Ukraiński Żurnal - 4/2008
«Невинна» боротьба з власним тілом
(Скачати весь номер: 4/2008 [PDF, 2 Mb])Текст: Івана Ґрешлик, Прага
«У всьому винні батьки», — твердять терапевти. «У всьому винні терапевти», — скаржаться батьки. А пацієнти переконані, що з ними взагалі немає жодної проблеми. Мабуть, немає людської хвороби, болю чи травми, за які можна було б звинуватити когось одного, і чітко визначити причину. Якщо ж говорити про розлади прийому їжі (РПЇ) — булімію та анорексію — висвітлення причин, перебігу, наслідків та ефективної терапії до сьогодні неоднозначні. Можливо тому суспільство або спрощує ці проблеми, або навпаки — медіа приділяють їм надто багато уваги, через що нерідко трапляється зворотній ефект — кількість хворих молодих дівчат зростає.
«Аnorexia mirabilis» В часи середньовіччя добровільне голодування пов’язувалося з аскетизмом. Віруючі були переконані, що не їжа, а Бог утримує їх при житті. Пізніше, в добу модернізму, з’явилися «чудесні панянки», які виживали без достатньої кількості їжі, а позаяк лікарі вважали такий феномен чудом, то й назвали його відповідно: «anorexia mirabilis». Згодом «чудесних панянок» почали вважати істеричками, які лише привертають до себе увагу. Подібні пересуди тривають до сьогодні. Чимало людей вважає РПЇ лише вибриками дівчат, яким бракує сили волі почати харчуватися нормально. Насправді ж анорексики не здатні справитися зі стресом та ситуаціями, які вимагають вирішення проблем, і їжа стає єдиним засобом, завдяки якому вони зберігають почуття контролю над обставинами. На відміну від хворих на булімію, анорексики худнуть, катастрофічно втрачаючи вагу. На початковій стадії хворі відмовляються їсти жирні та солодкі продукти, фізично себе перевантажують. Боротьба з голодом може закінчитися переїданням, після чого вони почувають себе винними, недосконалими і карають себе ще суворішим режимом харчування. Опісля цілком втрачають контроль над прийомом їжі, не вміють визначити нормальну порцію, тож навіть з’їдаючи за увесь день лише одну мандаринку та випиваючи дві склянки води, вважають, що це забагато. Трапляється, що впродовж 1,5 року вони втрачають від 20 до 50% своєї ваги. Третина хворих на анорексію «переходить» у булімію. Багато, швидко та самаБулімія, яку люблять називати «вовчим» або «бичим» голодом (від грецького bus — бик, limos — голод), характерна споживанням надмірної кількості їжі за короткий час. Під час «ритуалу обжирання» хворий у буквально екстатичному стані поглинає жирні та пересолоджені страви, змішує солодке з солоним, дозволяє собі все, на що раніше розповсюджувалося його табу. Після відчуття насолоди, задоволення та розслаблення, хворий починає ненавидіти себе, звинувачувати й пригнічувати, штучно викликає блювоту і почуває себе ще більше винним — адже не втримався й утратив контроль, який у собі «свідомо» культивував. Діагноз булімії встановлюється, якщо подібні епізоди виникають принаймні двічі на тиждень упродовж шести або більше місяців. У випадку булімії вага спадає повільніше або взагалі не зменшується, тому не завжди вдається розпізнати хворобу. Поштовхом до нападу переїдання найчастіше бувають гостро емоційні, стресові моменти: втрата близької особи, родинні, професійні або партнерські проблеми, що ускладнюються депресивними настроями, почуттям самотності, безнадії — усе це хворий намагається побороти надмірним поглинанням їжі. Булімію часто порівнюють із синдромом зловживання їжею — пацієнти втрачають контроль над кількістю спожитої їжі, після чого почувають себе винними й потворними, впадають в депресії, ізолюються від людей. Переїдають вони по кілька разів денно, не відчуваючи голоду, їдять дуже швидко, але не зловживають штучним викликанням блювоти. Апетит значно посилюється також у психічно хворих, що перебувають в маніакальних станах, але він так само не сягає ступеню булімії. Так воно й повинно бутиБільшість хворих на