УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 4/2008

Кохати патологічно

(Скачати весь номер: 4/2008 [PDF, 2 Mb])

Текст: Тибор Грозань, Братислава Залежність від сексу викликає такі ж фізіологічні процеси, що й при інших видах залежностей. Якщо потреби залежної від сексу людини залишаються незадоволеними, вона відчуває тілесну та душевну напруженість, нервовість, втрату концентрації уваги та підвищений кров’яний тиск. Основною вихідною точкою погляду на розвиток нормальної, психічно здорової людини є прийняття факту, що така людина може розвинутися лише в стосунках з іншими людьми. Тобто розвиток здорової психіки соціально зумовлений і досвід стосунків у ранньому дитинстві є вирішальним для розвитку нормальної особистості. Без соціальних стосунків (передусім — без прив’язаності дитини до матері та сім’ї) нормальний розвиток людської психіки неможливий. Біологічну матір і сім’ю можна замінити, але об’єкт сім’ї і матері — незамінний. Для нормальної людини перебувати в партнерстві є безумовною необхідністю. А стосунки з матір’ю є найважливішим у житті людини зв’язком, який виникає ще до її народження. Коли ми є ще тільки плодом у тілі матері, ми існуємо в двох вимірах — у стосунку до самого себе, і у стосунку з матір’ю (хоча ми цього й не усвідомлюємо). Ці взаємини існують не лише на фізичному рівні (забезпечення поживи, тепла, безпеки), але й психічному... Стан абсолютної залежності дитини від матері триває до пологів, однак ще наступні чотири роки після народження дитя в нормальних умовах повністю орієнтується на маму. Якщо стосунки «мати – дитина» відбуваються у спокої і стабільності, вони дають добрі передумови для розвитку дорослої людини. (Несвідомі) сумнівиІснує і діє правило, за яким характер стосунків з нашого дитинства ми несемо в собі упродовж цілого життя. Ті, в кого було спокійне, безпечне дитинство і люблячі батьки, мають усі передумови для того, щоб сприймати себе як людину повноцінну, варту любові й довіри. Також вони отримують добру модель для побудови — вже в дорослому віці — вдалих стосунків з іншими людьми. З іншого боку, той, у кого взаємини в дитинстві з якихось причин були невдалими (поганий психічний стан матері, погані подружні стосунки між батьками), той завжди сумніватиметься (цілком підсвідомо) і в собі, і в партнері. Ця недовіра, хоч і несвідома, постійно завдаватиме шкоди стосункам людини з іншими. Дуже часто під час терапії виявляється, що за проблемами в партнерському житті стоять власні — закладені в ранньому дитинстві — досвід, ставлення, моделі поведінки. Останніми роками набули поширення теорії, згідно з  якими ми несемо в собі не лише досвід з нашого власного дитинства, і що причиною багатьох порушень у взаєминах (із самим собою чи з партнером) є приховані події та вчинки, які трапилися в сім’ї задовго до нашого народження. У випадку, коли в батьків та сім’ї є давні родинні історії, традиції та поколіннєвий досвід (незважаючи на те, чи батьки усвідомлюють це, чи є лише несвідомими носіями традицій і звичок), цей спадок впливає на нащадків, і вони передають його наступній генерації.  Взаємні компенсації неспроможностіЗалежність від партнера виникає з двох основних причин. Першою і «здоровою» є те, що людина потребує задовольнити певні потреби, наприклад, стати батьком чи матір’ю, знайти близьку душу, кохати та бути коханим. Друга, «нездорова» причина активізується, коли один із партнерів є невпевненим у собі і йому потрібен хтось, на кого він може в житті покластися, або він мусить кимось володіти, щоб повірити в себе (нерідко у формі неадекватного, гіперболізованого піклування про когось). Якщо в стосунках перебувають двоє незрілих або психічно нестійких людей, то кожен із них використовує партнера для компенсації своїх власних дефіцитів. Наприклад, незрілий мужчина без відповідного позитивного образу постійно звинувачуватиме партнерку в тому, що він не може їй довіряти, весь час підозрюватиме її в тому, що вона зустрічається або мріє зустрічатися з іншими чоловіками. Жінка, що звинувачує партнера в неспроможності, часто сама невпевнена та нерішуча. Правда, вона цього ніколи не визнає, а своє почуття невпевненості та слабкості компенсуватиме атакуванням партнера. Таких компенсацій та взаємнодоповнюючих обмінів у кожному партнерстві є достатньо. Та не це найбільша проблема. Криза з’явиться тоді, коли одна сторона почне просуватися коштом іншої, коли один із партнерів своїми вчинками «забирає» в іншого простір і обмежує його право задовольняти власні потреби.Якщо говорити про партнерську залежність, не можна не згадати про залежність від сексу, яку інколи діагностують як патологічне порушення — гіперсексуальність (німфоманія в жінок та сатиріаз у чоловіків). Залежність від сексу як прояв розладу — типова для маніакальних станів. Її можна знайти також у параноїдальних, невпевнених, емоційно лабільних осіб, які сексуально гіперактивні, намагаються довести собі й іншим свою силу та успішність. Часто трапляється, що в особи з істеричним розладом особистості, крім того, що надмірно проявляються емоції, самооцінка залежить від кількості статевих актів.  Чи можна вилікувати залежність від партнера?Можна. Добрий терапевт допомагає пацієнтові проаналізувати, чого саме йому бракує в стосунках, які потреби були не задоволені в дитинстві чи в далекому минулому, в який спосіб пацієнт шукає ці прогалини і намагається заповнити тепер. Якщо ці потреби буде задоволено, ми можемо звільнитися від них і починати шукати нові. Найбільшою проблемою та найчастішим конфліктом у терапії є незадоволені потреби з минулого (передовсім зі сфери родинних зв’язків), які ми несвідомо переносимо в сьогоднішні стосунки, а ті зазнають через це руйнівного впливу.  Насамкінець я хотів би повернутися до ідеї сили та значення досвіду перших життєвих взаємин — стосунків матері та дитини. Вони є найважливішим фактором нашої впевненості в собі, тому втрачаючи їх, ми найгостріше відчуваємо депресію, самотність та безпорадність, а заради збереження цих взаємин — спроможні на все.
Український журнал