УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 1/2008

До порозуміння українців ведуть політичні реформи

(Скачати весь номер: 1/2008 [PDF, 3.4 Mb])

Текст: Богдан Бачинський, Львів

Коли я починав писати цю статтю, то гадав, що проблема існування двох Україн і тотального непорозуміння між ними — це, радше за все, проблема, яка живе у головах людей старшого покоління, роз’єднаних як об’єктивною історією, так і міфотворчістю радянської влади. Втім, інтерактивне інтернет-спілкування зі знайомими та знайомими знайомих із різних регіонів Східної України продемонструвало, що проблема розколу України має не лише вісь минулого, але й вісь майбутнього. Певна частина сучасної української молоді потрапляє під вплив новітньої міфотворчості маргінально налаштованих політиків. Це стосується як економічно орієнтованих міфів для східняків, так і ура-патріотичних — для західняків. А результат один — через політичну вигоду купки маргіналів, порозуміння між українцями стає все більш важкодосяжною метою.

  

Що нам заважає порозумітись?

 

Чи можна говорити, що через існування в Україні чималої кількості різних ментальностей, різних культур та безлічі світоглядів існує дві України, які ворогують між собою? Чи можна поділити всіх українців на україно- і русофілів? Так може мислити лише дуже обмежена людина, яка насправді не знає України, або яка не хоче її знати. Так можуть мислити політики, бо їм так вигідно. Ділити Україну на два непримиренні табори це те саме, що заперечувати усі найкращі взаємовідносини чоловіка і жінки через відмінність їх статей.

Однак насправді існує не проблема двох Україн, а проблема непорозуміння між українцями. Непорозуміння, яке виникло через різні історичні шляхи, якими пройшли українці та через те, що до сьогодні не подолано стереотипів, які були насаджені для роз’єднання народу. Тому одним із ключів до подолання протиріч між українцями є освіта, яка б давала об’єктивний і неупереджений погляд на минуле, вчила поважати героїчний шлях предків і закладала підвалини спільного майбутнього.

А ще українці не можуть порозумітися, бо не спілкуються між собою. Україна — не маленька країна, в якій дотепер не вирішена проблема міжрегіональних зв’язків. В Україні немає швидкого сполучення між крайньовіддаленими областями (а тільки відносно швидке зі столицею), а тому пересічні українці мало подорожують на протилежний берег Дніпра. Звичайному мешканцю Харкова значно швидше можна потрапити, скажімо, на курорт в Анталію, аніж у Карпати. В Україні дуже мало проектів, які б сприяли спілкуванню українців. І нарешті, навіть сучасні технології телебачення та радіо, що спричинили світову глобалізацію, не мають великої кількості телепередач, які б розповідали українцям про Україну. А тому зустріч пересічного галичанина та донеччанина це неабияка подія для обох, яка, зазвичай, після довгих світоглядних суперечок закінчується святкуванням. Знання один про одного через безпосереднє спілкування — це ще один ключ до порозуміння.

Принагідно хочеться подякувати Партії регіонів та Віктору Федоровичу особисто за те, що в ході виборів президента вони організували чи не найбільший сеанс міжрегіонального спілкування шляхом приїзду на Західну Україну чималої кількості спостерігачів. Внаслідок добового спілкування українців з різними політичними переконаннями назад у Макіївку, Єнакієве чи Харцизьк поверталися троянські коні політики національного роз’єднання, яку намагалась і намагається посіяти Партія регіонів. Заради справедливості, варто подякувати також і помаранчевим польовим командирам за організацію Майдану як зони цілодобового спілкування українців. Однак, все ж таки їхня заслуга є меншою у порівнянні із жертовним кроком регіоналів.

  

Очима львів’янина

           

Як виглядає Львів через призму проблеми порозуміння між українцями? Переважно львів’яни заражені месіанством. У них є непереборне бажання душевного возз’єднання з братами-східняками (на Галичині усі знають, що брати-східняки є людянішими, відкритішими, щирішими, тобто кращими), однак тільки за умови відновлення історичної справедливості. У кожного є своє бачення меж цієї справедливості і кожен несе свою місію по-різному. Втім, усі сходяться на необхідності однакового бачення героїчних і трагічних сторінок історії України та необхідності вивчення української мови. Цікаво, що сама проблема вивчення української мови має в галичан чимало рішень. Від радикального через політику масової і насильної українізації до максимально толерантного, через поступовість і освіту. Нерідко прихильники останнього підходу у розмові з російськомовним українцем переходять на російську, щоб останній не почував себе ущемленим, коли його переконуватимуть, що УПА — це все ж таки герої України.

