УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 1/2008

На хвилі Етно

(Скачати весь номер: 1/2008 [PDF, 3.4 Mb])

Текст: efandy

 

Останнім часом відродилася мода на етно. Мабуть, це чи не єдиний жанр, проти якого в суспільній свідомості немає жодних упереджень. Але якщо ви думаєте, що „мода на етно” означає дослідження й повернення національних традицій, ви дуже помиляєтеся. Це не копирсання в минулому, це прийняття й художнє опрацювання того, що дійшло до нас, попри всі перепони глобалізації, урбанізації й денаціоналізації. А художнє опрацювання відтак означає таку м’ясорубку, продукт на виході якої іноді їстівний, іноді ні, але завжди становить дивовижну мішанину традицій, напрямків, стилів і жанрів. Сьогодні маємо можливість порівняти два альбоми, що з’явилися 2007 року на хвилі саме моди на етно.

  

Франківський етно-ска гурт "Перкалаба" випустив свій другий повноцінний альбом. Давно пора було, бо перший альбом ("Горрри!") було раз перевидано, раз реміксовано, а раз продано російському лейблові "Bad taste" під іншою назвою ("Свято грибів і форелів"). Зразу видно, що їхній продюсер, Олег "Мохнатий" Гнатів, намагається з кожної ноти витиснути всі гроші, які вона може принести.

"Говорить Івано-Франківськ" – гідне продовження творчої традиції групи: веселий ска-панк із народними мелодіями, під який можна і весело поскакати на весіллі, і який можна уважно послухати в навушниках, врешті отримавши шалене задоволення від одного й другого. Хоча тільки розривки вам ніхто не обіцяє: в альбомі переплетені настрої шалено веселого вечора з горілкою і танцями та ранку, в який похмілля намагаються подолати добрим каннабісом, причому його явно більше, так що „Перкалабу”, мабуть, не варто вважати за таку вже веселу й радісну групу. Танцювальних треків небагато: „Говорить Івано-Франківськ”, „Розлабка”, „Полька” й „Ау”. Всі решта хоч і виконані в традиційній для „Перкалаби” манері, однак залишають неоднозначні врадження, радше похмурі, ніж радісні. „Фігурноє катаніє” заслуговує на відзнаку за Особливо Химерну Лірику (Взимку, на ставу, серед води \ Коні скачуть в леді, як у полі, хлопці люблять їздити кіньми \ І як діти чемнії ті коні); „Коровки” – похмурий музичний калейдоскоп із карпатських пейзажів, „Мажорний льотчик” вдався значно більш задумливий, аніж попередня мінорна версія. Трохи несподівана кількість обробок („Говорить Івано-Франківськ” – на мотив позивних івано-франківського радіо, маячна „Перда” – на мотив Інгрід, „Тромба” – на Ніно Россо) та каверів: „4 танкісти” – польська військова, „Ясени” – класика радянської естради та „Червона Фіра” – єдиний однозначно зайвий на альбомі трек – на давно неактуальних „Братів Гадюкіних”.Альбом характеризує цілком довільне поводження з мовою і пісенною лірикою, а також химерний, досить похмурий, гумор (зокрема в анекдотах-вставках про Івана Івановича поміж треками), що не так смішить, як змушує посумувати разом із музикантами. Все це разом, попри весь гуцульський драйв „Перкалаби”, виводить її з категорії розважальної музики. Це вже не „Gogol bordello”, з якими їх порівнювали раніше; тепер „Перкалаба” настроєво потиху наближається до рівня розпачливо-веселого „АукцЫону”. Але традиційна напіввесільна манера гри „Перкалаби” до такого настрою не надто пасує, між настроєм і музикою відчутний значний розрив, який і в слухача породжує певну напругу. Тож рекомендую альбом радше для вдумливого прослуховування в дощовий день, а на гулянку з пиятикою варто дібрати щось відповідніше.Оцінка – 7/10 

Дебютний альбом чернівецької групи „Гуцул Каліпсо”, що отримав назву „Рекет-гангстєра”, випущений в грудні 2007 року, репрезентує ще один зразок музики, що виникла на хвилі моди на Етно. Термін “гуцул-хоп-ейсід-джаз”, яким музиканти означують свій жанр, вказує, правда, не так на манеру виконання, як на кризу визначення музичних жанрів узагалі, але по-іншому цю еклектику, мабуть, назвати й не можна. Джаз-рокова, із вкрапленнями фанку й acidу музика з речитативним вокалом a-la ТНМК, що, до того ж, присмачений сильним гуцульським акцентом з діалектизмами. Все це творить напрочуд дивну суміш, правду кажучи, досить нестравну. Якось у інтерв’ю лідер гурту Богдан Федчук говорив, що „наша фішка – це контраст, класна музика і під неї соціальний текст”,  однак із контрастом музиканти явно перестаралися. Інструментальні партії можна було би назвати бездоганними – фанкова гітара, заводна духова секція, цікава басова партія, народні карпатські мотиви, грамотно вплетені в загальну музичну тканину – все це звучить неоригінально, але принаймні якісно. Зате вокал і текст не викличуть огиди хіба що у затятих любителів стилізації під карпатський рогулізм: „соціальна” лірика викличе приємні емоції хіба що в любителів повторювати одну й ту ж тупу фразу придуркуватим голосом протягом кількох хвилин. Тому-то пісні видаються невиправдано затягнутими за триванням, а інструментальні вставки – подарунком небес.

Оцінка: 3/10    
Український журнал