У вівторок, 4 березня 2008 р. міністри закордонних справ Польщі та України, Радослав Сікорський і Володимир Огризко, парафували договір про малий прикордонний рух між обома країнами. Підставою для цього договору є Розпорядження (ЄС) № 1931/2006 від 20 грудня 2006 р., що встановлює принципи малого прикордонного руху на зовнішніх кордонах ЄС і вносить зміни до Шенгенської угоди.
Договір про малий прикордонний рух має дозволити мешканцям прикордонної смуги завширшки 50 км користуватися спрощеними правилами перетину кордону. Практично це означає, що близько 1,5 млн. громадян України з 1545 населених пунктів зможуть в’їжджати до Польщі без віз. З польського боку малий прикордонних рух охопить близько 800 тис. жителів із 1822 населених пунктів Люблінського та Підкарпатського воєводств.Після парафування договір буде представлено на затвердження Європейській Комісії, що відкриє дорогу до його підписання, після чого передбачається повна процедура ратифікації. Це все означає, що момент появи в Польщі перших бенефіціантів угоди про прикордонний рух, настане ще не скоро. Підписання договору планується на кінець березня 2008 р., на час візиту польського прем’єр-міністра Дональда Туска до Києва.Польсько-українські переговори стосовно прикордонного руху тривали дуже довго. Угорщина відповідний договір з Україною підписала ще перед своїм приєднанням до шенгенської зони, тобто у вересні 2007 р. Найсерйознішою проблемою польсько-українських переговорів було питання медичного страхування учасників прикордонного руху. В результаті компромісу сторони домовилися, що громадяни, які перетинають кордон в рамках малого прикордонного руху, будуть зобов’язані викупити страховий поліс на весь час перебування на території сусідньої країни, але не менше ніж на 14 днів. Гарантійна сума страхування повинна складати щонайменше 20 тисяч євро. В страхових фірмах, які діють на території Польщі, такий поліс коштує, залежно від компанії, кілька десятків злотих, тобто 15–25 євро. Трохи статистики Будь-які зміни правил оформлення віз зазвичай супроводжуються деклараціями політиків про те, що новий режим не матиме негативних наслідків для взаємних контактів громадян зацікавлених держав. Договір про прикордонний рух не був винятком. Політики охоче розповідали про його значення для розвитку взаємних польсько-українських контактів. Чи дійсно цей договір можна вважати шансом на збільшення інтенсивності контактів? Відповідь можна частково знайти в статистичних даних.У 2007-му польсько-український кордон перетинали більше ніж 19 млн. разів (в обидва боки), причому, як свідчить наведений нижче графік, від 2004 року, коли Польща увійшла до ЄС, інтенсивність руху через польсько-український кордон помітно зросла. Таким чином, можна вважати, що запровадження Польщею віз для громадян України восени 2003-го не ускладнило суттєво польсько-українських контактів. Варто звернути увагу на те, що наведена тут кількість перетинів кордону, об’єктивно не є великою, навіть попри її зростання останніми роками. Для порівняння: в тому ж 2007 році, польсько-словацький кордон перетинався 17 млн. разів (тобто майже так само часто, як польсько-український), при тому, що населення Словаччини приблизно у 8 раз менше за населення України. Одним словом, на теперішню інтенсивність руху на польсько-українському кордоні, безперечно, впливають зовнішні чинники, серед яких можуть бути і візи, і катастрофічно мала кількість пунктів перетину кордону (їх усього 11, а на польсько-словацькому кордоні ще до вступу цих країн у шенгенську зону діяло понад 50 пунктів перетину кордону).Можна припустити, що якби не було штучних перешкод на зразок віз чи згаданої недостатньої кількості пунктів перетину кордону, інтенсивність руху наближалась би до тієї, яка спостерігалася на польсько-німецькому кордоні перед приєднанням Польщі до шенгенської зони. Польсько-німецький кордон краще надається для порівняння тому, що чисельність населення Німеччини (близько 80 млн.) не різниться так сильно від чисельності українців, як у Словаччині. Польсько-німецький кордон у 2007-му перетинався 104 млн. разів, тобто більш ніж у 5 разів частіше, в порівнянні з польсько-українським кордоном. На цьому кордоні практично не було штучних перешкод: від громадян Польщі і Німеччини не вимагали віз, кількість пунктів перетину була достатньою, принаймні останнім часом в пасажирському русі між цими країнами практично не траплялося черг.