Існують у Львові також і ті, які не заражені месіанством, а натомість сповідують ідеї федералізму, а то й сепаратизму. Втім, по-перше, таких є небагато, а по-друге, галицький сепаратизм, який виник багато століть тому у зовсім іншій державі, в сучасних умовах зберігається лише як тема для розмов у кнайпах. Його особливістю є те, що він за межі кнайп ніколи не вийде.

Цікавою характерністю галицького месіанства є те, що східняки, які приїжджають сюди навіть ненадовго, досить часто ним заражаються. Що вже говорити про тих, які приїжджають в Галичину на тривалий термін. Якось мій одногрупник, родом із Керчі, який спочатку погано говорив українською, на четвертому курсі заявив нам, що в нього змінився менталітет. За десять років нашого з ним знайомства я можу підтвердити, що таки змінився. І таких випадків чимало. Натомість галичанин, який переїжджає на Схід, несе із собою оте месіанство із його відновленням історичної справедливості.

           

  

Дискримінаційні кола політиків

 

Через політику виникає також проблема ворожнечі між регіональними елітами, які насправді мали б бути зацікавлені у співпраці. В країні діє зав’язана на Києві суперцентралізована бюджетна система, а всі області фінансуються за залишковим принципом, шляхом розподілу невеличкого бюджетного «пирога», між 24-ма охочими його з’їсти. За таких умов змагання еліт переростає у нездорове для країни протиборство з метою урвати найбільший шматок. У цій ситуації економічні еліти, які мали б сприяти порозумінню народу і першими стати на цей шлях, перебувають на шляху постійного протистояння. Про необхідність бюджетної реформи з метою посилення фінансової незалежності як областей, так і самоврядних одиниць, говориться вже більше десятиліття. Однак на шляху цьому стоїть Київ, який розчиняє в собі всі регіональні еліти.

Окрім того, українські політики часто плутають загальнонаціональні інтереси з місцевими. А гальмування розвитку місцевого самоврядування на політичному рівні тільки згущує барви і сприяє непорозумінню.

Чому виникло месіанство зрозуміти неважко. Українці постійно відчували себе дискримінованою, ущемленою нацією на своїй землі. Тому виникнення месіанства — це закономірний процес, коли українці хочуть відчути повагу до себе. Втім, в умовах, коли держава мало-по-малу, але все ж проводить політику українізації через протекціоналістські заходи щодо кінематографа, книговидання, освіти тощо, коли російська мова все більше маргіналізується, а українська набуває рис елітності, активне відновлення колись дискримінованої гідності українців сприяє зменшенню почуттів гідності тих українців, яких намагаються «завербувати». Ось тут проходить головна лінія сучасного фронту порозуміння між українцями. Адже до цього часу західними інтелектуальними елітами не було запропоновано шляху до порозуміння, шляху, на якому вчать новій історії і новій мові. На найвищому рівні, немає демонстрації готовності шукати компроміси, а відтак на Сході все частіше галицьке месіанство сприймається з ворожістю.

В поширенні такої ситуації в першу чергу винні політики, які гальмують бюджетну, самоврядну та інші реформи. Окрім того, винні не тільки чільники комуністів та Партії регіонів, які публічно розпочали ділити Україну, насильно вказуючи на два крайніх полюси. І не тільки праві та ліві радикали, завдяки яким поширюється проблема взаємонепорозуміння навіть між молоддю. Але й ті, які так безграмотно проводять політику українізації. З одного боку, вона проводиться досить в’яло в економічній сфері, а з іншого, занадто агресивно — в гуманітарній. Адже українцям Сходу політики не пропонують альтернативи, окрім тієї, як різко відмовитися від свого і пристати на поки що чуже. Проблема використання розподілу українців політиками є кон’юнктурною і через десятиліття вона зникне через невигідність тим самим політикам. Втім, не зникне проблема порозуміння. Тому саме західна еліта винна в тому, що досі немає загальнонаціонально визнаної і прийнятної для Сходу моделі порозуміння українців.

 

                                                                                   

   
Український журнал