анорексію та булімію належать до вікового діапазону 14–35 років. Як і в інших залежностях, у цьому випадку хворий заперечує, що в нього проблеми, і пояснити йому, що його бачення власного тіла є межово суб’єктивне — майже неможливо. Хворі цими недугами майстерні у створенні вигадок, фіктивних історій про їжу, однак існують певні ознаки, що допомагають діагностувати хворобу ще на ранніх стадіях. Наприклад, коли виразно худорлява особа бажає схуднути ще, часто і привселюдно критикує свій вигляд. Трапляється і так, що людина вдає, ніби справа краси і тіла її не цікавить, хоча насправді ні про що інше думати вже не здатна. Щодо втрати апетиту, бувають випадки, коли хвора починає займатися готуванням, кулінарією, збирає рецепти і т.п. Ще однією ознакою-попередженням є чергування ейфорії з депресією, зокрема, в анорексії. Внаслідок біохімічних змін, викликаних недостачею їжі, хворий часто буває в піднесеному настрої (стан, подібний до стану аскетів після голодування), має багато нових ідей, планів. Однак, коли людині не вистачає енергії, в неї починаються проблеми з концентрацією, радість раптово переходить у депресію, агресію, або ж хворий замикається в собі, відмовляється розмовляти. Іноді виникає загроза самогубства. Як і в інших залежностях, основними факторами РПЇ, що провокують хворобу, є соціальні умови та індивідуальні риси особистості. Щодо першого, то вистачить зазирнути в кіоск із пресою, прислухатися до жіночих розмов у громадському транспорті, або уважніше придивитися до вуличних біґбордів, аби переконатися, що найчастіше жінок зачіпають теми фігури та харчування. Власних і чужих. Що ж стосується індивідуальних ознак, то схильність до хвороби визначається заниженою самооцінкою, хоча в більшості випадків йдеться про інтелігентних, освічених і цілком успішних осіб. Єдине, що можна їм закинути (і за чим можна їх розпізнати) — надмірний перфекціонізм. Найчастіше вони походять із родин, де їм ставилися зависокі вимоги. Все, чого їм вдалося в дитинстві досягти, батьки вважали природнім, ніхто їх за це не хвалив і не намагався додати мотивації. Мовляв, «так воно й повинно бути». Саме таке ставлення часто викликає в дитині почуття недосконалості, яку вона згодом, подорослішавши, поверне проти себе і проти інших, перебираючи міру з перфекціонізмом та контролем наді всім і вся (у тому числі й над харчуванням). Хто кого не любить?Матері дівчат, хворих на РПЇ, неодноразово запитують: «У чому моя помилка?», сподіваючись, що винен усе ж хтось інший, а не вони. Саме в цьому і є проблема. Фахівці сходяться на тому, що РПЇ тісно пов’язані з неадекватним ставленням батьків до дітей у підлітковому та пізнішому віці, через що дівчатка, скажімо, починають експериментувати з власним тілом, щоб «нагадати» про себе та заслужити похвалу, якої не діставалося раніше. В такий спосіб юна особа починає несвідомо маніпулювати членами сім’ї та близькими. Статистика свідчить, що за анорексією стоять погані стосунки з матір’ю, а булімія найчастіше пов’язана з батьком. За даними фахівців, в «анорексичних» родинах мати зазвичай потерпала від нестачі позитивних емоцій або від недостатньої фінансової підтримки чоловіка, через що врешті-решт «присвячувала» своє життя надмірній опіці над донькою, таким чином переносячи на неї власні страхи й непевність. Відомі протилежні випадки, коли матері повністю ігнорували своїх дочок у дитинстві. Результат, на жаль, і в першому випадку, і в другому випадку — однаковий. Батьки дівчат, хворих на булімію, в минулому зазвичай були холодними, уникали проявів позитивних емоцій. Аж до шпитальної кризи і початку лікування вони або надто пасивні, або ігнорують проблему, або звинувачують доньку в нездатності справитися з хворобою, чим лише поглиблюють проблему. Окрему групу хворих на булімію складають дівчата, які зазнали інцестуального насильства. Психологи наголошують на тому, що дитина змалку