Отже, слід очікувати, що інтенсивність руху на польсько-українському кордоні буде — в міру зникання перешкод — наближатися до 100 млн. перетинів кордону на рік.Статистика ще не відреагувала на запровадження нових візових правил після приєднання Польщі до шенгенської зони. Перших результатів можна очікувати влітку, коли польські прикордонні служби опублікують дані за першу половину 2008 року. Дані стосовно кількості віз, які щорічно видають громадянам України консульства різних європейських країн показують, що польсько-українські контакти складають значний відсоток загальної кількості контактів між українцями і Європейським Союзом. У 2006 році Польща видала громадянам України більше ніж 560 тис. віз. За цей самий період Словаччина і Угорщина сумарно видали близько 260 тис. віз, а всі країни тодішньої шенгенської зони —лише 290 тис. віз, тобто ненабагато більше половини кількості, виданої Польщею. Ця статистика, з одного боку, добре відображає винятковий статус Польщі як євросоюзівського сусіда України, з іншого — означає велику відповідальність Польщі. Українці часто формують свою думку про стосунки між Україною та ЄС, дивлячись на Польщу та її стосунки з Україною. Тому для майбутнього ставлення українців до ЄС має велике значення те, чи запровадження нового візового режиму після приєднання Польщі до шенгенської зони стане новою серйозною перешкодою в доступі українців до Європейського Союзу. Значення договору про прикордонний рух З точки зору мешканців Польщі, які можливо хотіли б відвідати Україну, щойно парафована угода не має жодного практичного значення — нічого не полегшує, нічого не ускладнює. Від самого початку стосунків між Польщею та незалежною Україною поляки їздять в Україну без віз. В 90-ті роки це відбувалося на основі окремих двосторонніх договорів, згодом — від вересня 2005 року — на підставі одностороннього рішення українського уряду про скасування віз для громадян країн Європейського Союзу і деяких інших (наприклад, Швейцарії, США, Канади, Японії, тощо).Інакше ця справа виглядає з українського боку. Дедалі тісніша інтеграція сусідів України (Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії) з Європейським Союзом спричиняє дедалі більшу закритість цих сусідів на контакти з Україною. Це проявляється, зокрема, в ускладненні візових процедур та у вимогах, які звичайним громадянам дедалі складніше задовольнити.До осені 2003 р. діяв польсько-український договір про безвізовий рух. У 2003-му цей договір замінили іншим, який запроваджував візи для громадян України. Україна погодилася не вводити у відповідь візи для громадян Польщі, завдяки чому польські візи для українців були безкоштовні. Наведені вище статистичні дані щодо руху на польсько-українському кордоні демонструють, що українці швидко адаптувалися до нових умов і правил, а візи не стали серйозною перешкодою в польсько-українських контактах. Достатньо легко можна було тоді отримати багаторазову, довгострокову візу, чим громадяни України користалися дуже часто. Статистика прикордонної служби не реєструє громадянства осіб, що перетинають кордон, але інші дослідження показують, що більшість із згаданих 19 млн. перетинів кордону здійснювали громадяни України.Вступ Польщі до шенгенської зони пов’язаний з подальшим загостренням візового режиму для українців. Візи стали для більшості платні (звільнення з оплати стосується лише деяких категорій громадян), крім того, значно складніше отримати довгострокову чи багаторазову візу.У світлі тих даних варто здавати собі справу з того, що договір про малий прикордонний рух не вирішить проблеми серйозного обмеження доступу українців до Польщі (як і до Європейського Союзу). Прикордонний рух — це лише прочинення дверей, які, по суті, закриваються. Варто працювати над тим, щоб ці двері не закривалися щільно, а парафовану щойно угоду не можна трактувати як заміну інтенсивної праці, кінцевим результатом якої повинно бути повне скасування шенгенськими країнами віз для громадян України. Лише тоді контакти між Україною та ЄС будуть розвиватися з природною інтенсивністю, пропорційно до бажань та рівня економічного розвитку всіх сторін.
