно, відповідно до всіх технічних та законодавчих вимог; пам’ятник має стояти на річницю (29 липня), але сквер буде збережений; дорогу посунуть лише трохи, щоби збільшити простір попід стінами Святоюрського комплексу; з протилежного боку площі, між сквером та корпусами Політехніки, обладнають альтернативну дорогу, що дасть змогу не перекривати рух громадського транспорту під час масових заходів УГКЦ.
Для влади Львова ситуація з меморіалом Шептицькому стала приводом нарешті продумати процедуру проведення конкурсів щодо встановлення наступних меморіалів, створити механізм реального впливу громадськості на формування публічного простору міста і серйозно поміркувати над власне засадами вшанування тієї чи іншої постаті.
А для керівництва УГКЦ ця ситуація — більш ніж серйозний привід задуматися щодо своєї стратегії у стосунках з молоддю та інтелектуалами, які сьогодні вже не налаштовані автоматично ставити знак «дорівнює» між діяльністю митрополитів Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого, інших безумовних моральних авторитетів УГКЦ, її діяльністю в підпіллі і між діями сучасних церковних функціонерів, які ховаються за патріотичною та християнською риторикою. Перемога над «інакодумцями» у спірних естетичних чи соціальних питаннях загрожує УГКЦ втратою багатьох своїх реальних і потенційних прихильників, і може поставити під сумнів її здатність бути однією з провідних консолідуючих сил нової модерної України.