Ukraiński Żurnal - 5/2015

Трагедії маленьких людей у фільмах Єви Нейман

Телюк Олексій, Київ – Варшава

На початку липня на ювілейному 50-ому Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах (Чехія) відбудеться світова прем’єра третього повнометражного фільму українки Єви Нейман «Пісня пісень» (2015).

Стрічка, події якої розгортаються у єврейському містечку початку ХХ ст., є вільною інтерпретацією однойменного юнацького роману Шолом-Алейхема про нерозділене кохання. Новий фільм режисерки потрапив до головної конкурсної програми фестивалю. В документальному конкурсі інша українська стрічка — поетичне кіноспостереження Остапа Костюка «Жива ватра» (2013).
На фестивалі в Карлових Варах, одному з найбільш шанованих у Східній та Центральній Європі, Єва Нейман зі своєю стрічкою не вперше. У 2012 році в спеціальному конкурсі фільмів з постсоціалістичних країн «East of the West» режисерка перемогла з воєнною драмою «Дім з башточкою» (2011).
Єва Нейман здобула режисерську освіту в Німецькій Академії кіно й телебачення в Берліні (1997–2006) — одній із найкращих кіношкіл Європи й альма-матері цілої когорти провідних сучасних представників німецького кіно. В Німеччині Нейман почала знімати перші документальні й короткометражні ігрові фільми. Але події цих стрічок відбувалися переважно в Україні, Одесі — місті, звідки походить родина Єви. До Одеси Нейман поверталася й на стажування на місцевій кіностудії під час зйомок фільму Кіри Муратової «Другорядні люди» (2001).
Перше вагоме визнання до режисерки приходить після документальної дипломної роботи «Божі шляхи» (2006) — історії безпросвітної буденності двох дітей вулиці з Одеси. Після цього фільму режисерка отримала запрошення розпочати нові повнометражні проекти в Німеччині та вирішила повернутися до Одеси й працювати там.
У роки навчання в Берліні відбулося знаменне для Єви знайомство з прозаїком Фрідріхом Горенштейном, який після еміграції з Радянського Союзу в 1980 році оселився в Німеччині. Як зізнається Нейман, саме після прочитання оповідань Горенштейна у неї виникло нездоланне бажання створювати ігрові фільми. Два перші повнометражні фільми режисерки були зняті за мотивами творів письменника.
Фрідріх Горенштейн почав працювати з Нейман над екранною адаптацією своїх оповідань 60-х років «Розмова» і «Старенькі», з чого пізніше виник сценарій фільму «Біля річки». Продовжив починання Горенштейна після смерті письменника Сергій Четвертков — сценарист і актор, знаний з багатолітньої співпраці з Кірою Муратовою. До свого другого повного метру «Дім з башточкою» на основі однойменного автобіографічного оповідання Горенштейна 1963 року (яке мріяв свого часу екранізувати також Андрій Тарковський) сценарій Єва Нейман писала сама.
Повнометражний ігровий дебют Нейман «Біля річки» (2007) став першим фільмом режисерки, зробленим на українській кіностудії. Цим фільмом вона продовжила тему життя літніх жінок в сучасному місті, розпочату документом 2004 року «Все по-старому».
«Біля річки» — це лірична розповідь про один день із життя двох старших жінок, матері (Марія Поліцеймако) й доньки (Ніна Русланова). Все життя героїнь залишилося позаду, а різниця у віці між матір’ю і донькою вже не видається суттєвою. Ранковий візит випадкового гостя змусив жінок зануритись у спогади. Поволі ностальгічний настрій цілком опанував героїнь. Літнім сонячним днем матір із донькою вирішують прогулятися біля річки, купити тістечко в кав’ярні, зайти до ресторану, та, пропливши човном, дістатися того берега, на якому ніхто з них уже не був багато років.
Режисерці вдається передати специфічне відчуття перебування героїнь «поза грою», втрати ними впливу навіть на несуттєві події свого життя, а чи не єдина здатність, яка ще належить їм, — здатність бути свідками життя інших. На прикладі трагікомедійної історії двох жінок Нейман розповідає глядачеві про вселенську інерцію, про  непідвладний людині рух природи. Річка й потяг до неї стають влучними символами втраченого часу, плинності, ностальгії.
«Дім з башточкою» (2011) — фільм більш стриманий, але з виразнішим відчуттям трагедії маленької людини. У стрічці йдеться про восьмирічного радянського хлопчика, який під кінець Другої світової війни повертається з мамою з евакуації. На незнаній залізничній станції маму забирають до лікарні, де вона помирає від тифу. Хлопчик залишається поміж чужих людей та продовжує свою подорож до старого будинку з башточкою на привокзальній площі певного містечка.
Контекст своєї оповіді Єва Нейман залишає емоційно нейтральним та позбавленим історичних чи політичних зауважень. Від цього гранична екзистенціальна ситуація, в якій опинився герой, стає більш тривожною і невизначеною.
Стилістично «Дім з башточкою» подібний до деяких найбільш гуманістичних зразків радянського кіно про війну кінця 1960–70-х років, де були спроби покінчити з брехливим одномірним соцреалізмом. Традицію фільмів, де трагедія поставала без пафосу посвяти, а характери героїв більше не мали єдиного можливого тлумачення, починали Олександр Аскольдов, Михайло Калік, Андрій Тарковський, Лариса Шепітько й передовсім — Олексій Герман. Залишаючи «Дім з башточкою» чорно-білим, Єва Нейман візуально зближує свій фільм з цією традицією.
Для кіномови Єви Нейман у фільмах «Біля річки» та «Дім з башточкою» характерна особлива режисерська увага до оточення головних героїв. Історії літніх матері й доньки чи хлопчика-шукача свого дому не стають більш винятковими й важливішими для Нейман, ніж історії й побут героїв другого, третього планів. В обох фільмах трапляються лаконічні та місткі портрети випадкових перехожих, мандрівників, пересічних людей із вокзалів, вулиць, парків та лікарень. Другорядні ролі у стрічках Єви Нейман часто грають першокласні актори: Наталія Бузько («Біля річки»), Сергій Бахтєрєв («Біля річки»), Віталій Лінецький («Дім з башточкою»), Альберт Філозов («Дім з башточкою», «Пісня пісень»), Марина Поліцеймако («Дім з башточкою», «Пісня пісень»).
Настрій ігрових фільмів Нейман — сентиментальний, мелодраматичний та іронічний, а драматургія значною мірою заснована на позафабульних елементах —  деталях інтер’єрів, мові і манерах персонажів, музиці, побудові мізансцени.
«Пісня пісень» є першою повнометражною екранізацією творів Шолом-Алейхема часів незалежності. У 2016 році виповниться 100 років від дня смерті єврейського письменника і драматурга, більшість життя і творчості якого була пов’язана з Україною. Перший український показ «Пісні пісень» відбудеться в рідному місті Єви Нейман під час VI Одеського Міжнародного кінофестивалю в середині липня — майже одразу після світової прем’єри.