УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 1/2008

Крим — внутрішня проблема України та об’єкт геополітичної гри

(Скачати весь номер: 1/2008 [PDF, 3.4 Mb])

Спілкувався Петро Андрусечко, Київ 

Наскільки Крим відрізняється від решти України? 

Крим є досить специфічним регіоном України. Крим і кримське населення надзвичайно політизоване. Це використовується кримською владою, яка розуміє, що це є її шанс залишатися владою і при поганій роботі. Вона максимально використовує мовні, релігійні та інші проблеми, всіляко стимулюючи їх. Помітно, наскільки великою є політизація населення. Якщо, як кажуть кримчани, поставити запитання, що важливіше: погано заасфальтована дорога, погана якість послуг, медичного обслуговування або низький рівень освіти, чи, наприклад, статус російської мови або виділення землі кримським татарам-репатріантам, вочевидь, для них важливішим буде друге. Мовні проблеми для кримчан чомусь важливіші. Крим відрізняється від Донбасу чи від сусідньої Миколаївської області, де також більшість населення російськомовні. Специфікою Криму є те, що в радянський час тут вдалося створити так званий радянський народ. Проводилася цілеспрямована політика радянської влади, радянського керівництва, коли переселяли сюди специфічний контингент населення: ідеологічно випробуваних людей, колишніх радянських військовослужбовців, або кагебістів, або колишніх міліціонерів, чи представників колишньої радянської еліти — директорів заводів. Виходячи на пенсію, вони мали можливість тут оселитися, оскільки Крим вважався елітним регіоном Союзу. Адже просто так переїхати до Криму було неможливо. Таким чином формувалося населення Криму, виховувався радянський народ, російськомовний. До проголошення незалежності у багатьох районах Криму не вивчалась українська мова, не було жодної україномовної школи. Якщо переселяли простих робітників чи селян, їх також перевіряли. Це мали бути надійні люди, без ідеологічних ухилів. І водночас тут було (як для радянських часів) хороше постачання продуктів, завжди можна було купити м’ясо. Надходили великі інвестиції до кримського бюджету з центрального. Будувалися пансіонати, санаторії. У Криму не було колгоспів, лише радгоспи і тому тут були в радянські часи високі зарплати. Саме тому ці часи добре згадують тутешні росіяни, українці або євреї. А з поселенням татар тут почалися проблеми. У Криму високий рівень ксенофобії до людей неросійської національності. Для інших регіонів більш спільними є соціальні проблеми, для Криму ж на першому місці — політичні, мовні, релігійні. Тут дуже багато радянських людей. 

Порівнюючи ситуацію з початком 1990-х років, коли Київ міг втратити контроль над даною територією, як тепер виглядає ситуація? 

Є багато спільного, але відмінність полягає у тому, що на початку 1990-х років українська держава була вкрай слабкою. Сьогодні Київ не має чіткої політики щодо кримських татар. У Києві два центри влади і різна політика щодо кримських проблем. Колись дійсно була серйозна перспектива втрати Криму, хоча й тепер існує така загроза. Однак внутрішній потенціал Криму заслабкий для цього. 

А зовнішній? 

Він залежить від впливу Росії, з одного боку, а з другого — від контрвпливу. Європейська політика щодо Криму абсолютно ніяка, американська сильніша. І американська політика частково нейтралізує російський вплив. Намагаючись стати супердержавою, Росія свою увагу зосереджує на стосунках з Китаєм, Німеччиною, вибудовуючи політику зі США, і менше приділяючи уваги Криму. Хоча Росія може спровокувати протистояння. Багато хто вважає, що такий вплив посилиться до 2017 року, поки там залишається російський флот. Тоді ж зростатиме протистояння. Зараз для Росії немає сенсу дестабілізувати ситуацію в Криму. 

А якщо у 2017 році вдасться вивести Чорноморський флот, наскільки це поміняє ситуацію? 

Це значно послабить Росію, багато в чому радикально змінить ситуацію в сторону стабільності. У Севастополі, наприклад, ситуація загрозлива, бо ж Чорноморський флот напряму втручається у справи Криму. Багато колишніх військовослужбовців мають подвійне громадянство — українське та російське. Вони зберігають зв’язок з російським командуванням і втручаються. Якщо Флот вийде, звільняться величезні ділянки земель, будуть нові можливості для пасажирського порту. Відкриються величезні можливості для туризму у Севастополі, для європейських туристів, яких цікавить історичний та військовий туризм. Севастопольська влада зацікавлена у цьому, хоча й налаштована проросійськи. 

Щодо кримських татар. Мені особисто здається певним феноменом те, що вільна Україна запросила татар до Криму. Які основні проблеми татар сьогодні? 

