Ukraiński Żurnal - 5/2015

Верховний рабин українців

(Скачати весь номер: 5/2015 [PDF, 2.1 Mb])

Текст: Ярослав Кіт, Львів

Пригадуєте радянський художній фільм «Іванна»? Його іноді досі можна побачити у ефірі проросійських телеканалів. Там митрополит Андрей Шептицький зображений підступним старцем, який співпрацює з нацистським режимом. Напевно, це єдиний фільм радянської епохи, де показано не тільки провідника УГКЦ, але й єврейське гетто. Як у тій стрічці, так і у сьогоднішній реальності ми часто досі перебуваємо під впливом стереотипного, викривленого погляду на ставлення Андрея Шептицького до євреїв. Лише невелике гроно фахівців володіє правдивою інформацією. Для антиукраїнських сил у сучасній Росії, Ізраїлі, Польщі (та навіть в Україні) зручно представляти митрополита Андрея антисемітом.

Історична епоха, у якій жив митрополит Андрей, визначила долю єврейського населення Європи. Час життя Шептицького припадає на строкатий різноманітністю і шокуючими подіями період історії євреїв, неоднозначного їх трактування сусідами, гоніння і винищення, а водночас — розквіту мистецтва, промисловості і бізнес-еліт, діяльності визначних мислителів і науковців.
Якщо говорити про Галичину, то єврейське населення мешкало тут упродовж століть. Не маючи своєї держави, зате маючи багату історію, євреї чимось нагадували місцевих українців, які теж багато століть не мали своєї держави і змушені були достосовуватися до умов тієї чи іншої панівної нації. Відтак схожість доль і страждань українців і євреїв може бути прикладом національного поєднання. Однак давайте про все по порядку…

Дорога до діалогу
Фактично, Роман Шептицький, який у монашестві прийняв ім’я Андрей, жив у п’яти державах. Народився, навчався і став предстоятелем УГКЦ в Австро-Угорщині. Відбував арешт і заслання у царській Росії. Розбудовував Українську церкву у Польській Речі Посполитій. Відчув «радість визволення» більшовиками у вересні 1939-го року. А влітку 1941-го сподівався кращого ставлення від влади Третього Рейху. Важко дати якусь однозначну, чітку оцінку його дій упродовж 44-річної єпископської діяльності. Це вже тепер ми можемо критикувати чи схвалювати його вчинки, бо знаємо наслідки історії. Та чи можемо вчитися на історичних прикладах? Видається, що можемо і мусимо.
Центрально-Східна Європа межувала з Росією. Ця межа відчувалася у політичній, культурній і ментальній сферах. Вона відчувається й досі. До єврейського населення у Російській Імперії було дуже принизливе ставлення. Адже від 1792-го і аж по 1915-й у тій державі існувала так звана «черта постоянной еврейской оседлости», тобто регіонів, де дозволялося оселятися євреям. Певна річ, існували деякі винятки, але вони стосувалися лише окремих соціальних груп, що інтегрувалися в російське суспільство: солдати, що відслужили своє, фахові ремісники, купці першої гільдії.
...Уперше Роман Шептицький відвідує Росію у 1887 році. Пізніше має візити у 1907 і 1912 роках. Звичайно ж, бачить ставлення росіян до євреїв, воно просякнуте антисемітизмом. Шокуючим для Митрополита став погром російськими солдатами львівських євреїв у вересні 1914 року. Згодом, перебуваючи в російському засланні, Шептицький ще більше спостерігає за наслідками антисемітської політики — погромницькими настроями, побутовою юдофобією. Це одна з причин того, чому Митрополит трансформується у своєму ставленні до євреїв...
Однак! А хіба це ставлення мінялося? Очевидно, що так. Не треба забувати, що Роман Шептицький ріс у шляхетській родині, яка тільки за гілкою батька графа Івана була українською. З боку ж матері Софії владика мав польське коріння. З маминого боку дідом Романа Шептицького був не хто інший, як граф Олександр Фредро — комедіограф і поет. Тож польська ідентичність значно переважала у формуванні майбутнього владики. Українською мовою Роман почав спілкуватися щойно від двадцятилітнього віку, тоді ж почав вивчати іврит (за першим українським підручником граматики івриту К. Сарницького). Тут принагідно слід згадати, що від часу запровадження шкільництва єзуїтами в Галичині староєврейська вивчалася для того, щоб читати Біблію оригінальну, а не перекладену. Це водночас відкривало шлях до читання Танаху — єврейських святих книг.
Родинний маєток Шептицьких-Фредрів у Прилбичах знаходився недалеко від Львова. В околиці мешкали поляки, українці і євреї. А кінець XIX століття був часом розростання штетлів — єврейських містечок, де зберігалася культура і традиції галицьких євреїв ще від XVI століття. В Західній Європі такого явища, фактично, не було, адже звідти євреї ще з XI ст. утікають від релігійних переслідувань на Схід. Багато держав т.зв. Старої Європи взагалі законодавчо забороняють єврейському населенню мешкати на своїй території. Тож яскравий і цікавий єврейський світ Галичини розвивався на очах молодого Шептицького.
Отже, Роман спілкується з місцевими євреями, розмовляє про них зі своїми духівниками і під час дискусій упродовж навчання у Кракові. Роман багато читає. Очевидно, його не оминають численні антисемітські брошури і література, що укріплює юдофобські стереотипи. Образ «Вічного жида», брошура отця Юстина Пранайтіса (католицький священик з Литви, магістр богослов’я, працював експертом обвинувачення у сумнозвісній антисемітській «Справі Бейліса» — ред.), «кривавий наклеп»... Єврей у багатонаціональній Австро-Угорщині переважно має негативний образ. Він чужинець, який спілкується незрозумілою мовою — їдишем. Має інакші традиції, інші свята, інакше одягається, інакше харчується і головне — не визнає Ісуса Христа Богом! Ба більше, переконання, що «євреї вбили Христа», було дуже широко поширеним, зрештою, в окремих середовищах воно існує і до сьогодні. Натомість уже через багато років Митрополит у одному зі своїх послань пише про те, що євреї любили і поважали Христа. Мова про текст «Правди віри» (1901 р.). Тут він розпочинає до того часу закриту тему християно-юдейського діалогу!

