Ukraiński Żurnal - 4/2008
(Не)залежність наша повсякденна...
(Скачати весь номер: 4/2008 [PDF, 2 Mb])
Текст: Дана Мігалікова, Валладолід
Вона чатує на кожному кроці. Випускає кігтики там, де ми її передчуваємо, і там, де вже здається, ніби вона не дістане нас своєю лапкою. Вона всюдисуща, хоч ми наївно думаємо, що можемо уникнути її. Деколи здається, що в боротьбі з нею ми перемагаємо. Однак після кожного бою вона вчергове кидає нам рукавичку, а ми, виснажені боротьбою, виклик приймаємо. Ми вже звикли до неї і цей безконечний двобій сприймаємо, як складову частину не лише нашого життя. Наша суперниця стала частиною нас самих швидше, ніж ми це встигли усвідомити. Звати її — (Не)залежність, і вже саме ім’я дає їй право перелицьовувати свій двоколірний плащик, коли завгодно. Причина цілком проста: їй кортить з нами погратися. І щоразу частіше вона кличе на допомогу свою прибічницю (секундантку) і вірну подругу Моду, яка нині змінила ім’я на «бути ’in’». Надто заплутано? Нічого. Адже рішення цілком просте — якщо хочете бути «in», вистачить не бути «out», тобто потрібно йти в ногу з часом. Це стосується не лише того, що ви одягаєте, або на чому їздите. Модно бути (не)залежним взагалі, точніше — (не)ототожнюватися ні з чим такою мірою, щоб це ставало (не)комфортним для оточення і нас самих. Іноді досягти цього непросто. Інколи це може бути цікаво. Зокрема тому, хто володіє мистецтвом балансу. Бути собою — модно, але непростоЛюдина — істота суспільна і тому приречена блукати лабіринтами стосунків, поглядів, забобонів, інтересів, пристрастей тощо. В цьому лабіринті на неї чигають не лише пастки на кшталт «що про мене подумають», але й спокуси популярних трендів на зразок модного нині гасла «будь самим собою». Нам, жертвам попереднього режиму, вихованим «від імені колективу» у дусі «суспільної свідомості», такий підхід видається чужим. Він є вигідним рішенням для тих, хто засвоїв його першим, не замислюючись, що може ховатися за позірною простотою. Щоб «бути самим собою», насамперед потрібно кимось бути. А як стати «кимось» — кожен вибирає сам, тим більше, що все і справді залежить від самої людини. Шкала можливостей людини та її вибору — неймовірно широка: від чистого альтруїзму до безбожного егоїзму. Цією шкалою можна просуватися абсолютно вільно, зважаючи на більш чи менш прогнозовані наслідки. Саме «прогнозування» наслідків асистує (не)залежність, яка спокушає — відмовитися або пристосуватися, переконувати або погодитися, відхилити або вислухати, обізватися або змовчати. До власної (не)залежності людина приходить поступово. А коли досягає її, намагається сама перед собою це певний час приховувати. Йдеться не лише про запаморочливі спокуси вийти з «цієї» реальності в «інший» світ, хоча це рішення додає до звиклих проблем ще одну: всупереч тому, що «інший» світ обіцяє «вічний оргазм», його недосконалість кидається в очі — засоби для «втечі» все ж доводиться добувати в нашій спільній реальності. Бути залежним від будь-чого та будь-кого — принизливо. Бути незалежним — важко. За людську залежність змагається занадто багато претендентів. А людина — одна. Сучасність сплетена з найновішої техніки та засобів ЗМІ. З усіх боків тисне інформація. Сьогодні модно «бути» поінформованим про все — що діється й не діється, що сталося чи могло статися. Панна Інформація часом трохи настирлива. Нагадує про себе у брендах, слоґанах, намагається шокувати ходами політиків на шахівниці світової політики, їхніми промахами в приватному житті, економічними вказівками, бульварщиною. Однак в кінці тунелю миготить світелко. Людина набуває імунітет до напливу цього розмаїтого «будь-чого». Стає витонченішою, оскільки знає, що період, в якому живе, не надто відрізняється від усіх попередніх. До речі, іноді приємно натрапляти на речі, не до кінця зрозумілі — тоді поринаємо у сумніви. Людина справді дасть собі раду. Якщо буде залежною… від етики та здорового глузду.