Земля, земля, земля. Це вам скажуть усі експерти. Татари вважають себе несправедливо виселеними. Цілий народ було вивернуто з його ґрунту. Закрили їхні бібліотеки, мечеті, спалили їхні книжки. Зараз їх не реабілітували, перед ними ніхто не вибачився. Ці 270 чи 260 тисяч населення, — вони озлоблені, вони ображені. Їм не лише не допомагають, їх надзвичайно ображають, залякують. Тому серед них зростає агресія. Вони кажуть, що «нам не потрібно повертати будинки, але дайте можливість збудувати інший будинок». Тоді земля стає ідеєю-фікс. Адже бізнесменам з Києва направо і наліво роздають землю. Українська держава, щоправда, протягом цих років виділяла багато коштів. Київ лояльно ставився до татар, гуманно, однак на місцевому рівні, на рівні кримської влади це величезна проблема.

 Наскільки сильна радикалізація серед татар? Це може призвести до відкритого конфлікту? 

Лише тоді, якщо в цьому будуть зацікавлені наші сусіди, сили, які розраховують на керований конфлікт. Щось десь можна відпустити, десь можна змоделювати. Але внутрішнього потенціалу немає. Небезпека полягає в тому, що зростають радикальні антиукраїнські настрої. Колись татари були лояльною проукраїнською силою. Тепер вони розчаровані. Є небезпека, що кримських татар зроблять антиукраїнською силою. А татари є впливовими, у світі ж позитивно ставляться до кримських татар.  

Меджліс (орган етнічного місцевого самоврядування татар – П.А.) має реальний авторитет серед татар? 

Звичайно! Хоча він певним чином зменшується. В тому й справа, що немає серйозної альтернативи. Хоча навіть зараз цифри показують, що Меджліс є поважною силою. Наприклад, у Бахчисарайському районі за «Нашу Україну» проголосувало 18% виборців. Другий виборчий округ, який входить у Бахчисарайський район, дав 14%. І цей результат забезпечив Меджліс. З другого боку, він не має серйозної альтернативи. 

У 2000 році я розмовляв у Бахчисараї з представником татарської спільноти, він говорив про загрозу емісарів, які пропагували радикальні настрої... 

Така загроза справді була, особливо у 2002–2004 роках, тепер менше. Чому? Кримська влада загравала з цими емісарами (з Саудівської Аравії, наприклад). Сюди приходили вакхабіти, їм вдалось змобілізувати близько 30 автономних громад. Вакхабіти діяли серед зареєстрованих громад. Татар використовувала й українська влада (наприклад, Віктор Янукович) для залякування місцевих етнічних росіян — ніби татари представляють для них загрозу. Але після зміни влади, коли прийшов Віктор Ющенко, помінялось керівництво СБУ, служби перекрили надходження фінансових коштів, і емісарів вигнали з Криму. Таким чином, вплив вакхабітів зменшився. 

А яким було зацікавлення самих татар? 

Розумієте, це все робилося через гроші. Емісари говорили, що «ви мусульмани і ми мусульмани, ми маємо гроші, ви не маєте, давайте ми вам збудуємо мечеть». Більшість кримських татар не підтримують тих мусульман. Татарський іслам — це такий собі європейський, світський іслам. Навіть більш світський, аніж у Туреччині. Отже, є протидія радикалізму. Мустафа Джемільов говорив про це на останньому Курултаї. Так ось, навіть ці секти, які діють, не втручаються у політику. Найрадикальніше, що я чув про них, це те, що на початку іракської кампанії вони провели мітинг, куди прийшло близько 500 осіб, які тримали плакати з надписом «Смерть американцям!». Це було найрадикальніше. Жодних акцій, мітингів, публічних заяв, які суперечать законодавству. Як правило, це просто групи, які відрізняються у теологічному плані. Наприклад, ведеться теологічна суперечка з ісламськими групами ліванського спрямування. Але з іншого боку, кримські татари відчувають тиск зі сторони Свідків Єгови, які намагаються залучити їх до своєї релігії. 

Які ваші прогнози щодо інтеграції Криму в Україну? 

Маю два, обидва оптимістичні. Перший: з часом розвиток економіки, євроінтеграційні процеси не дозволять Росії впливати на Крим, і ситуація стане стабілізованою. Звичайно, загострюватимуться певні проблеми, але вони будуть другого плану, на перший вийдуть загальноукраїнські проблеми.Інший варіант — стриманіший і драматичніший. Кримське суспільство не зможе знайти порозуміння, і для подолання ненависті потрібний буде якийсь кривавий конфлікт, який змусить кримчан протверезіти і приверне увагу Києва та самих українців до Криму. Через цей конфлікт суспільство зможе очиститись. Я особисто схиляюсь до другого. 

Український журнал