Талановитий бізнесмен
Згодом Митрополит здійснює найризикованішу у своєму житті релігійно-дипломатичну місію — панахиду за Тарасом Шевченком у Києві 1912 року. Там він знайомиться зі «Справою Бейліса» (судовий процес у Києві, у вересні–жовтні 1913 року проти єврея Менахема Менделя Бейліса, звинуваченого в убивстві з ритуальною метою християнського хлопчика Андрія Ющинського. Справа набула розголосу не тільки в Києві та Україні, але й за кордоном — ред.) і антисемітськими настроями місцевих середовищ. Не варто забувати, що Католицька церква на той час доводила можливість у практиці юдаїзму застосування людської крові під час жертвоприношень. І згадуваний отець Юстин Пранайтіс, будучи експертом, цього не спростував.
Саме у той період Андрею Шептицькому вдалося полагодити найуспішнішу купівлю нерухомості з використанням міжнаціональних контактів. Будівля Національного музею у Львові, яка тепер знаходиться на вулиці Драгоманова, 42, має надзвичайно цікаву історію. Власник, польський професор Еміль Дуніковський, маючи певні матеріальні труднощі, вирішив продати свою віллу. У 1911 році мало хто міг дозволити собі купити будинок за валюту. А сума була чималою. Дізнавшись, що покупцем стане Шептицький, господар навідріз відмовився продавати свою нерухомість. Тоді Митрополит звертається до свого приятеля, єврейського купця і посередника. Після придбання вілли за 34000 доларів будівлю у 1912 році було переоформлено на церкву. Тобто у час, коли Стара Європа і Київ гуділи «єврейськими справами», Митрополит налагоджував міжнаціональні зв’язки і добре їх використовував.
Важливо наголосити на тому, що Шептицький не був «щасливим нащадком», якому все дісталося за так. Помиляється той, хто думає, що Митрополит здобув багатство у спадок, чи мав значні особисті заощадження. Він просто був талановитим бізнесменом! Його найуспішніша економічна трансакція — багаторічний договір з нафтовим об’єднанням «Галіція» про видобуток вуглеводів на митрополичих угіддях. За умовами цього контракту, «Галіція» заплатила Шептицькому одразу 1 мільйон австрійських крон.
Андрей Шептицький використовує досвід євреїв Львова, співпрацює з ними, зустрічається з рабинами, допомагає коштами. Досвід єврейських фондів допомоги, організації шпиталю, їдалень для дітей бідних батьків, організація притулків, низка бізнес-заходів (у тому числі із залученням консультантів-євреїв), успішних інвестицій, надання позик для розвитку бізнесу — усе це має зв’язок з євреями.

Ось «антисеміт Шептицький» з радянських кінофільмів
У вересні 1918 року митрополит Шептицький не допустив масової участі вірян греко-католиків у погромах львівських євреїв. І з того часу всі єврейські громади Львова шанують його як захисника. У 1935 році у єврейській газеті «Chwila» навіть з’явилося привітання Митрополита з 70-літнім ювілеєм!
Напевно, найцікавішим фактом є те, що Митрополит мав зустрічі з рабинами львівських єврейських громад. А з рабинами реформованих юдеїв дискутував на релігійні теми — нечувана справа для особи з-поза єврейського середовища і християнина! Якщо ми сьогодні говоримо про юдео-християнський діалог, відвідини Іваном-Павлом ІІ синагоги, то українсько-єврейський діалог неможливий без урахування досягнень Шептицького. Інтелектуал, доктор права, богослов, він вважається своєрідним «верховним рабином» українців. Може, звідси й походить окреслення «Український Мойсей»?
Шептицький на івриті спілкується з єврейськими рабинами. А згодом під час Другої Світової війни рятує сім’ю рабина Давида Кахане і сина львівського рабина Курта Левіна. У Львові до 1939 року було понад сто синагог і єврейських молитовних будинків. Зараз залишилося дві синагоги. За найскромнішими підрахунками ізраїльських істориків, митрополит Андрей особисто врятував близько 150 євреїв. А за посередництвом священиків, монахів і сестер — ще кілька тисяч.
Уже у листопаді 1942 року, коли винищення євреїв Галичини доходило кульмінації, з’являється послання «Не убий!» — заклик не вбивати євреїв. Звідти цитата: «У Старому Завіті було сказано: люби твого ближнього, а ненавидь твого ворога. А Христос сказав нам: “Любіть ваших ворогів і моліться за тих, що переслідують вас, щоб ви стали синами вашого Вітця, що на небесах, котрий Свому сонцю велить сходити на добрих і на злих і посилає дощ на праведних і неправедних”».
То чому антиукраїнські сили дотримуються думки про антиєврейські вчинки Шептицького і вважають його антисемітом? Хіба недостатньо доказів у протилежному? Тут є один важливий аспект: Митрополит як політичний лідер українського народу, як людина, що може об’єднати українців через свідчення свого життя, зовсім не вигідний ворогам України. Тим більше не вигідний як рятівник євреїв! Адже предстоятель УГКЦ, Праведник у Галереї Яд Вашем однозначно буде виділятися серед усіх інших праведників, і вирізнить українців серед інших народів світу.