вчиться справлятися з різноманітними станами власного еґо на прикладі і за допомогою батьків. Якщо їй не дістається достатньо підтримки від них, то в рамках авторегулювання її психіка провокуватиме соматичні розлади та відхилення (ритмічне погойдування, кивання головою, мастурбація, потяг до перверзій). Фройдистка Шелдон Бах зараховує до цієї групи симптомів і неадекватне ставлення до їжі, коли діти зловживають нею, як седативним засобом, що регулює стани ексцитації. Тобто в найзагальніших рисах, голодування як прояв РПЇ є своєрідним захисним механізмом проти депресії та почуття самотності. Рани, що важко зализуютьсяХоча анорексія та булімія відрізняються способами регулювання ваги тіла, можна знайти їхні спільні симптоми. Перш за все, пацієнтки маніакально бояться погладшати, практикуючи задля цього екстремальні способи — штучне блювання, зловживання проносними та сечогінними засобами, клізмами. Вони потерпають від депресії, дратівливості, агресивності (іноді — через надмірну чутливість до світла і звуку) та перепадів настрою. Типовою ознакою є різноманітні ритуали, пов’язані з харчуванням: хворі часто міфологізують цю сферу, обдурюють себе і інших, вигадують речі, яких не було тощо. Анорексики доволі часто акцентують свою вищість, оскільки вважають, що краще за інших розуміються на правильному харчуванні і догляді за фігурою. Крім того, люблять керувати або піклуватися оточенням, даючи поради щодо їжі, чим, по суті, виявляють свою хворобу. Мало хто з анорексиків на перших стадіях усвідомлює, що у фіналі «невинної боротьби» зазвичай бувають жертви. У хворих порушується обмін речовин, доходить до аменореї, гіпокаліємії, судом, серцевої аритмії (в деяких випадках серце повністю зупиняється), зневоднення організму. Для хворих на булімію через постійне стимулювання блювоти типовими є болі в шлунку, виразки в роті, карієс. В багатьох знижується тиск і температура тіла. В анорексиків припиняється робота нирок, випадає волосся, шкіра стає блідою, сухою, лущиться, зменшуються скелетні м’язи. Від 5 до 21 відсотка хворих на анорексію госпіталізованих жінок, помирає в лікарні. Терапія фемінної патології Анорексія та булімія — питомо фемінні хвороби: 90–95% осіб, що мають проблеми з харчуванням, складають жінки. За статистикою, на дванадцять хворих на анорексію жінок припадає один чоловік. Чоловіки, «вирішуючи» свої психологічні проблеми, найчастіше вдаються до зловживань алкоголем або практикують патологічну сексуальну поведінку. За складністю лікування анорексія займає друге місце після наркоманії. Подібно, як в інших залежностях, у випадку анорексії покращення стану пацієнта не означає його абсолютного видужання. Як алкоголізм та наркоманія вимагають пожиттєвої абстиненції, так анорексія до кінця життя залишає ризик рецидивів. Стосовно конкретних способів терапії, то світовий досвід показує, що антидепресанти в процесі лікування булімії є неефективними, позаяк затамування депресії не означає її подолання, тож пацієнт без спеціальної систематичної терапії навряд чи зможе видужати. В практиці при РПЇ найчастіше застосовується когнітивно-біхевіоральна, сугестивна, динамічна, групова або родинна психотерапія, що триває від трьох до шести місяців. Останніми роками все популярнішою є феміністична психотерапія (її принципи використовує соматотерапія), яка зосереджується на підсиленні самооцінки жінки, на тому, щоб навчитися позитивно сприймати власне тіло і власну сексуальність. Тим, у кого близька особа страждає від анорексії чи булімії, радять уникати нав’язуваної хворим маніпулятивної гри, не обговорювати його вагу, статуру тощо. Що ж до винуватців, то їх, напевно, й справді немає. Є лише конкретна людина, яка завжди може сказати «досить!» — нав’язаним стандартам, нав’язливим порадам і співчуттю, комплексам і прихованим ритуалам. Сказати «досить!» і, дивлячись у дзеркало, почати нарешті дивитися правді в очі.
